– Поговори вже зі своєю матір’ю! Вона до нас постійно бігає! Скільки можна? І ніколи не попереджає, коли саме має прийти. А якщо я в душі миюсь чи вдома безлад? А тепер ще й з божевільною сусідкою потоваришувала! За компанію її бере.
– Що я можу зробити? — тяжко зітхнув її чоловік Коля.
– Вживай заходів! Ти розумієш, що вони не просто в гості приходять, але ще й у нашому холодильнику риються? Ходять як до себе додому і нічого не соромляться!
Олеся гадки не мала, що відбувалося з її свекрухою. Раніше була такою тактовною жінкою. У гості приходила зрідка і те лише на запрошення, слова зайвого не скаже, все у справі.
Навіть із порадами непроханими ніколи не лізла і ні про що не просила. Золото, а не свекруха!
– Я все чудово розумію. Ви молоді та у вас своє життя. Лізти в особистий простір інших людей це вкрай нетактовно. Я не така і поважаю чужі кордони людей — стверджувала свекруха і викликала в Олесі захоплення.
Проте минув час і поведінка Ганни Вадимівни різко змінилася у протилежний бік.
Почастішали пізні дзвінки та візити без запрошення. Причому, вона могла з’явитися як і рано-вранці у вихідний день, так і пізно ввечері. Проблем не виникало, бо вона жила по сусідству.
Спочатку Олеся думала, що то тимчасові труднощі. Потім переконувала себе, що треба ставитись із розумінням. А потім і зовсім психанула. Вирішила, так би мовити, висловити все чоловіку.
– Колю, скільки це ще триватиме? Твоя мама чудово розуміє, що у нас діти, і я як кінь втомлююся. З одним уроки зроби перший клас, все-таки. Інший, взагалі ще грудний і кольки мучать. Я ночами практично не сплю і під ранок абияк засинаю, а тут ще вона.
– Олесю, припини, їй просто нудно одній!
— А хіба я не права? Вона приходить без запрошення і нахабно вимагає, щоб ми її розважали!
— Ти теж така цікава! Як я можу заборонити матері приходити до нас у гості? Зрештою вона може нам допомогти. Наприклад, зі старшою посидіти, поки ти молодшою займаєшся.
— Справді, у тебе немає можливості це зробити. Руки не доходять! Ти приходиш із роботи, поспіваєш у душі й спати, а мені розгрібай це все.
— Як ти не розумієш, я ж втомлююся, зрештою.
— Звичайно, ти втомлюєшся, а я з двома дітьми розважаюсь тільки так. І заодно твою матір розважати повинна. Ні, любий мій, так не піде. Нехай приходить, але не так часто, як зараз.
Олеся накинула рушник на плече і вирушила у ванну. Хоча б 30 хвилин їй хотілося побути наодинці з собою і відпочити від цієї суєти.
Найбільше Олеся терпіти не могла, коли риються в її холодильнику і постійно перевіряють, що там є смачненького.
Як тільки Ганна Вадимівна переступала поріг квартири, так одразу ж бігла на кухню і перевіряла холодильник.
— То що тут у нас? О, рулет солодкий! Чудово! А я таке не купую, бо пенсія не дозволяє. У вас із задоволенням спробую. Тим більше ти мати, що годує, і тобі солодке не можна!
— Ні, Ви тут помиляєтеся. Лікарі кажуть, що солодке ніяк не впливає на грудне вигодовування. Найголовніше, знати міру і тоді все буде добре.
– Ось ще! Ох, ці вже сучасні лікарі. Вони нічого не розуміють. Якщо їстимеш усе це, у дитини почнеться алергія. Якщо вони таку нісенітницю несуть, то ти хоча б своєю головою почни думати!
— Ганно Вадимівно, не треба так переживати, — важко зітхнула Олеся.
— А я не за тебе переживаю, а за онучку. Слухай, рулету ще багато залишається. Ти мені відріж більший шматочок і в пакет загорни. Я з собою додому заберу.
Олеся злилася на те, що відбувається, але свекрусі в її проханні відмовити не могла. А як тільки вона йшла, а чоловік повертався з роботи, вкотре починався скандал.
— Колю, твоя мати завжди голодна і треться біля нашого холодильника! Вона коли приходить, то половину продуктів забирає з собою. Причому без будь-якого дозволу!
– Я тебе почув. Склади список і я все відшкодую.
– Ти про що?
— Куплю те, що забрала моя мати. Ми наче не бідно живемо і можемо ще купити, якщо тобі так шкода.
— Ні, Колю, справа не в жадібності! А в тому, що у твоєї матері є безглузда звичка брати чужі речі без попиту. Це навіть непристойно і виховані люди так не поводяться.
Коля у відповідь лише закотив очі та вже хотів піти в іншу кімнату, щоб позбавитися цієї розмови, але Олеся його зупинила.
– Ні, я ще не договорила. Пам’ятаєш, мені в неї книга сподобалася, яку вона в комірчину прибрала?
— Пам’ятаю, що з того?
— А те, що забрати вона її так і не дозволила.
-Тому, що вона колекційна, ти про це не подумала?
— Ні, річ не в цьому. Ганна Вадимівна стверджувала, що чуже брати не можна. Навіть якщо я спитала. Тоді чому вона сама своїм порадам не слідує? Бере все. Вчора, наприклад, копчену курку забрала, з якої я якраз хотіла робити салат. Чи бачите, я годуюча мати та мені не все можна їсти. Ось тільки я сама можу розібратися зі своїм харчуванням.
Коля чудово розумів, що якщо Олеся й далі так нервуватиме, то в неї може зникнути молоко. Тому вирішив акуратно поговорити зі своєю матір’ю, коли вона вкотре прийшла до них у гості у вечірній час.
– Мамо, ти чого так пізно? Щось сталося?
– Ні, чому я не можу прийти в гості просто так?
— Мамо, але вже десята вечора і ми вкладаємося спати. Ти ж знаєш, що у нас немовля і спить по годинах.
— Так, так, я знаю. Нічого страшного, якщо на годину, ляжете пізніше. А дитину нема чого до тиші привчати, а то потім замучитеся.
Олеся сиділа в кімнаті та злилася через крики свекрухи. Скільки це ще триватиме? Це вже нестерпно!
— То що ти хотіла, мамо?
— Я тут таку кавоварку собі придивилася в Інтернеті, подивися. І ще за гарною знижкою!
– Мамо, невже це не могло почекати до завтра?
— Звісно, ні. Сьогодні акція на неї закінчується! Тому давай її замовимо прямо зараз.
-Мамо, ці акції вони постійно. Черговий маркетинговий хід, на який ти ведешся.
— А ось і ні. Роби, що я тобі говорю. Інакше не піду, ти знаєш мене.
Так, з Ганною Вадимівною справді було простіше погодитися. Сперечатися собі дорожче.
Коля спробував тактовно пояснити матері, що вони їй завжди раді. Але їм не подобається, коли вона вкотре приходить без запрошення.
У результаті Олеся вирішила схитрувати та перестала відчиняти двері свекрусі.
– А ти де?
– Ми не вдома.
— Чому тоді машина у дворі?
— Тому, що ми пішли гуляти пішки.
– Коли повернеться?
– Не скоро ми далеко пішли.
Приблизно такий діалог відбувся щоразу між свекрухою та невісткою. А потім стало ще цікаво.
Ганна Вадимівна потоваришувала з однією своєю сусідкою і почала ходити в гості разом із нею. Мабуть, їй було дуже зручно брати її з собою за компанію.
— Ви чого знову галасуєте? Ганна Вадимівна, слово честі, годину вже не можу вкласти дитину.
— А я тобі казала, щоб ти не привчала спати у тиші. Тепер отримуєш.
Якоїсь миті нерви Олесі не витримали й вона вирішила провчити свекруху. Залишила доньку з подругою, а сама вирушила до неї.
— Олесю, а ти тут як?
— Та ось вирішила в гості до Вас зайти. Ну що? Чим пригощати будете? Ой, здається, у вас є ковбаса, і варення, і навіть цукерки шоколадні. Чудово! Діставайте, я буду все.
Олеся їла як не в себе, а потім ще голосно розмовляла та сміялася.
– Та що відбувається? Ти як із голодного краю!
– Та, просто так смачно. Несіть ще!
– Олесю, давай тихіше, у мене голова розколюється!
– Ех, Ганно Вадимівно, говорила я Вам не потрібно звикати до тиші.
– Ну, знаєш… Це вже переходить усі межі.
– До речі, завтра до Вас із подругою прийду. Вона теж не проти смачно поїсти. Тому що мені особливо ніколи по магазинах бігати та готувати. О десятій чекайте і не забудьте стіл накрити.
— Та що ти собі дозволяєш? Я все Колі розповім.
Увечері, звичайно, чоловік одразу почав обурюватись, що Олеся змогла собі дозволити таку поведінку щодо його матері. Але вона ні про що не шкодувала. Принаймні свекруха тепер передумала ходити до них у гості.
