– Тітка скаржиться, що ви щовихідних змітаєте все в неї зі столу! – Багатозначно відповіла мати. – Вона на вас всю пенсію вже спустила

Галина Георгіївна приїхала до рідного міста, в якому народилася, виросла і вийшла заміж, після двадцяти років відсутності.

Довгі роки вона не була тут, мотаючись гарнізонами за чоловіком, який був військовим. Дітей у подружжя не було. Коли чоловік вийшов на пенсію, між ними почали спалахувати сварки.

Якоїсь миті вони не витримали й, посварившись у пух і порох, розлучилися. Галині нічого не залишалося, як повернутися до рідного міста, де окрім матері, сестри та племінниці, у неї нікого не було.

За роки життя з чоловіком, вона встигла накопичити пристойну суму грошей, яка дозволила їй купити квартирку в тридцять квадратів, що була, чи не на самому краю міста.

Від нудьги Галина Георгіївна спочатку зробила ремонт у ній, а потім почала задовбувати родичів.

– У гості хоча б до мене прийшли, а то сиджу тут одна, – нарікала вона під час чергового дзвінка.

Сестра Валентина заявила родичці, що не має часу їздити по гостях:
– То робота, то дача. Загалом нам особливо ніколи з Мишком роз’їжджати, – відповіла вона. – Буде час, заїдемо.

Проте, за місяць перебування Галини Георгіївни в місті, сестра так і не спромоглася її відвідати.
Бачачи це, жінка почала брати в облогу племінницю Ксенію і її чоловіка Мирона.

– Хоч би ви мене відвідали, – з образою промовила тітка. – Наче й рідня є, але я почуваюся нікому не потрібною…

Остання фраза подіяла на мене, як молитва на диявола. Найближчими вихідними я разом із чоловіком навідалася в гості до Галини Георгіївни, яку не бачила багато років.

Ми прийшли в гості не з порожніми руками. По дорозі ми купили тортик, кавун та пляшку червоного.

Галина Георгіївна зустріла нас із розкритими обіймами. Вдячно прийняла презенти й відразу посадила за стіл.

– Ви ще на когось чекаєте? – Я здивовано обвела поглядом купу наготованих страв.

– Ні, це для вас! – радісно повідомила вона. – Давайте вже за стіл! – Скомандувала тітка.

Кілька годин ми провели у квартирі тітки, яка і після п’ятої години не хотіла нас відпускати.

Вона добряче випила, увійшла у смак, та почала розповідати про своє важке життя з чоловіком і те, як він віддячив їй за роки поневіряння по чужих містах.

Нам, з люб’язності, довелося затриматися ще на годину. Однак потім, ми таки змогли вирватися з квартири наполегливої ​​тітки.

– Чекаю на наступні вихідні! – сказала нам на прощання Галина Георгіївна і поцілувала в обидві щоки.

Тітка взяла в моду в суботу кликати нас до себе і готувати купу їжі, якої потім багато залишалося.

Після третього візиту Мирон почав бурчати на мене через те, що я постійно погоджуюся витрачати вихідні на тітку.

– У неї нікого більше немає, – почала виправдовуватися я. – Як я її кину?

– Раніше вона якось жила без нас і нічого, – обурився чоловік. – Нехай навчається заводити нові знайомства. Думаю, що в нашому місті достатньо подібних зборів для людей похилого віку.

– Запропонуй їй. До речі, я більше до неї не піду. Весь свій вільний час витрачаю на що попадя. Краще з друзями на рибалку з’їжджу.

– Як хочеш, але я поки не можу її покинути, але з приводу друзів поговорю, – я пообіцяла наступного разу натякнути родичці на те, що їй час шукати друзів серед людей свого віку.

Однак, знову прийшовши до тітки в гості, я так і не наважилася почати розмову на цю тему. У свій останній візит я зауважила, що тітка якась роздратована і незадоволена.

Через дві години вона раптом почала зітхати й скаржитися на те, що в неї підвищився тиск.

– Я тоді піду? – Я підійшла до вхідних дверей.

– Так, йди, ага, а я краще приляжу піду, – з радістю відповіла вона. – У наступні вихідні мене не буде.

Я кивнула на знак того, що почула її, і відразу зловила себе на думці, що у тітки ніби зникло бажання зі мною спілкуватися.

Підтвердження своїм здогадкам я отримала через тиждень, коли мені зателефонувала мати й суворо запитала:

– Об’їли тітку?

– Що? – здивовано перепитала я. – Не зрозуміла, кого ми об’їли?

– Сестру мою Галину. Хіба в тебе так багато тіток? – В’їдливо засміялася Валентина Георгіївна.

– Чому ми її об’їли? Чого ти так вирішила? – З образою поцікавилася я у матері.

– Вона й сказала. Це ж не я сама вигадала. Каже, що щовихідних приходите і все змітаєте зі столу, – багатозначно відповіла вона. – Зараз процитую її слова:” Я через візити твоєї дочки й зятя всю пенсію спустила”.

Я оніміла від слів матері. Мені ніяк не вірилося, що тітка, яка сама кликала нас у гості, раптом почала говорити, що ми її об’їли.

– Галя сказала, що після ваших візитів ніг не відчуває. Втомлюється сильніше, ніж коли із чоловіком жила, – спантеличено промовила мати.

– Вона ж сама нас кликала, – приголомшено відповіла я, бо мені стало до глибини душі прикро за ці слова.

Бажаючи прояснити ситуацію, я домовила з матір’ю, та набрала номер Галини Георгіївни.

– Тьотю Галю, мені зараз мама телефонувала. Це правда, що ми з Мироном вам набридли? – стримуючи сльози, спитала я.

– Що за нісенітниця? Ви мені набридли? Та я завжди вам рада! Ти хіба не помітила, що я вам такий шикарний стіл накриваю? – Почала відпиратися тітка.

– Ти свою матір менше слухай, вона любить все вивернути так, як їй треба. Просто Валя заздрить, що ти зі мною більше спілкуєшся, ніж із рідною матір’ю.

Я важко зітхнула, бо після слів Галини Георгіївни я не знала, кого саме із сестер мені слухати.

У результаті, розкинувши мізками й порадившись із чоловіком, я вирішила почекати з візитами до тітки. Натомість я запропонувала їй сходити в центр дозвілля і там знайти собі друзів.

Незабаром Галина Георгіївна справді знайшла собі нових друзів, та подруг. Проте все одно не забувала запрошувати нас із чоловіком раз на місяць до себе на пироги.

А я й досі так і не з’ясувала, чи це мама у мене дуже заздрісна жінка, чи тітка дволика! А ви що скажете з цього приводу?