– Я вчора була в батька, він весь якийсь смиканий, вдає, що все нормально, але ясно, що нічого не нормально!
– Згоден з тобою, я теж помітив, зайшов до нього, дивлюсь батько змарнів, жартувати намагається, а в очах туга.
– Тобі не здається, що мама щось у тітоньки загостилася? Раніше такого ніколи не було.
– Здається, і я думаю, треба втрутитися. Ти з батьком давай розберись, а матір і тітку я беру на себе.
Два роки тому батьки Дениса та Ані нарешті пішли на пенсію. Батько на заводі майже сорок років відорав, мама там же у бухгалтерії.
Батько з матір’ю раділи, що нарешті на заслужений відпочинок вийшли. Мріяли, як заживуть – добре, що не треба вставати на роботу, тепер у них багато вільного часу, нарешті вони разом будуть.
Раніше Марина Юріївна мала то баланс, то квартальний звіт. Та й в Анатолія Івановича завжди запарки, замовлень багато, а він чудовий працівник, нарозхват! Тепер вони вільні люди!
Але незабаром Денис та Аня почали помічати, що батьки почали часто сваритись. Спочатку вони жартували, що милі лаються – тільки тішаться, але потім уже стало не до жартів.
Батько ходив іноді похмуріше хмари. А мама взагалі понад місяць вже, як до своєї сестри Маргарити в гості поїхала, і схоже повертатися додому навіть не збирається.
Увечері Ганна заїхала до батька. Він вдавав, що в нього все чудово, але вона одразу зазначила – і справді змарнів, і очі сумні.
Але тримався, відразу чаю їй запропонував, хоча господарював невміло, зазвичай мама на стіл подавала.
Батько заварив чай, дістав сир, що звітрився, з холодильника – мама його в пергаментний папір зазвичай загортає, а він так поклав.
І цукерки були старі. Сам він, без апетиту, порожній чай сьорбав. Став для виду її розпитувати.
– Анюто, як у вас справи?
– Та нормально, тату! – Відповіла Аня, вона була іншим стурбована, раптом їхні батьки так і житимуть окремо? Нічого хорошого в цьому немає, все життя душа в душу, а на старості схибили чимось!
Але батько причепився, видно такий настрій у нього був.
– У вас завжди все гаразд, що не запитай! Я тут хліб купував, то мені дівчина в магазині теж сказала: – Хліб нормальний і ковбаса, і сир нормальний, ніби буває сир божевільний, нісенітниця якась!
– Не бурчи, тату, – усміхнулася його сумному жарту Аня. – Ну ось мені Микита браслетик подарував, у нього премія була.
– Роззява твій Микита, я його на завод кликав, там справжня робота, чоловіча, а він зі своїм комп’ютером сидить удома, не по-людськи це!
– І подарунки тобі завжди дарує, відкуповується ніби! Сюсюкає з тобою, квіточки дарує, пустощі одні!
– Тату, у нас все добре, а у Микити така робота! Він на комп’ютері проєкти робить, що поганого? А подарунки жінкам підіймають настрій. Ось він для мене і старається!
Аня хотіла додати, що тато мало уваги мамі приділяв, що ніколи їй нічого особливо не дарував, дасть грошей, або разом їдуть купувати.
І квіти не вмів дарувати, вони обидва ніби запряжені орали, і їх з Дімкою ростили. А радість і кохання розгубили.
Але не стала говорити, образиться тільки, якщо сам не зрозумів, то і не зрозуміє.
– Ну я побігла, тату, у тебе добре, але шкода мати довго не їде, якось без неї незатишно і холодно. У вас що батареї відключені? – Йдучи спитала Аня.
І помітила, що батько прикро крякнув, хотів їй відповісти, та тільки рукою махнув.
– Біжи, дочко, а за вас з Микитою я радий, не подумай, це я так, не подумавши ляпнув!
Загалом, до ладу розмова не вийшла. Денис теж обмірковував, з чого почати, та як йому з мамою поговорити.
Тітка Рита, мамина старша сестра, сувора жінка. Живе вона вже кілька років сама, чоловіка свого, дядька Вітю, поховала. Але досі молодшій сестрі Марині розповідає, який її Віктор був ідеальний чоловік, це всі знають.
Анатолія Івановича вона завжди недочоловіком вважала, він же на заводі працював. Не те, що її Віктор, інтелігентною людиною був. І квіти дарував і все для дружини робив, тітка Рита його завжди в приклад ставила.
І схоже, що її шпильки тепер досягли мети, це вона матері наспівала, що тато її не гідний. Замість примирити, олії у вогонь підлила ця тітка Рита!
Не дасть вона Денису з матір’ю нормально поговорити, тут треба якось інакше діяти.
І Денис не придумав нічого кращого, ніж прихопити із собою дядька Гену, свого напарника із заводу. Денис стопами батька пішов, на тому ж заводі працював.
– Тітонька Рита привіт, мамо, привіт, а ми тут із дядьком Геною з роботи йшли, от я й вирішив до вас заскочити, а то все ніколи! Можна?
Маргарита Юріївна на Дениса, та на Геннадія подивилася, наче хотіла розсердитися, але дядько Гена у них мужик балакучий, він одразу і почав теревенити.
– Ви вже вибачте нам, Маргарита, це Дениска мене затягнув! Я зі зміни додому поспішав з продуктами. Я собі тут купив дещо, пригощайтеся! – і дістав із пакета тортик, цукерки та пиріжки.
Маргарита Юріївна пом’якшала, і запропонувала всім чаю. За чаєм дядько Гена ще більше розговорився. Денис навіть не чекав від нього такої спритності, от балабол!
Але Геннадія начебто прорвало. Спочатку, коли він сів на кухні на табурет, він під ним трохи не зламався.
Геннадій відразу спритно схопився, і засміявся.
– Ох, вибачте, Маргарита Юріївно, ну я й ведмідь! А у вас є інструменти? Давайте, я й інші табуретки перевірю?
За вечір Геннадій полагодив Маргариті всі табуретки, та кран на кухні, який дратівливо капав.
І запропонував Маргариті Юріївні допомогу в ремонті бачка, що протікав, і плитки, що відвалилася у передпокої. Що дивно, Маргарита Юріївна погодилася.
Денис був цим візитом засмучений, з мамою йому так і не вдалося до ладу поговорити. Яке ж було його здивування, коли Аня йому за тиждень радісно повідомила:
– Денисе, ти чарівник, мама зібралася додому повернутися. Каже, що у тітки Рити якийсь залицяльник з’явився, і стало їй не зручно. Мама відчуває, що заважає! І як ти додумався цього дядька Гену притягнути? Ну, ти й стратег!
Денис не став пояснювати, що це випадково сталося. Адже головне, що спрацювало.
Мама повернулася додому і дуже здивувалася. Мало того, що батько навчився сам удома наводити порядок, і навіть трохи готувати.
Але головне, що вразило Марину Юріївну – у вазі стояли квіти. А коли Анатолій Іванович раптом незграбно дістав із кишені подарунок для неї, вона мало не розплакалася.
Чоловік сам їй купив сережки, без підказок, і хоч і замочок не такий, і великі, але Марина Юріївна їх одягла, і більше не знімає!
Тепер вдома в Анатолія Івановича та Марини Юріївни завжди тепло та затишно. Вони зрозуміли, що їм погано одне без одного.
А ще вони дружать сім’ями! Дядько Гена покінчив із парубочим життям, і просто зачарував тітку Риту! Та так, що й повірити складно – вона навіть на рибалку з ним їздить!
Прекрасна пора життя – коли можна вже не працювати. Нехай осінь буде золота, небо синє, а любов не піде, а навпаки, стане ще сильнішою, ніжнішою, дбайливішою. Тоді й старість не така страшна для тих, хто не самотній!
