– Мої там голодні сидять. Чекають. Що сьогодні на вечерю?
Ольга струсила воду з долонь. Відсунула порожню тару на край столу.
– Нічого, – вона взяла кухонний рушник і ретельно витерла пальці. – Вечерятимемо ми з Павлом.
Вікторія здивовано заморгала.
– У сенсі? А нам?
– А вам, Вікторіє, настав час освоювати власну плиту.
***
Із цього все й почалося. Три місяці тому зовиця з чоловіком затіяли капітальний ремонт у своїй трикімнатній квартирі. Перебралися в двокімнатну орендовану на сусідній вулиці.
Спочатку Вікторія заходила просто по-сусідськи – на чашку чаю з печивом. Потім почала залишатися на вечерю.
А два тижні тому заявилася із лотками.
– Готувати на чужій кухні незручно, духовка там стара, давай ти на всіх варитимеш. Ми ж родина, рідні люди.
Ольга працювала бухгалтером у великій торговій фірмі. Зараз йшов кінець кварталу, звітність тиснула з усіх боків, і додому вона приходила до сьомої вечора, ледве тягнучи ноги.
І замість відпочинку вставала до другої зміни – біля плити, чистячи картоплю та нарізуючи кілограмами м’ясо.
– Вікторіє, я втомилася, – Ольга притулилася до дверей.
– Я з роботи прийшла. Наварила каструлю борщу. Нам із Павлом на два дні вистачить.
– І що?
Вікторія обурено сплеснула руками.
– Важко було овочів нарізати більше? У мене два пацани ростуть. Здорові лоби! Їм харчуватися нормально треба! Єгору п’ятнадцять, Іванові – тринадцять, вони після школи холодильник поглядом спустошують!
– От і годуй! Ти їхня мати, ти й готуй.
– Ти знущаєшся? – Зовиця підвищила голос, її щоки пішли червоними плямами.
– У нас ремонт! Дмитро після роботи туди їде, кахлі сам кладе, щоб на майстрах заощадити!
– Я з цим брудом і переїздами скоро збожеволію! А ти тут сидиш у теплі, чистоті, і тобі тарілки супу для племінників шкода?
– Супу не шкода. Мені свого здоров’я шкода! – Ольга говорила рівно, хоча всередині все кипіло від такого простодушного нахабства.
– Щовечора одне й те саме. Я купую продукти на свою зарплату, тягну пакети із супермаркету, стою біля плити до ночі. А ти приходиш із порожніми лотками, забираєш готову їжу і навіть дякую через раз говориш.
– Та коли таке було, щоб я дякую не сказала?! – Вікторія аж задихнулася від обурення.
– Ми ж домовлялися! Павло сам сказав, що поки у нас ремонт, ми можемо розраховувати на вашу підтримку!
З кімнати визирнув Павло. Чоловік Ольги був людиною м’якою, яка найбільше на світі цінувала тишу і спокій. Конфліктів він ненавидів і завжди намагався сховатися за загальними фразами.
– Дівчатка, ну ви чого завелися? – Він переводив неспокійний погляд із дружини на сестру.
– А ти скажи дружині своїй! – Вікторія гнівно піднялася. – Ми по-родинному попросили допомогти! Ремонт у людей! А вона шматок хліба затиснула! Дорікає мене двома картошинами!
– Я не наймалася батрачити на вашу родину! – Ольга зчепила пальці.
– Я встаю о шостій. Додому приповзаю надвечір. І замість відпочинку мушу на купу ротів готувати?
– У тебе Дмитро їсть за трьох, хлопчаки твої змітають все під чисту. У мене каструля п’ятилітрова за вечір порожніє!
– Та що ти там приповзаєш! – Фиркнула зовиця. – В офісі штани просиджуєш. Не мішки ж ворочаєш! Кнопочки на комп’ютері натискаєш, теж мені, трудівниця!
Павло примирливо підняв руки.
– Оль, ну правда. Шкода, чи що? Поділимо цей борщ. Завтра пельмені зваримо. Купимо в магазині дві пачки, швидко відваримо, всім вистачить.
Ольга пильно глянула на чоловіка. Ось, значить, як. Знову він хоче бути добрим за її рахунок. Пельмені він зварить, як же! Сам навіть воду посолити забуває, все на неї перекладе.
– Хочеш ділитися? – Вона схрестила руки на грудях.
– Чудово.! Бери каструлю, наливай. А завтра після роботи сам станеш біля плити і годуватимеш сестру з племінниками. Підеш на ринок, купиш вирізку, почистиш цибулю, посмажиш котлети. Уперед!
Павло відкрив рота, але слова не знайшлися. Готувати він не вмів. Максимум – яєчню посмажити, та й ту пересушував. Вся домашня робота в їх сім’ї традиційно лежала на Ользі, а сам Павло вважав за краще проводити вечори перед телевізором, або за ноутбуком.
– Олью, ну ти ж знаєш, я після роботи втомлююся… – Пробурмотів він собі під ніс.
– А я, на твою думку, на роботі на курорті відпочиваю? – Ольга повернулася до зовиці.
– Все, Вікторіє. Атракціон небаченої щедрості зачинений! Сьогоднішній борщ я вам не дам, нам із чоловіком самим їсти щось треба. Завтра субота – йди на ринок, купуй м’ясо та готуй на своїй орендованій квартирі.
– Ось, де собака зарита! – Єхидно простягла Вікторія.
– Рідню чоловіка годувати відмовляєшся! Рахуєш кожну гривню! Звичайно, ви ж на ремонт не витрачаєтеся, дітей у вас немає, живете на своє задоволення, а на рідну сестру чоловіка тобі начхати!
Вона схопила свої порожні лотки зі столу.
– Егоїстка! Тільки про себе й думаєш! Ми до тебе з усією душею, а ти… Та ноги моєї тут більше не буде!
– Твої слова, та богові у вуха, – відрізала Ольга.
Вікторія з гуркотом затупала до передпокою. Вхідні двері гупнули так, що в коридорі брязнула вішалка.
Павло винно глянув на дружину.
– Ну, навіщо ти так різко? Можна було м’яко сказати, якось домовитися. Тепер образиться, мамі скаржитися буде.
– Нехай скаржиться! – Ольга дістала з шафки дві тарілки.
– А ти, Павло, якщо ще раз пообіцяєш комусь мої послуги куховарки без моєї згоди, харчуватимешся виключно локшиною швидкого приготування. Я зрозуміло сказала?
Чоловік важко зітхнув і пішов у кімнату, не продовжуючи небезпечну розмову.
Минув тиждень. Зовиця і справді більше не з’являлася, лотки не приносила, не дзвонила. Ольга нарешті змогла зітхнути спокійно.
Вечорами вона приходила з роботи, вечеряла вчорашнім розігрітим борщем, чи легким салатом та спокійно лягала на диван із книжкою. Жодного чищення картоплі о восьмій вечора, ніяких жирних сковорідок у раковині, ніякої метушні. Від душі відлягло.
Але спокій виявився недовгим. Настала неділя. Близько другої години дня в передпокої пролунав наполегливий дзвінок у двері.
Ольга, що сиділа на кухні з чашкою кави, запитливо подивилася на Павла. Той пішов відчиняти. За хвилину з коридору долинув владний, знайомий до болю голос свекрухи, Маргарити Степанівни.
– Проходь, Віко, став пакети. Павле, візьми у сестри сумку! Що тут у вас за протяги?
Ольга напружилася. У кухню буквально впливла Маргарита Степанівна – жінка важка, із завитою хімією на голові та незмінним стиснутим ротом. За її спиною миготіла Вікторія з переможним виглядом.
– Здрастуйте, Маргарито Степанівно, – Ольга встала з-за столу. – Якими долями? Не попередили навіть.
– А мені, щоб до сина прийти, тепер письмовий дозвіл треба отримувати? – Свекруха окинула невістку чіпким поглядом.
– Сідай, Ольго, розмова є. Серйозна розмова.
Павло примостився на краю табуретки, всім своїм виглядом показуючи, як йому хочеться опинитися десь на іншому континенті. Вікторія схрестила руки і притулилася до підвіконня.
– Слухаю вас, – Ольга знову сіла, підсунувши до себе чашку з кавою, що остигає.
– Що ж це робиться у нашій родині? – Маргарита Степанівна трагічно приклала долоню до грудей.
– Я завжди пишалася, що мої діти дружно живуть, один за одного тримаються! А тут до мене дочка рідна приходить у сльозах! Каже, невістка її з хати вигнала, шматком хліба дорікнула!
– Ніхто нікого не виганяв, – Ольга говорила спокійно, хоч усередині закипало роздратування.
– Вікторія три місяці їла в нас щодня! Останні два тижні я готувала на дві сім’ї, на шістьох людей. Я працюю повний робочий день, Маргарито Степанівно. У мене немає сил і часу утримувати філію їдальні!
– Якої ще їдальні! – Свекруха підвищила голос. – Ти жінка! Берегиня вогнища! Твій прямий обов’язок – готувати, щоб у хаті пахло їжею, щоб чоловік був задоволений!
– А Вікторія – не чужа, вона сестра твого чоловіка! У людей ремонт, труднощі тимчасові! Можна було й потерпіти!
– Тимчасові труднощі – це тиждень! Ну, два! – Ольга подивилася просто у вічі свекрухи.
– А ремонт у них триває третій місяць. І чомусь труднощі Вікторії мають вирішувати мої руки та мій гаманець!
– До чого тут гаманець! – зітхнула Вікторія. – Павло нам сам запропонував!
– Саме так! – підхопила Маргарита Степанівна. – Павло – господар у хаті! Він обіцяв сестрі допомогу! А ти його перед ріднею ганьбиш! Чоловік слово сказав, а дружина його слово впоперек ламає! Де це бачено?
Ольга перевела погляд на чоловіка.
– Павло. Ти господар у хаті?
Павло зіщулився, глянув у підлогу і промимрив:
– Олю, ну мама ж у чомусь має рацію… Ми ж родина. Потрібно допомагати один одному. Ну важко Вікторії зараз на орендованій квартирі готувати, там плита стара, конфорки погано гріють…
– Ах, конфорки погано гріють?- Ольга підвелася зі стільця.
Вона підійшла до кухонного гарнітуру, висунула верхню шухляду і дістала звідти товстий зошит, куди звикла записувати великі домашні витрати.
– Давайте порахуємо, сім’я! – Вона знайшла потрібну сторінку. – За останній місяць я витратила на продукти рівно в два з половиною рази більше, ніж зазвичай.
– Тому що Дмитро любить яловичину, а хлопцям потрібна курка, сир, та фрукти. Я мовчу про комунальні платежі – вода та електрика від постійного приготування теж зросли!
– Ти ще й воду за нами рахувати будеш? – Заверещала Вікторія.
– Буду! Бо плачу за неї я! Моя зарплата йде на те, щоб годувати твою родину, поки ви свої гроші відкладаєте на італійські кахлі та нові шпалери!
– Ми не відкладаємо на кахлі, у нас бюджет розрахований!
– Мене ваш бюджет не турбує! – Ольга припечатала долонею по столу так, що брязнула ложечка в чашці.
Маргарита Степанівна навіть відсахнулася від такого зухвальства.
– Бажаєте сімейної взаємодопомоги? Будь ласка! У мене є два варіанти вирішення цієї проблеми, – вона подивилася на чоловіка, потім на свекруху.
– Варіант перший. Павло, якщо ти господар свого слова, ти береш свою щомісячну премію, йдеш у крамницю, чи замовляєш сестрі доставку готової їжі додому. Щовечора! За свій особистий рахунок!
– Ти в своєму розумі? – Гаркнув Павло. – Це ж які гроші потрібні! Уся премія піде!
– Шкода грошей? Тоді варіант другий, – Ольга склала руки на грудях.
– Із завтрашнього дня, Павле, ти після своєї роботи заїжджаєш у магазин, купуєш продукти на свої гроші, встаєш ось до цієї плити і готуєш перше, друге і компот для своєї улюбленої сестри і племінників.
– А я сидітиму в кімнаті і читатиму книгу!
У кухні повисла тиша. Маргарита Степанівна жадібно хапала ротом повітря, не знаходячи слів від такого бунту.
Вікторія розгублено дивилася на брата, чекала, що той зараз стукне кулаком по столу і поставить дружину, що знахабніла, на місце.
Але Павло мовчав. Він чудово розумів, що готувати щодня на шістьох чоловік він не зможе фізично, а віддавати свою премію, яку відкладав на нові спінінги та літню рибалку, йому було до болю шкода.
– Ти… ти погань розважлива! – Зрештою видавила з себе Маргарита Степанівна. Вона важко підвелася зі стільця.
– Ми до неї з відкритою душею, як до доньки, а вона нам рахунки виставляє! Пішли, Вікторіє! Нема чого в цьому будинку робити, де рідних за шматок м’яса задушити готові!
– Ходімо! – Вікторія підхопила свою сумку.
– Нічого, Дмитро ремонт закінчить, я тобі це пригадаю! Навіть поріг нашої нової квартири не переступиш!
– Переживу якось! – Ольга спокійно дивилася, як дві обурені жінки покидають її кухню.
Пролунав гучний гуркіт вхідних дверей. У квартирі знову стало тихо та затишно.
Павло сидів за столом, обхопивши голову руками і скрушно хитав нею.
– Ну і навіщо ти так, Олю? Тепер зі мною мама тиждень не розмовлятиме. І Вікторія образилася на все життя.
– Нічого, переживуть! – Ольга підійшла до раковини і почала мити свою чашку.
– Хочеш їм допомогти, йди допомагай – робити ремонт. Шпалери клей, сміття винось. А моя шия для чужих проблем більше не доступна!
Минув місяць. Ремонт у квартирі зовиці поступово наближався до завершення. У гості до Ольги більше ніхто з лотками не ломився.
Вікторія при зустрічі на вулиці демонстративно відверталася і переходила на інший бік, а Маргарита Степанівна спілкувалася із сином виключно телефоном, скаржачись на черству невістку.
Павло кілька разів намагався завести пісню про те, що треба зробити перший крок і помиритися, але Ольга лише мовчки простягала йому кухонний фартух.
Чоловік одразу відступав і змінював тему. Зрештою, тихі спокійні вечори в будинку без чужих дітей та вічної метушні біля плити сподобалися навіть йому.
Як вважаєте, слушно вчинила Ольга? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайте!
