Тьфу, ненормальна, я спати, в спальні тебе чекаю. Що за жінка, навіть кинути її по людськи не виходить

Аліса чекала на Дмитра з роботи, як завжди вечеря стояла на столі, в будинку було чисто, вона красива і доглянута сиділа і вкотре перевіряла чи не підгоріла курка в духовці, чи не нагрілося вино, підкидала дров в камін, перевіряла телефон.

Якби ж у них були діти, певно вона була б чимось іншим зайнята, а так, що поробиш. Діма прийшов додому пізно, він чекав що жінка вже буде спати, але ж знав що вона завжди дожидається його поїсти, спитати як справи. 

Він першим почав складну розмову. -Аліс, нам треба пожити окремо, розумієш, адже ми з тобою різні, незважаючи на 10 років шлюбу я досі не можу звикнути до того, що ти як ангел, ти могла б хоч іноді сказати щось наперекір, хоч висварити мене чи що.

-Дмитрику, щось сталося, на роботі щось, роздягайся, давай допоможу. – Ну от знову, на кричи, плач, бий мене, роби щось, не будь такою хорошою. В мене інша жінка є, інша, давно, ти мені не потрібна, розумієш. 

– Так Дім, розумію, але куди ти підеш, може хоч на дивані тобі постелю? Давай повечеряєш і іди собі на диван лягай, я не підійду навіть.

-Ти що ненормальна, на дачу поїду, там житиму, не рухай мої речі, не треба мені допомагати, хах, на дивані, геть жінко ти мізками поїхала.

-Давай Дім, я хоч поїду приберу там, наготую, все зроблю, а ти їдь, живи, я ж не проти, я розумію, тобі від мене відпочивати треба, ти ж втомлюєшся, ти в мене такий хороший, я знаю як тобі важко, то що, поїхали, зараз тільки швабру візьму і миючий засіб з собою, давай валізу допоможу речі зібрати, давай, ти ж не знаєш де що лежить.

-Тьфу, ненормальна, я спати, в спальні тебе чекаю. Що за жінка, навіть кинути її по людськи не виходить.

Аліса посміхнулася сама собі в дзеркало, вона не дуже й хотіла його тримати, та разом з тим ще всього кілька тижнів і вона тихцем відсудить у нього все. Вчора їх розлучили а він ні сном ні духом, а потім вона йому як і обіцяла допоможе скласти речі до коханки, нехай навіть не сумнівається, допоможе.