Не можна ненавидіти родичів, але мамину старшу сестру я ненавиджу, щиро й усією душею. Нічого хорошого побажати їй не можу. Тому що не гідна нічого хорошого людина, яка скористалася пригніченим і безпорадним станом своєї молодшої сестри, яка була шокована після втрати матері. А тітку втрата рідної матері, певне, взагалі не засмутила.
Мама має старшу сестру Людмилу. Я тітку завжди недолюблювала, бо вона була хитра, жадібна й собі на думці. Завжди намагалася щось собі урвати, випросити, ще й брехала все життя, як дихала. Але я думала, що навіть для неї є ще щось святе на цій землі. Помилилася.
Тітка поїхала з рідного міста після заміжжя. Чоловік у неї був приїжджий і після весілля відвіз дружину до своєї рідні, яка в нього жила десь в іншій області. Мама ж залишилася жити у рідному місті, там вийшла заміж і в неї з’явилася я.
Я пам’ятаю, як завжди ходили допомагати бабусі та дідусю. Вони жили у приватному секторі й там був свій невеликий городик та лазня. Бабусю і діда я любила, вони часто знаходили для мене якісь гостинці, наприклад, пакет стручкового гороху, такого солодкого та соковитого, якого я ніколи не їла більше. Або склянку великої малини та інші смаколики з городу. А взимку бабуся завжди пекла смачні пироги.
Тато в мене сирота, тож з того боку в мене бабусь та дідусів не було. Але він теж охоче спілкувався з тестем і тещею. Не пам’ятаю жодного разу, щоб вони посварилися через щось. Бувало, що дідусь покрикував на тата, коли той робив щось не так, але це були більше робочі моменти.
Вся допомога бабусі та діду лежала на плечах моїх батьків, бо тітка приїжджала раз на рік у гості та й все. Пригадую, як мені не подобалися її візити. Галаслива, нахабна, завжди намагалася якомога більше нахапати. Після неї на городі було робити нічого – вона приїжджала, оббирала все й вони з чоловіком вантажилися в машину та їхали. Гостювали вони по три дні.
Бабуся з дідом нічого тітці не говорили, вона ж їм дочка, ну яка вже є. Мама зі старшою сестрою теж не дуже спілкувалася. Взагалі ми намагалися не ходити до бабусі, коли там гостювала їхня старша дочка.
Не було допомоги й коли діда паралізувало. Я тоді вже була у дев’ятому класі, чула, як мама дзвонила сестрі, казала, що потрібні гроші на ліки, підгузки та інше. Тітка жодної копійки не дала. Навіть провідати дідуся за два роки жодного разу не приїхала. Ми з батьками доглядали його, підтримували бабусю, допомагали по господарству. Тітка з’явилася тільки на похорон.
Я пам’ятаю, як мама лаялася з тіткою:
– Ти навіть жодного разу не приїхала допомогти з батьком.- кричала мама.
– Так доглядати батьків завжди мають молодші, я взагалі тут не жила, тому, як я вам винна.- кричала у відповідь тітка.
І ще сильніше вони посварилися, коли з’ясувалося, що дід, ще поки що був у силах, переписав усе майно на бабусю.
– Ось як мене не стане, тоді все й поділите, а поки що нічого рота розкривати, – відрізала бабуся.
Тітка тоді поїхала і довго не з’являлася. Я вже й школу закінчила, і тата ми поховали, і я заміж вийшла і переїхала – років десять із лишком вже минуло. А мама жодного разу не згадувала, що тітка приїжджала. Потім почалося в мене сімейне життя, стало не до тітки. Думати про неї забула.
Тепер вже ми з чоловіком їздили у відпустку до моїх, щоб допомогти мамі та бабусі по господарству. Вони після мого від’їзду з’їхалися до бабусиної хати, а нашу квартиру здавали, щоб був прибуток. А чи багато дві жінки, вже не молоді, можуть зробити з будинком, де потрібна чоловіча рука?
Чоловік у мене добрий, тому не нарікав, що ми їдемо не на море, а допомагати моїм. Там то ґанок поправити, то санвузол нормально перебудувати, то водопровід. Загалом у нас справ завжди вистачало. Мама та бабуся хвалили мого чоловіка, завжди він в них улюблений зять, якого не знають куди посадити та чим пригостити.
Ми за шість років із чоловіком будиночок відбудували добре. І свої гроші вкладали, і мама з оренди квартири відкладала. Натомість в будинку стало зручно, як у сучасній квартирі.
Пів року тому в мене з’явилася дочка. Вже планувала, як ми влітку поїдемо показувати дитину бабусям, але два тижні тому прийшла погана новина – не стало бабусі. Дзвонила мама, і мені знадобилося хвилин п’ятнадцять, щоб розібрати з її плачу, криків що сталося.
Ми живемо досить далеко один від одного – понад 12 годин поїздом. Я була в паніці. Чоловік у відрядженні, я одна, мати там в істериці, що робити не знаю. Врятувала свекруха. Вона взяла на роботі лікарняний, щоб сидіти з дитиною, поки я поїхала до мами. Все вирішилося швидко, але доки я дісталася, бабусю вже поховали, я навіть попрощатися не встигла.
Тітку я теж не застала, і про те, що вона зробила, дізналася від бабусиної подруги, яка майже весь час тоді була в хаті.
– Людка все навколо твоєї матері з якимись папірцями ходила і щось їй шепотіла. Що там було, я не знаю, але коли вона кому чого доброго робила? Ти руку на пульсі тримай.
Мені було не до підступів тітки, бо мама була в пригніченому стані. Вона або плакала, не могла зупинитися, або сиділа взагалі ні на що не реагувала, або спала. Розмовляти з нею не виходило, вона або не відповідала, або починала плакати. Потрібна була допомога фахівців, і я намагалася їх знайти.
Ще дев’ятий день бабусі не пішов, як зателефонувала тітка і заявила, щоб мати звільняла будинок, вона його виставляє на продаж. Так і з’ясувалося, що вона від мами домагалася – відмову від спадщини. Окрім мами та Люди інших спадкоємців немає, і тітка вчасно все зробила.
Розмовляла з тіткою я, бо мама тільки почала приходити до тями після того шоку, що зазнала.
– Ти не маєш права продати цей будинок, бо наполовину він належить моїй мамі, і я зроблю все, щоб він залишився за нами. Половину я готова викупити, та лише половину.- відповіла я тітці.
– Дорогенька, твоя мама відмовилася від своєї частки спадщини, тож твоя думка мене зовсім не цікавить. Я продам будинок, а якщо ви заважатимете, я звернусь до поліції.- шокувала мене тітка.
– Ну ти й підступна!
Мама поки що тимчасово переїхала до себе на квартиру, добре що вона місяці зо два вже пустувала. А я боротимусь за бабусин будинок. Будуть суди, нехай довго, дорого і нудно, але я доведу, що половина належить моїй мамі. Не дозволю тітці так з нею вчинити.
