Тетяна постійно відчувала вину за своє щастя, адже в тій же Африці голодують діти

По молодості я думала, що щастя приходить за хорошу поведінку і правильні вчинки. Що його можна заслужити, якщо намагатися нікого не ображати і всім допомагати. Якщо багато і наполегливо працювати. І воно прийде, ось-ось, потрібно ще трохи напружитися.

Виявилося, що всім допомогти неможливо, а прожити, не образивши когось, нереально. Що якщо робота подобається і приносить задоволення – то чомусь не приносить грошей – досить однобоке і сумнівне щастя.

Та й сам факт життя в напрузі і очікування неминуче веде до розчарування і занепаду віри в себе. Але кілька років тому мене все-таки пробрало.

Сталося це несподівано. Я раптом зрозуміла, що завжди розуміла під щастям трохи інше, ніж усі відомі філософи. Адже вони твердять про: «Шукай щастя в собі!», «Щастя в поміркованості», «Щастя не самоціль, а постійний стан здорової людини!»

Мені все це довго здавалося парадоксом. Потім мене осінило, що почуття ейфорії, яке відчуваєш від нової любові, від веселощів або просто від чогось смачного – це короткочасне щастя.

Не можна жити тільки ейфорією, але багато хто постійно шукають саме її і не помічають реального щастя. Або просто не вміють з ним жити. Адже простіше знайти нового партнера і пів-року літати на крилах, ніж працювати над відносинами.

Адже простіше випити на вечірці, а не спробувати усвідомлювати смак життя без спиртного. У багатьох письменників зустрічаються такі зауваження про постійно випиваючих людей – вони п’ють щоб піти від сумної дійсності.

Дійсність для них занадто важка, і вони її руйнують. Тут вже теж не до щастя, хоча по початку багато хто з них відчували ейфорію від алкоголю. Від сигарет. Від наркотиків. Від солодкого. Від … можна продовжувати до нескінченності.

Так, ще страх … Як так, я буду щасливою – а в Африці діти голодують. А що скаже тітка Клава з сусіднього під’їзду. А раптом мене всі засудять. А раптом я буду виглядати як ідіот (ка)! (Додайте свою причину) Після чергового невдалого роману, я раптом усвідомила, як помилялася.

Сидячи в уламках свого розбитого життя (яке я сама розбила в гонитві за ейфорією), я раптом прозріла.

Щастя – це праця, це щоденна робота, але дуже вдячна, на відміну від оманливої ​​ейфорії. І ось тепер, через багато років після цього прозріння, я говорю спасибі своєму щастю.

Тому що відчуваю його кожен день (Навіть якщо день невдалий, похмурий, важкий і ін., Пр., Пр …) Тому що воно завжди зі мною. У мене є сім’я, улюблені й дорогі мені люди. Вони завжди мене підтримують у всіх починаннях і отримують підтримку у відповідь.

Так, я не ідеальна, і вони це прекрасно знають. Але це не впливає на наші почуття один до одного – і ось це вже щастя, знати, що ти любиш і улюблена не за міфічно-ідеальну поведінку. А просто так! ..

У мене є цікава робота, яка приносить мені задоволення, вона творча і перспективна в фінансовому плані. Це теж щастя. Щастя, яке ти сам створюєш кожен день. Щастя – це внутрішній спокій, впевненість в собі і людях, з якими йдеш по життю. Спасибі всім, хто допоміг мені знайти моє справжнє щастя всередині себе. Спасибі всім, хто дозволяє ділиться ним з іншими – моїми рідними, друзями і вами, читачами. Будьте щасливі!