– Ну, та гаразд! Ну і йди! – Розплакалася Галя. – Але врахуй! Ця собака залишиться зі мною!
– Як це? – Здивувався Толік.
– А так! – Галя витерла сльози. – Я її купила! У неї в паспорті вписано моє ім’я! І у всіх реєстрах я її власник! Це моє майно! Хочеш іти? Іди! А вона лишиться зі мною!..
…- Довго ти її оплакувати збираєшся? – невдоволено спитала Галя.
Толя з докором глянув на дружину, але нічого не відповів.
– Це була лише собака! – Вигукнула Галя. – А ти тут трагедію розвів, ніби свого родича втратив!
– Це для тебе Діна була лише собакою, – сказав Толя і махнув рукою.
– Ах, вибачте! – сплеснула Галя руками. – Я ж така черства і безсердечна!
– Зауваж, це не я сказав! – Толік ще раз глянув на дружину і відвернувся.
– Толю, вона ж не могла жити вічно, – Галя додала трохи такту. – І ти знаєш, що вона хворіла.
Толік проковтнув гірку грудку в горлі і схилив голову.
– Так! Мені це вже набридло! Чоловік ти зрештою, чи хто? – Галя не могла довго ховати невдоволення. – У нас справ повно, а ти тут по якійсь собаці вбиваєшся!
– Нам на ринок треба завтра з’їздити, потім приготувати щось! А післязавтра нас мої батьки чекають, у тата ювілей! Потрібно і з готуванням допомогти, і порядок у будинку навести!
– Без мене, – сухо відповів Толік.
– Як це без тебе? – Вигукнула Галя. – Ти через цю собаку…
Договорити він Галі не дав, – різко встав і підійшов до неї:
– Це була не просто собака! – промовив він злим голосом прямо їй в обличчя. – Це була моя собака! Улюблена! Ти це хоч розумієш? Взагалі, ти знаєш щось про почуття до когось, крім себе?
Галя здивувалася, але швидко взяла себе в руки.
– Хочеш, я куплю тобі іншу собаку? – Запропонувала вона. – Або дві? З різних розплідників, хлопчика та дівчинку! І ти сам їх розводитимеш! Можемо навіть із моїми батьками помінятися!
Вони переїдуть в нашу квартиру, а ми – в їхній будинок! Влаштуєш там вольєр, будок намайструєш! Будеш сам собі заводчиком!
– Не хочу, – відповів Толік. – Взагалі нічого не хочу. Дай мені спокій хоч на якийсь час!
– Ой, гаразд! – Вигукнула Галя. – Робити тобі нема чого, ось ти й ридаєш!
А в очах Толіка не було сліз. Вже все виплакав, коли Діну кремували.
– Коротше, – діловим тоном промовила Галя. – Треба тобі страждати, страждай! Але я тобі сказала, які у нас плани! А тобі сьогодні завдання, – прибери тут за собакою! Все збери до останньої іграшки і відтягни на смітник!
А ні! Не всі сльози ще виплакав Толік. Одна причаїлась у куточку ока. Він хмурився, намагаючись утримати її, але вона все одно скотилася по щоці.
– Господи! – жартівливо вигукнула Галя. – Хустку дати?
– Обійдусь, – кинув Толік і відвернувся.
– Ну, ти мене зрозумів, – відповіла Галя і пішла на кухню.
Пів години вона там просиділа, а потім повернулася до кімнати. Толік збирав у пакет іграшки Діни. Лежанка, миски, гребінці та ліки вже, мабуть, були упаковані.
– Правильно! Забирай! – кивнула Галя.
Вона сіла на диван, дивлячись, як Толік збирає іграшки. Бачила, як він зав’язав пакунок. Взяв інший і підійшов до комоду.
– А що там? – Запитала Галя.
Толік не відповів, а почав із комода збирати свої шкарпетки та білизну.
– Не зрозуміла, – роздратування і розгубленість змішалися у цій фразі. – Чим це ти займаєшся?
– Я йду, – сказав Толік.
– Через собаку? – на обличчі Галі застигла маска надзвичайного подиву.
– Через собаку я від тебе не йшов усі ці роки, – відповів Толік, не припиняючи збирати речі.
***
Шлюб Галі та Толіка ніколи не був рівним, бо вони були дуже різними.
Галя була дівчиною яскравою, енергійною, галасливою, а Толік, скромним, тихим, поступливим.
Вона закінчила університет і стала бухгалтером у великій фірмі, а Толік вивчився на викладача української мови та літератури.
Галя заробляла за мірками міста, трохи вище за середнє, а Толік мучився без постійної роботи.
Взагалі, робота Толіка – це, як окрема історія. Він завжди хотів стати учителем. Але на переддипломній практиці зрозумів, що працювати з класом – вище за його сили.
Ні, він вів клас, давав матеріал, а ось після уроків буквально падав без сил.
– Я просто не можу, коли на мене дивиться стільки людей, – казав він. – Вони буквально душу з мене витягають!
Диплом він отримав, проте шукав альтернативну роботу. Його приваблювали більше індивідуальні варіанти. Щось на кшталт репетиторства, чи гуртка, але з обмеженою кількістю учнів.
Ось репетиторством він і займався, коли з Галею познайомився. А якщо бути точним, вона з ним познайомилася.
Взагалі Галя була з тієї категорії гарних дівчат, які про свою красу знають. А якщо знають, то виставляють у допустимих рамках напоказ. І так, нею захоплювалися! Але підійти та познайомитися…
Галя з жахом у серці проводила подружок заміж. З жахом тому, що сама навіть хлопця не мала. А їй, на хвилинку, вже двадцять чотири роки було.
Старші люди посміхалися, – які твої роки! Живи та радій!
А як радіти, якщо всі подружки, навіть страшненькі, при чоловіках, а вона, зірка та красуня всіх компаній – одна?
Скажімо так, – не потрапив би їй Толік, потрапив би хтось інший. Але на користь Толіка ще зіграв той факт, що він мухи в житті не образив, а Галя з тяжких стосунків у дев’ятнадцять років ледь вискочила.
Саме Галя зробила Толіку пропозицію після року зустрічей. Навіть не так. Вона сказала:
– Або ми одружуємося, або розбігаємось! У мене життя одне і я не збираюся витрачати його на будь-які дурниці!
І на подачу заяви, і до РАЦСу, і у квартиру Галі, Толік пішов чи не за руку, як мами водять своїх дітей.
Пізніше він сам зізнавався:
– Я взагалі не зрозумів, як це вийшло. Зустрічаємось і все майже нормально, а тут, як пелена на очі – і я вже чоловік!
– А чим тобі погано? – питали друзі. – Тебе обрали! Тобто, на будь-яку претензію саме ти можеш сказати,- бачили очі, що брали! А тобі взагалі скаржитися гріх, така красуня тобі дісталася!
Ну, заради справедливості, можна сказати, що Толіку заздрили багато хто. Щоправда, заздрість зникала, коли вони ближче впізнавали Галю.
Вона ненавиділа слово «ні». І якщо щось вбивала собі в голову, залишалося тільки чекати, коли це буде реалізовано. Саме вона вважала себе головною у сім’ї.
Спочатку вона хизувалась, що заробляє набагато більше Толіка, коли той мав випадкові заробітки. Потім просто більше, коли Толік влаштувався коректором у видавництво.
Робота була дистанційна, тож Галя добивала Толіка тим, що нормальні мужики вдома не просиджують, а на роботу ходять!
А коли вдома, то, будь ласка, господарство на тобі!
Не в характері Толіка було сперечатися. Він погодився, проте роботу доводилося виконувати ночами, якщо Галя сильно навантажувала його дорученнями.
Хоча, за сучасними поняттями, ще й не такі сім’ї живуть довго та щасливо. А в який бік перекіс верховенства стався – це їхня особиста справа.
Ось про справу особисту Толік якось і поцікавився:
– Галочко, може, час про первістка подумати?
Обличчя Галі в цей момент стало таким, яким воно буває, якщо відкусити стиглий лимон і пережувати.
– Мені, взагалі-то, лише двадцять шість! – Заявила вона. – Як би, рано, не знаходиш?
– Я не знаю, – знітився Толік. – Це зміцнило б наш шлюб.
– З нашим шлюбом і так усе гаразд! – Упевнено заявила Галя, а питання про дитину вона попросила поки не піднімати. Коли настане час, тоді й буде!
Галя зрозуміла, що Толю почав накривати батьківський інстинкт. А ще вона помітила, що коханий чоловік став дещо неохоче виконувати її прохання. Віддалятися почав. Того й дивись, бунт підійме!
Тоді вона знайшла значну суму грошей, та й купила йому цуценя!
– Ось! – Вона вручила кошик. – Дівчинка! У неї родовід такий, що мені змагатися довелося! У неї батьки чемпіони чого тільки можливо! Весь світ об’їздили!
– Галю, такі речі обговорювати треба, – з широкою усмішкою на обличчі промовив Толік.
Він уже взяв цуценя в руки і цілував маленьку мордочку.
– Я можу назад віднести! – сказала Галя серйозно.
– Не треба нас нікуди відносити! – відповів Толік, закриваючи цуценя своїм тілом. – Ми вже вдома!
Розрахунок Галі був вірним. Продуманий, вивірений та затверджений на роки вперед. Галя не просто цуценя до будинку принесла, а інструмент маніпуляції.
Ось як до інструменту вона й відносилася. А до Толіка з цього моменту вона взагалі ставилася, як до особистого слуги.
Спочатку Галя приборкувала його фразою:
– Я тобі собаку подарувала! А ти не можеш для мене зробити…
Далі могло бути будь-що від порядку в будинку, до відпрацювання панщини на ділянці її батьків.
Два роки це спрацювало, а потім довелося платівку змінити.
– А ось зробиш для мене щось там, я тоді для твоєї собаки куплю, що ти скажеш!
Толік, в принципі, міг і сам купувати, але фінансами у родині завідувала Галя.
А потім сталося одразу дві події, які докорінно перевернули їхнє сімейне життя.
Галя дозріла, щоб завести дитину. Все для цього робилося, а результат – нульовий. Галя спочатку погнала Толіка на обстеження, але у того, як виявилося, все чудово!
А ось у неї самої, як сказали лікарі, є серйозні проблеми. І якби років п’ять тому, можна було б поборотися, а тепер, навіть намагатися, немає сенсу!
Прострація трьох днів призвела до того, що Толік сказав:
– Галю, ти не ображайся, але я дітей хочу.
– І що, ти від мене підеш, так? Кинеш одну? На свавілля долі?
– Галю, я не хотів би так, але я тебе просив про дітей п’ять років тому. Ти мене послала. А тепер саме тому у нас дітей не може бути.
– Ну, й гаразд! Ну і йди! – Розплакалася Галя. – Але врахуй! Ця собака залишиться зі мною!
– Як це? – Здивувався Толік.
– А так! – Галя витерла сльози. – Я її купила! У її паспорті вписано моє ім’я! І у всіх реєстрах я її власник! Це моє майно! Хочеш іти? Іди! А вона лишиться зі мною!
– Але ж ти її навіть не любиш, – розгублено промовив Толік.
– А мені все одно, як ставитись до майна! Якщо я її пов’яжу, за її цуценятами черга вишикується звідси і до столиці! А можу продати!
– Давай я її куплю, – похнюпившись, сказав Толік.
Галя назвала суму. У Толіка щелепа відвисла.
– Не може бути! – сказав він.
– Може! – Галя посміхнулася. – Коли я її купила – це вже було дуже дорого! А зараз у ціну враховується весь можливий послід! Вона молода, здорова! В’язок п’ять вона точно витримає! От і рахуй, філолог!
Толік лишився. Якщо для Галі Діна була лише майном, то для нього вона була більш, ніж просто собака.
Він з нею був цілодобово сім днів на тиждень. Він її годував, вигулював, ходив із нею до кінолога. Щодня розчісував, грав, розмовляв.
А коли Галі вдома не було, навіть у ліжко дозволяв забиратися.
Для Толіка було дикістю залишити собаку з Галею. Вона ж могла просто її продати!
Що казати, саме у Діні реалізовувався весь батьківський потенціал Толіка. Він ні фізично, ні морально не міг залишити собачку.
А Галя, збагнувши, що саме цим тиснутиме на нього, почала це робити з подвоєною і з потрійною силою.
Ніщо не вічне. Дванадцять років виявилися для Діни всім життям. І насамкінець вона сильно хворіла, а Толік намагався її лікувати. Схуд, нерви на межі, безсонні ночі. А потім горе, розпач та кремація.
Частина його пішла разом з Діною…
– Що? – вигукнула Галя. – Що ти сказав?
– Ти мене чула, – Толік продовжував збирати речі.
– Толіку, любий! Не йди! – Галя вдарилася у сльози. – Я ж тебе кохаю! Я куплю тобі нову собаку! Я куплю тобі тисячу собак! Ти не можеш мене покинути!
– Можу, – відповів Толік.
– Толік, я ж зовсім одна залишусь! Якщо ти підеш – це зрада!
Толік зупинився посеред кімнати.
– Галю, зрада, коли ти маніпулювала живою істотою, щоб мене біля себе тримати!
– Хоч зараз зізнайся собі, яка ти насправді… ! Ти ж любиш лише себе! А на всіх інших тобі начхати!
– А я тобі просто був зручний! Ти й собаку купила, щоб мене прив’язати до себе! Невже ти не розуміла, що рано чи пізно я все одно піду?
– То ти зі мною був лише заради собаки? – Запитала Галя.
– Я був їй вірний, бо любив, а з тобою я просто жив. І вона була мені вірна, бо мене любила! А ти була мені вірна?
Галя опустила очі.
– У будь-якому випадку – прощавай!
За пів години він покинув її квартиру, і більше ніколи не повертався. Ця сторінка життя залишилася позаду.
А все добре, що він міг згадати за роки шлюбу, було пов’язане лише з маленькою собачкою, яку звали Діна!
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
