У мого чоловіка два двоюрідних брати, один нормальний, другий – зовсім несповна розуму! Недолугого Петю всі жаліють, допомагають йому, співчувають.
Петя має дитину, яку років десять ніхто з рідні, включаючи Петю, не бачив. А ще в нього борг аліментний, такий великий, як озонова діра.
Сестра свекрухи вважає, що Петрові просто не щастить! Не в той час він на світ божий з’явився, його не цінують, зараз у пошані лукавство і спритність, а Петрик простий, як двері.
У тітки, виявляється, аж кілька пар рожевих окулярів на обличчі!
Ігор – нормальний сам по собі. Для матері, та Петра він, – лише джерело ресурсів. Петя живе з матір’ю, працює через один раз. Ігор житло винаймає.
Зарплата в Ігоря була невелика. Якось, друг чоловіка шукав працівника. Чоловік зателефонував Ігореві, запропонував роботу. Щоб не бути між ними посередником, він дав йому контакти друга.
На попередній роботі Ігор заробляв дванадцять тисяч на місяць, на новій – двадцять тисяч. Звісно, що його зарплатня суттєво зросла.
Для нашого міста це чудові гроші. Ігор взяв в іпотеку малосімейку в старому будинку.
І у чоловіка, і в Ігоря вистачало розуму мовчати про те, яким шляхом Ігор знайшов роботу, та скільки почав заробляти.
Моя свекруха також не знала. Вона теж Петру співчуває, вважає, що життя до нього несправедливе. Тож – менше знає, міцніше спить.
Звідки втекла інформація, невідомо. Кілька років уже минуло. Мій чоловік, Ігор, друг чоловіка та, можливо, колеги Ігоря знають, як Ігор потрапив на це місце.
Причому, чутки ширилися такі: мій чоловік за ручку привів Ігоря на роботу, поручився за нього, Ігоря на роботі терплять через те, що він влаштований за знайомством.
Швидше за все, хтось із колег виявився володарем довгого язика, любителем пліток, та знайомим когось з оточення сестри моєї свекрухи. Близько року тому розпочалися наїзди.
– Про Петю забув, краще б йому допоміг, – сказала свекруха.
– Ігореві й так все з неба падає, ти ще з роботою підміг. Петю теж влаштуй! Його несправедливо звільнили! – Сказала тітка.
Сам Петя не дзвонив, нічого не говорив, був зайнятий, пив після чергового «несправедливого» звільнення.
Чоловік своїй матері нахамив, тітку послав. Вони образилися, майже рік на зв’язок не виходили.
Наприкінці серпня Ігор одружився. Нас на весілля покликав, більше з його рідні нікого не було. Але, про весілля швидко стало всім відомо, як і про те, що наречена в положенні – вона свого становища не приховувала.
– На його місці має бути Петя! Хороша робота, дружина, дитина з’явиться – це все має бути у Петі, – зателефонувала тітка.
Чоловік, задовбаний несправедливістю, відповів, що і де має бути у Петі, не соромлячись у виразах. Тітка сказала, що через таких, як мій чоловік, у Петі життя не складається!
А ще додала, що всім віділлються його сльози! Чекатимемо! А поки що, радіємо за Ігоря. Нехай у нього й надалі все буде добре! Приєднуєтесь до побажань?
