– Тобі ще спадок від тітки дістався, тож від батька все має бути моїм! – кричить сестра

В черговий раз з’ясували, що сестра у нас у сім’ї найображеніша, найнещасніша, тому їй усі винні. Але вона своїм скигленням встигла дістати навіть маму, хоча раніше та завжди була на її боці.

Але тепер мама вже махнула рукою і сказала, щоб я сама розбиралася, а вона влазити не буде. Ну, хоч на цьому спасибі, як то кажуть.

Раніше мама бігла попереду, щоб відстоювати інтереси молодшої дочки, а тепер, мабуть, зрозуміла, що це не наймудріше її рішення.

Цього разу сестра визвірилася, що не вся спадщина, яка є від батька, потрапила в її ручки. Мені відійшла половина квартири, і машина, і частина суми на рахунку батька.

Сестра теж не з голою дупою залишилася. У неї теж є половина квартири, дача, така сама сума на рахунку. Але їй мало.

За фактом батько розділив усе чесно. Дача і машина приблизно однакові за вартістю, але сестра не водить, тому машина її без потреби, і батько розсудив так.

Але тепер вона тупотить ногами та репетує на кожному кутку, що її обділили. Вона ж мала отримати все, бо мені дісталася спадщина від тітки.

А цю спадщину, яка дісталася мені від сестри тата, могла отримати й моя сестра, якби стримала гординю і не побоялася забруднити ручки.

У тітки своїх спадкоємців не було, одній їй жити було тяжко, а останні сім років вона сильно хворіла, так що без сторонньої допомоги було взагалі нікуди.

Жила тітка поряд із квартирою, яку тоді винаймала сестра. Там пройти п’ять хвилин, і я думала, що саме сестра за тіткою доглядатиме, але та й не збиралася.

Заявила, що не хоче ходити до чужої бабці, виносити за нею горщики та терпіти примхи. А коли мама сказала, що тітка обіцяла відписати за це свою квартиру, сестра заявила, що замало буде для такої праці.

Загалом, для неї це було нижче власної гідності. Я тітку теж не дуже близько знала, вона якось не рвалася з нами спілкуватися, але все одно рідня, та й квартира була не зайва.

Я їздила щодня, щоб приготувати їжу, допомогти помитись, ще щось зробити, хоча мені було незручно це, але варіантів не було.

Сім років я її доглядала, тітка заздалегідь написала заповіт, за яким квартира надалі перейшла мені, як і невелика дачка в області.

Батько тітку пережив лише на кілька років. У нього зі здоров’ям теж було не дуже, надто пізно вирішив цим зайнятися, та й згорів дуже швидко.

Як він поділив між мною та сестрою майно, я вже говорила. Взагалі претензій бути не може, але сестра вважає, що все несправедливо.

У мене тепер від тітки є квартира, дача, від батька машина, гроші та ще половина квартири. Це ж несправедливо.

– Тобі ще спадщина від тітки дісталася, тож від батька все має бути моє! – кричить сестра.

Як завжди, побігла шукати підтримки у мами, але там і обламалася. Мама її не підтримала в цьому питанні, заявивши, що сестра мала шанс стати спадкоємицею тітчиної квартири, вона його впустила. А спадщина від батька – це вже інша розмова.

Тепер ми в сестри обидві зрадниці, і я, і мама. Але більше, звісно, ​​винна саме я, хто б у цьому сумнівався.