– Тітко Галю, забери мене до себе, – десятирічний Тимофій щосили стримував сльози.
– Звичайно, – охоче кивнула вона, – все буде добре, – і притиснула до себе хлопця, що все-таки заплакав.
Вона зробить усе, щоб забрати його із притулку. Господи, допоможи…
Її старший брат одружився, коли їй було шістнадцять років. Спочатку Слава з Настею жили цілком добре.
Облаштувались у половині будинку, що залишилася після бабусі брата та сестри, обидва працювали, через два роки з’явилася у них Ганнуся, а ще через пару років – Тимофій.
І ось після появи сина щось у родині сталося. Слава почав заглядати в чарку – чого за ним раніше не було, – приходив до сестри та батька, скаржився на дружину, навіть залишався ночувати.
– А я казав йому, щоб не одружувався з цією Настею, – бурчав батько, Іван Федорович. – А тепер ось куди йому подітися від двох дітей?
– У чужу сім’ю лізти – згубна справа. Самі розберуться, – відмахувалась розважлива Галя.
Сама вона у свої двадцять два роки заміж і не збиралася. Хоча спробувала рік тому, та з’ясувалося, що кавалер уже одружений, а в коханках ходити Галя не хотіла.
Вони з батьком чудово удвох живуть, бо матері не стало вже давно, і не скаржаться.
І все-таки Слава з Настею за кілька років розлучилися. Брат журився, що це дружина у розлученні винна – мовляв, собі знайшла! – невістка мовчала.
Хай там як, а родина розвалилася. І дітей навіть поділили: десятирічна Аня поїхала з матір’ю жити до бабусі, а шестирічний Тимофій лишився з батьком.
– Все, не як у людей, – скрушно мотнув головою Іван Федорович, але вдіяти нічого не міг.
Галя знала, що буквально через три місяці Настя знову вийшла заміж, тож підозри Слави щодо зради дружини, можливо, не були такими вже безпідставними.
При цьому сином вона майже не цікавилася: лише зателефонувала кілька разів, а той, скривджений на неї, розмовляв неохоче, вона й заспокоїлася на цьому.
Проте Слава ніяк заспокоїтися не міг. Понадився приймати на груди та штовхати промови Тимофію про свою нещасну долю, пророкуючи, що й на нього таке ж чекає.
– Слав, та годі тобі вже! – якось не витримала Галя.
Вона регулярно до них прибігала, порядок наводила, якусь їжу готувала, уроки з племінником вчила.
– Чому ти сина вчиш? Ні, щоб підтримати – Тимоша, вважай, без матері залишився.
– А ти не лізь! Я сам знаю, як свого сина виховувати!
Сварилися вони не раз із цього приводу. Потім протверезілий брат прощення просив, обіцяв, що більше так не говоритиме.
І справді, кілька місяців поводився ідеально: роботу не прогулював, сином займався, порядок в будинку і на ділянці підтримував.
Потім усе повторювалося, а згодом, ще й ляпаси синові додалися.
Тимофій, щоправда, нікому не зізнавався, що це батько, – казав, що впав, а в Галі серце стискалося, побачивши черговий синець.
Лаялася вона, звичайно, з братом, та толку.
– Я на тебе опіку викличу! – сердито гукнула вона йому.
– Що?! Іди, сестрице, якомога далі, поки я добрий! – Огризнувся Слава.
А потім він раптом жінку додому привів. Звали її Людмилою, і в неї були свої дві дочки.
Слава з появою співмешканки бенкетувати майже зовсім припинив, на двох роботах працював і не знав (або вдавав), що вдома сина його ображають.
Тимофія натурально дорікали шматком хліба, до школи він ходив в недоносках. З опіки до них прийшли без жодних скарг від Галини.
Але якось виправдалася співмешканка, щось там пообіцяла, а за місяць Людмила з дітьми з’їхала. Заявила, що сил у неї немає таку юрбу обробляти.
Хоча яку юрбу? Галина вже давно почала племінника до себе забирати. Здавалося, що ніхто в тому будинку його відсутності й не помічав.
А як тільки Людмила поїхала, Слава одразу ж до них прийшов, забрав Тимофія, і нічого вдіяти з цим не можна було – він батько!
Тимоша телефоном скаржився, що батько погрожує його в дитячий будинок віддати – мовляв, ніякого особистого життя в нього немає через сина!
Галя намагалася з братом розмовляти, та сенсу ніякого – лаялися лише, й усе. А потім сусіди Слави їй зателефонували.
– Галю, щось тиша у Славки якась уже третій день. І не видно, щоб хтось приходив. Глянула б…
Вона з роботи відпросилася, бігцем прибігла і знайшла племінника одного, зачиненого в хаті. Добре ключі у неї були з давніх-давен.
Увійшла, схопила Тимошу в оберемок і повезла до себе. Хлопчик нічого, цілий начебто, навіть майже не голодний, тільки зляканий і нещасний.
– Все! Мені це набридло! – Заявила Галя батькові. – Іду в опіку!
– Дочко, та ти що? – злякався він. – На рідного брата стукатимеш? Ганьби не оберешся.
– А дитині власній дошкуляти – це не ганьба?!
Загалом посварилися вони з батьком. Щоправда, невдовзі помирилися. А тут і Слава з’явився: тверезий, чистий, поголений. Все, каже, з біленькою я зав’язав, сина буду ростити, як належить.
Що їй, Галі, було робити? Відпустила Тимошу з батьком, хоч племінник і не хотів із ним іти. І не дарма.
За тиждень Галі зателефонували… з поліції. Виявилося, що Слава, вкотре хильнувши лишку, сам набрав 112 і заявив, що хоче віддати свого сина в дитбудинок.
– Кричав, як ненормальний: «Забирайте! Він мені не потрібний!» – повідомили Галі в поліції, куди вона одразу примчала. — Були побоювання, що він щось зробить із пацаном, поки ми приїдемо, але обійшлося, дякувати Богові.
Звичайно, вона хотіла Тимофія до себе забрати, та тільки їй цього не дозволили.
– Ви хто? Ах, тітка! Вважайте, що ніхто хлопчику. Батькові, безперечно, ми його не віддамо. А матір шукаємо.
Галя вже й забула про цю матір, як і та про свого сина, але адресу Насті вона у її подружки таки випросила.
Колишню невістку Галя застала на прогулянці з дворічним малюком.
– Тимошу опіка забрала! – повідомила вона, ледь привітавшись.
– Догрався, значить, твій братик! – Усміхнулася Настя.
– Так, він не ангел, захищати його і не збираюся! Лише Тимошу треба забирати. Мені не віддають.
– А я тут до чого? Він із батьком живе – от нехай Славко й турбується.
– Настя, ти чого? Він же і твій син… Невже тобі не шкода?
– Мене хто б пошкодував! Чи ти хочеш, щоб я хлопця в нашу двокімнатну притягла? Нас і так там четверо. Та й чоловік мій буде проти.
– Але ж Аню він прийняв, – розгублено пробурмотіла Галина.
– Все, Галю, не мороч мені голову! Самі розумійтеся!
Галя навіть одразу не знайшла, що відповісти, а потім Настя вже далеко пішла. Та й чи було сенс щось говорити?
Та вона б із радістю забрала Тимофія до себе! Тільки ось все виявилося не так просто.
– У хлопчика є батьки, – суворо заявили їй в опіці. – Вони ж не позбавлені батьківських прав. З ними вирішуватимемо.
– Та що там вирішувати? Матері він не потрібен, а батько в черговий загул пішов – йому теж не до сина! Я теж родичка, тітка рідна! – не здавалася Галя.
– Це треба все оформляти згідно із законом. Ось хто, наприклад, дитиною займатиметься, доки ви на роботі? Ви ж добу через три працюєте?
– Дідусь рідний із ним побуде.
– Впевнені? А ось ми – ні.
Поки вона намагалася чогось добитися від опіки, Тимофій був у притулку. Добре, хоч в опіці їй пішли назустріч і дозволили бачитися з племінником.
Наскільки вона знала, і Слава такий дозвіл взяв, та тільки Тимоша відмовився з ним зустрічатися.
З тіткою ж спілкувався охоче, приймав від неї солодощі, одяг, різні дрібниці. Одного разу вона принесла йому телефон – апарат сина Слава розбив в останній день, коли Тимофій був удома.
– Я тобі тут свій номер записала. Зможеш мені зателефонувати, коли вихователі дозволять.
– А ти мені даси відповідь?
– Звичайно, Тимохо, я нікуди не подінуся.
– А ти забрати мене не можеш?
– Я намагаюся… А поки хочеш подзвонити мамі, чи татові? Давай їхні номери теж у телефон запишемо?
– Ні! – племінник насупився.
– Але…
– Тьотю Галю, я люблю тебе, але їх я чути та бачити не хочу!
Примушувати його вона не стала. Та й про що хлопчику говорити з тією ж Настею, яка роками його бачити не хотіла і зараз відмовилася допомогти?
А зі Славою про що?
Галя вже зневірилася чогось домогтися від опіки, коли до неї підійшла молода співробітниця.
– Я бачу, що ви дуже переживаєте, – ніяковіючи, сказала вона. – Видно, що любите племінника.
– Дуже! Що робити, вже не знаю!
– Батьків його треба спочатку обмежити у правах, – швидко заговорила дівчина. – Я знаю хорошого юриста, він вам допоможе і візьме не дорого.
Через два місяці щасливий Тимофій оселився в не менш щасливої тітки. Опіку Галі схвалили поки що тимчасову, але це вже щось.
Вона точно знає, що не допустить, щоб племінника знову забрали в дитбудинок. Нізащо. А закон бумеранга ще ніхто не скасовував, і він повернеться за призначенням…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
