Мама досі не може зрозуміти, чому це я до її рідної сестри, своєї тітки, ставлюся краще, ніж до самої мами. Наче це якась велика таємниця.
Просто тітка для мене все життя була більшою опорою, ніж мама. Мама, звісно, вважає, що вона була ідеальною, але за фактом це не так.
Я найстарша дочка у сім’ї, а всього нас четверо. Дитинства в мене не було, тому що в мами зʼявлялися діти й вона спихала їх на мене.
– А хто мені повинен допомагати? Це твої рідні брати та сестра, ти маєш допомагати з ними.
Мамі навіть на думку не спадало, що мені ні брати, ні сестра і не потрібні були. Тим більше, що вони мені були рідними тільки по мамі, бо жили ми з вітчимом.
Я хотіла займатися своїми дитячими справами, а не слухати цілими днями крики малих та крики матері, що від мене немає ніякої користі.
Тітка не раз сварилася з мамою з мого приводу, доводячи, що я не маю бути нянькою для молодших дітей, але мама нікого ніколи не слухала. Іноді навіть вітчим помічав, що вона перегинає ціпок, але зазвичай він просто не ліз.
Але тітка все одно примудрялася дарувати мені миті дитинства. Вона водила мене до парку розваг саме відпочивати, а не бути нянькою. І з усіма своїми проблемами я завжди ходила саме до тітки.
– Досить мені на мозок тиснути, мені не до твоїх дурниць! – так завжди реагувала мама, коли я хотіла щось їй розповісти, запитати поради чи поскаржитися на неприємність.
А тітка і вислухає, і підкаже, і втішить. Вона, а не мама ходила лаятись до школи, коли однокласник облив мене зеленкою. Мама тоді на мене тільки накричала, що я одяг зіпсувала, тепер новий купувати.
Своїх дітей у тітки не було, три невдалі спроби, які призвели до безпліддя, тому я була для неї близькою. З іншими своїми племінниками у неї такого зв’язку не було.
Моє ставлення до тітки було помітно краще, ніж до мами, з роками це ставало все очевиднішим, бо мама не знала про мене нічого, зате тітка була в курсі всього.
Не дивно, що мені хотілося відплатити тітці за таке ставлення до себе. Без неї моє дитинство і подальше життя були б набагато сумнішими.
Я допомагала тітці, коли в цьому була необхідність, але повноцінно почати їй дякувати я змогла тільки тоді, коли стала на ноги та влаштувалася на роботу.
У мами з тіткою в один день День Народження, місяць тому був черговий, який вони вирішили відсвяткувати разом, все-таки ювілей в обох.
До цього дня я підготувала тітці чудовий подарунок – путівку у санаторій, яку вона собі дозволити не могла. Мамі не хотілося щось дарувати, але й з порожніми руками йти не гарно, тому я купила їй манікюрний набір.
Тітка при отриманні свого подарунка навіть розплакалася, а от мама стала кричати прямо за столом, що було максимально некрасиво.
– Тітці путівку у санаторій подарувала, а рідній матері якийсь манікюрний набір? Ти нормальна взагалі? – кричала мама і запустила подарунком у стіну.
А що вона хотіла від дитини, яка для неї завжди була безкоштовною нянькою для наступних дітей? Вони з чоловіком хотіли велику родину, а мене, як дочку від першого шлюбу та найстаршу, вирішили зробити нянькою?
Хто на що заробив, той і отримує зараз. Немає в мене бажання тішити матір. Та я до вітчима краще ставлюся, він хоча б грошима намагався мені якось компенсувати мої турботи з молодшими дітьми, а мама тільки вічно всім була незадоволена.
Нехай її тішать інші діти. Може, для них вона більшою мірою була мамою, а для мене лише роботодавець, причому дуже невдячний.
