Олег не міг приховати посмішку. Надя це бачила.
– Чого радісний такий?
– Я? Так нормальний.
– А то я не бачу, весь світишся!
– Так що ж мені, Надю? Сумувати начебто нема про що.
– Ні про що? А мені є! Думаєш не розумію, так? Не знаю, чи не бачу від чого ти літаєш? Нінку побачив? Приїхала, змія підколодна, та виродка свого притягла. Валандалася з усіма, а ти все по ній сохнеш, все заспокоїться не можеш, іди, давай, біжи, падай у ноги…
– Надю, – відсахнувся Олег, – ти що ж … зла така? Що з тобою? Хіба я привід давав колись? А веселий, бо Євдокимович внучку обмивав, хильнули трохи я і веселюся.
– Хотів Олю взяти та до матері з’їздити.
– Звичайно, там же ця приїхала! Дитину не чіпай, сам їдь, можеш разом з речами …
– Тьху, Надіє, що ж ти за людина така, га? Весь настрій зіпсуєш, ну треба ж … Про Ніну … навіть не знав, що приїхала, навіщо ти про неї завжди мені нагадуєш? Я з тобою живу, що тобі ще треба?
Плаче Надя, все життя ревнуватиме і стежитиме за Олегом, ненавидить цю Нінку…
…- Ніночка приїхала, – Надя біжить назустріч подружці, – ура, ура…
Приїхала – цілу осінь, зиму, весну не бачилися подружки, у Ніни бабуся живе по сусідству з Надею, обіймаються дівчата, стрибають від щастя.
Так завжди було, з самого дитинства, до тих пір поки…поки не помітила Надя, що не просто так усміхаються один одному Олег і Ніна і все частіше намагаються вдвох залишитися, то за руку він її візьме, а потім відсмикне, що ошпарений…
А потім Ніна зізналася подрузі по секрету, що закохалася в Олежку, а він у неї.
– Уявляєш, він мені сказав, що з чотирнадцяти років мене любить, ох, Надю … я така щаслива.
Як Надя тоді стрималася, вона й сама не знає, нікому й ніколи не говорила і не скаже, – з самого дитинства сохне вона по Олегу, а цей недолугий і не бачить ніби, а тепер і зовсім… не її вибрав.
Плакала Надя, ох як плакала, що й мати помітила.
– Чого ревеш? За Олегом вбиваєшся, чи що?
– Відчепись, мамо!
– Що відчепись? Що відчепись? Якщо хочеш чогось, домагайся!
– Як? Як я досягну, якщо він з цієї Нінки очей не зводить, а вона… мало їй у місті наречених?
Отак і жили, Надя любила Олега і ненавиділа Ніну, при цьому продовжувала з нею дружити.
Після школи Олег поїхав в те місто, звідки була Ніна, а Надя залишилася вдома, у їхньому невеликому містечку, вступила вчитися на продавчиню у місцевий технікум.
Олег приїхав додому і зайшов до магазину, де працювала Надя.
– О, Надюхо, привіт.
Дівчину шкрябнуло чомусь це Надюхо, хоча всі її так і називали, але від Олега вона це чути не хотіла.
Привіт, – Надя заглядала в очі Олегові, – а ти що один?
– Один, ну, Ніночка пізніше приїде.
Ну, ось подумала Надя – вона Ніночка, а я Надюха.
– Минулого разу Ніна одна приїжджала, – сказала раптом Надя.
– Якого минулого разу? – Здивувався Олег, – вона давно не була тут, а зараз приїде, офіційно, так би мовити, знайомитися з батьками.
– Навіщо? З якими батьками? – Не зрозуміла Надя.
– З моїми, ти що? Весілля у нас скоро буде, одружуватися будемо…
– Весілля, – очі у Наді забігали, її обдало жаром, – яке весілля, як одружуватися, а я … як же.
– Ти? Та ти в перших рядах будеш! Ніна сказала, тільки це секрет я і так проговорився, що ти подружкою нареченої будеш.
Так що, Надюхо … сукню готуй.
– Так … значить знайшла Нінка на кого повісити …
– Що повісити? Ти про що, Надю?
– Та так, ні про що … йди вже … наречений, готуйся …
Олег здивовано подивився на Надю та вийшов.
А дівчина побігла в підсобку, впала навколішки, й завила вголос.
– Надько, Надько … Ти де? Чого виєш там, нестача?
– Та яка нестача, мамо … Олег одружується … на Нінці.
Мати дивилася на Надю.
– Ну і що? На біса він тобі здався, Олег той!
– Мамо! Ну, як ти не розумієш? Я його люблю, – заплакала, затремтіла дівчина.
– Ну, так ожени його на собі.
– Як, мамо? Як мені це зробити?
– Ну так ти ж дівка, придумай як. На мій смак, то на біса він потрібен той Олег, ну, що ти в ньому знайшла? Краще б Михайла вибрала, той же очей з тебе не зводить, ну?
– Мамо …
– Добре, не ний … Он і Мишко, легкий на згадку, хліб привіз. Придивилася б до нього, жила б, як сир в маслі каталася, – недолуга ти, Надько.
– Ні, мамо! Не потрібний мені ніхто, крім Олега…
Гаразд. Мати Надії почала тихенько говорити, то одній сусідці, то іншій, про те, яка гуляща в Іванових невістка буде.
– Це Кузьмівни онука, чи що?
– Ну … ох і наплачуться вони з нею, вся в матір …
– А що? І мати у неї така ж?
– А що ж? Всім відомо, скільки мужиків перебрала…
Ось так, тихесенько… як кажуть, вода камінь точить, розповзлися погані чутки про Ніну по всьому містечку, вже хтось бачив її з тим, а хтось з тим.
А хтось і сам був із дівчиною. Не підозрювала Ніна, що полощуть її ім’я на кожному розі. Дійшли ці чутки й до батьків Олега.
Мати насупившись сина зустріла.
– Синку … а ти впевнений, що Ніна твоя та сама дівчина, що потрібна тобі для життя?
– Мамо … ти чого? Звісно… про що ти?
– Та різне, синку кажуть, погане про твою обраницю…
А фантазія людська, вона ж ох, яка безмежна, чого тільки не наплели … Навіть ніби з дурником місцевим Ніну бачили, як бігали вони, в чому мати народила, по березі річки та сміялися, а потім впали, й прямо там на піску …
Навіщо це робилося? Хто його тепер знає? Почалося все з матері Надії, і пішло – поїхало, кожен постарався очорнити дівчину, стадо … людське стадо, намагалися всі … ну що ж – вийшло …
Іде Олег вулицею, ледве ноги переставляючи. Куди? Куди очі дивляться, а тут і Надя назустріч, сама вже злякалася завареної нею каші, адже й на Надю чорнота та бруд полізла.
Почали говорити люди, мовляв, якщо подружка така й Надя теж…
Зустрілися з Олегом.
-Ти знала? Про Ніну?
Мовчить Надя.
– Знаааала … І мовчала, звичайно, подруги …
– Та брешуть все Олежка, не слухай нікого, – заплакала раптом Надя, – не права це, вигадали навіщось люди, позаздрили вашому щастю. Не вір нікому, чиста Ніна.
– Не вірити? Як не вірити, Ніно…
– Я Надя, Олег … Брешуть вони не вір …
Відштовхнув Олег Надю і пішов далі, а дівчина, додому в сльозах.
– Знову ниєш? Ну, тепер, що не так?
– Мамо … Навіщо ти так? Про Ніну?
– Тобі ж допомогти хотіла, а ти що? Знову не змогла мужика втримати, ну ти й курка…
Дійшли чутки й до Ніни, приїхала до бабусі, побігла до майбутньої свекрухи, дізнатися куди це Олег подівся… А їй там від воріт поворот…
Дівчина зрозуміти нічого не може, пішла в магазин, там Надя … Вона їй і почала говорити що свекруха майбутня, зовсім з глузду з’їхала … Баби стоять, головами хитають, треба ж безсовісна, ще й права качає …
Зрозуміла Ніна, не добитися їй справедливості…
– Не знаю, хто з вас що вигадав і на мене наговорив, – дівчина повернулася до пліткарок, що стояли з єхидними очима, – але знайте, повернеться зло до вас! До кожної, хто на мене погане сказав, в тисячу разів вам болючіше буде, будьте ви прокляті …
Поїхала Ніна, на Надю навіть не глянула.
Олег не просихав, ходив до Наді, скаржився на гірку долю, а тут…в однієї пліткарки запеклої біда трапилася, потім в іншої…Може й збіг, та заговорили люди, що дівку даремно зганьбили…
Дійшло і до Олега, деякі хлопці, хто особливо поливав брудом Ніну, присяглися Олегу, що просто на хвилі якійсь… обмовили дівчину…
Тут і мати його все зрозуміла, кинулися до Ніниної бабусі, та пізно…направили їх за відомою адресою…
– Пробач, пробач, тітко Варю! Скажи Ніні, сором який, що повірили пліткаркам цим, Олежка … з розуму сходить, десь пропадає, все закинув – роботу, навчання … допоможіть, тітко Варю …
– Ось так … ось саме так дівчинка моя плакала, в ногах валялася, не розуміла – чому це з нею відбувається, від чого люди погане про неї говорять … А я відразу їй сказала, поруч шукати треба …
– Іди … йди додому Тетяно, там синок тобі твій, скоро невістку приведе … мабуть, до вподоби буде, а нас не чіпайте, йди.
Ох, як же не хотіла в невістки Тетяна Надію! Ох, як лаяла Олега, просила повернути Ніну.
Мати Надії гуляла змолоду, були справи! Свого Анатолія, Тетяна витягувала з теплої її постільки.
І йому морду била, та дряпала, і вікна їй била… Не хотіла рідні такої, а Люська посміхається:
– Свахо готуйся, скоро бабками з тобою станемо…
Одружився Олег, Надя в положенні виявилася, нічого, живуть … Та ось тільки … Нінка ця зачастила знову, вже приїжджала, гордячка, так повз Наді пройшла … ну і гаразд, зате приз Наді дістався.
Не може Надя впоратися з собою, пиляє і пиляє чоловіка… Той психонув, сів на мотоцикл і поїхав.
– Мамо, а куди тато?
– Не знаю, – плаче Надя від злості та несправедливості. Ну, що вона знову приперлася, куди він поїхав.
– Збирайся, Олю, до бабусі підемо.
Зібралася дівчинка швиденько, схопила її за руку Надя і тягне за собою. Дивиться, мотоцикл біля свекрухи дома стоїть, забігла, чоловіка шукає.
– Ось скільки років тебе, Надія знаю, а щоразу дивуюся – свекруха на ґанку стоїть. Олю, йди сюди дитинко. Господи бодай не в ту породу вродила.
Внучку свекруха любила, завжди була рада Олечці.
– Де Олег?
– Олег, – в очах свекрухи застрибали чортики – та до Нінки пішов …
Надя сіла на стілець.
– Як до Нінки …
– Сарай у неї там, дах провалився, пішов дивитися, що зробити можна.
– У кого?
-Так у баби Нінки ж Сичової, ну. Підеш? Сходи … а то раптом вона розпусниця стара, спокусить … придумає чого …
Не любила своєї невістки Тетяна, не приязнь до матері передалася і на доньку.
Не могла нічого з собою зробити … Ніна подобалася їй, легка весела, ну от … здуріла тоді Тетяна … Здається їй, що нещасливий з Надією Олег. Дуже рада, коли син приїжджає, внучці рада, а Надії ні.
– Мамо, можна вийти, пограти з хлопцями?
– Іди …
– Чай будеш? Галопом видно мчала?
– Буду.
Дивиться на невістку Тетяна, раптом так шкода її стало, чисто по-баб’ячи.
– Досить тобі, Надько дурістю маятися – ревнуєш його до кожного стовпа. Живи вже спокійно, нікуди він від тебе не дінеться.
– Він її … любить досі, – зі сльозами вигукнула.
– Любить? – підійняла брову вгору свекруха, – любить? Любив би… не повірив би тим чорним пліткам, що твоя мати рознесла, ославили дівчисько, брудом облили!
А він, ні б розібратися, та всім роти позакривати…Він вважав за краще пити гірку та до дівки побіг швидше…а ти й зраділа, прийняла…
– А може Надюхо…може так і накреслено було? Га? А може, за долею ви разом бути повинні? Ти вже мене вибач… не можу я тебе полюбити, як слід…
– Діти за батьків не відповідають, знаю…Не можу Надь, поки не можу, дай час…
У будинок по-високому ґанку залізла Оля, за руку вона вела молодшого хлопчика.
– Мамо, бабусю, це Богдан. Богдан – мій найкращий друг, але він упав і розбив коліна. Матусю, ти ж можеш мені заліковувати ранки? Ось так подуєш і стане легше.
– Залікуй Богданові, будь ласка.
Сміються Надя з Тетяною, несуть зеленку, лікують ніжку Богданові.
– Не болить, Богдане? – Нахиляється над малюком Оля.
– Ні.
– Богдан…Богданчик, – долинає з вулиці.
Надя бере хлопчика на руки й виходить у хвіртку.
– Ніно, Ніно … він тут, коліно розбив, ми промили, зеленкою намазали.
– Дякую, – Ніна взяла сина на руки й повернулася піти.
– Ніно …
– Так …
– Пробач.
-Давно пробачила, – знизала плечима. -Твоя?
– Так, Оля.
– Можна їй до нас? Грають із Богданом добре.
– Можна, звичайно, так.
Не скоро, поступово Надя припинила так ревнувати Олега. З Ніною встановилися рівні стосунки.
Діти дружать. Начебто все спокійно, – Надя своїм призом задоволена. Не дарма ж кажуть, що в боротьбі за кохання всі засоби хороші…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
