– Ну що там таке вже, га? – нетерпляче крутилася на стільці Валентина Олександрівна. – Зібрали незрозуміло навіщо, коли в мене справ вище даху.
– Свахо, ти не знаєш, чого молоді від нас хочуть? – додала вона, звернувшись до Ганни Михайлівни.
– Не знаю, сподіваюся, новини будуть добрі, – хитро посміхнулася вона.
Валентина Олександрівна зиркнула на неї й, в її мозку дозріла відповідь на своє запитання.
– Тьху ти, господи! – пробурчала вона собі під ніс. – Не дай Боже дітей тільки…
Через кілька хвилин ми вийшли з кімнати. У руках я тримала дві коробочки.
Одну я простягла своїй матері, а іншу – свекрусі. Поки жінки їх з подивом розглядали, Василь нервово цмокнув мене в щоку.
– Що це таке? – Валентина Олександрівна покрутила в руках дитячі пінетки. – Це мені? Так не налізуть…
– Ні, мамо. Це не тобі. Це повідомлення про те, що ти скоро станеш бабусею, – радісно повідомив чоловік.
Вона застигла, як статуя, дивлячись на нас. По обличчю Валентини Олександрівни було ясно, що вона новину не оцінила. Кілька хвилин свекруха сиділа з кам’яним обличчям, тоді, як теща та інші родичі нас вітали.
– Привести дитину на світ божий – одна справа. Як ви її на ноги ставити збираєтесь? – подала голос Валентина Олександрівна.
– Як усі це роблять, – байдуже знизав плечима Василь.
– Ти думаєш, у наш час так легко дитину ростити? – З осудом процідила його мати. – Це вам зараз потрібно, доки не пізно, жили рвати й працювати на майбутнє.
– Ти, Віка, тепер маєш крутитися, як муха в окропі! Начебто ти на пів ставки всього працюєш? Бери тепер повну! А то так, звичайно, добре, коли хтось інший оре.
Вона виразно натякнула мені на те, щоб я не думала сісти на шию Василеві.
– Можна і до кінця терміну працювати, бо зараз тікають у декрет на середині терміну, аби тільки не працювати, – повчально промовила Валентина Олександрівна.
Я сердито насупила брови. Прозорі натяки свекрухи я добре зрозуміла.
– Не вам же на мене орати доведеться, тож не переймайтеся, – уїдливо відповіла я.
Проте свекруха не збиралася здаватися. Вона підсіла до Василя і завела з ним про майбутнє потомство.
– Васю, невже вам підпирає?
– У якому сенсі? – поцікавився чоловік, не одразу зрозумівши, до чого хилить матір.
– Вам же всього по двадцять чотири роки. Яка дитина? На якого біса вона потрібна? Усі поспішають, заводять, а потім шкодують і ниють, що ще для себе не пожили, – засуджувала Валентина Олександрівна.
– Мамо, ми з Вікою чотири роки разом. Нажилися вже для себе, – Василь посміхнувся безглуздій промові матері.
– Невже вам, таким молодим, зовсім не хочеться мандрувати? – не вгамовувалась вона. – Ось нізащо не повірю в це!
– З дитиною теж можна подорожувати, та і якщо чесно ми, мамо, більше вдома любимо час проводити, – відбив у відповідь чоловік. – На порожньому місці паніку розвела.
Валентина Олександрівна підібгала губки й вже збиралася йти, але чорт смикнув її скористатися останнім шансом.
– Сину, може вам передумати, й поки не ставати батьками? – Ухильно запитала вона.
– Як це передумати? – Відповів питання на запитання Василь. – Стривай! Ти пропонуєш нам позбавитися дитини?
Валентина Олександрівна лукаво посміхнулася, й опустила очі в підлогу, показуючи, що син її чудово зрозумів.
– Ні, мамо, навіть не пропонуй такого. Вікі взагалі не надумай ляпнути, – скривився чоловік. – Не варто так за нас переживати. Ми вже дорослі, й за все самі можемо відповідати.
– Так, можете, – похитала головою у відповідь мати.
Більше Валентина Олександрівна не заводила розмови, щодо поповнення у нашій сім’ї. Василь навіть розслабився і дійшов висновку, що мати нарешті змирилася з тим, що стане бабусею.
Однак він рано так вирішив! Валентина Олександрівна просто так здаватися не збиралася.
Якщо в її плани не входило, щоб в сім’ї сина з’явилася дитина у найближчому майбутньому, то вона і не повинна була з’явитися.
Про те, що мати вирішила не повертати з дороги, Василь дізнався через два дні, коли йому зателефонував стривожений батько.
– Василь, матір свою в хату не пускай! – не привітавшись, заявив Іван Георгійович. – Вона з недобрими намірами йде до вас!
– Тату, ти не тверезий? – засміявся у слухавку чоловік.
– Це ти не тверезий, якщо не помічаєш, що вона не хоче рано ставати бабусею! – гаркнув у відповідь батько, і Василь зрозумів, що він не жартує.
– Вона купила пігулку для Вікі. Пішла до вас. Стеж за матір’ю і дивися, щоб невістка нічого не пила…
Василь хотів ще щось уточнити в батька, але той уже скинув дзвінок. Зрозумівши, що часу до приходу матері залишилося всього нічого, чоловік побіг до дружини, але та саме приймала ванну і не відчинила двері.
Василь сперся спиною об стіну і сповз на підлогу, з нетерпінням чекаючи, хто першим з’явиться перед ним: Віка з ванної кімнати, чи мати з-за дверей.
Дзвінок у двері показав, що мати випередила дружину лише на кілька хвилин.
– Я тут поряд була і вирішила забігти! Компоту для невістки, що в положенні, принесла, – розпливлася вона в посмішці, й витягла з пакета півторалітрову баночку.
У цей момент із ванної кімнати, витираючи рушником мокре волосся, вийшла Віка.
– Компотику хочеш? – не чекаючи відповіді, Валентина Олександрівна схопила невістку під руку та потягла на кухню.
Боячись, що мати засуне дружині злощасний компот, Василь поспішив за жінками.
Щойно він побачив, як мати простягає Вікі склянку з помаранчевою рідиною, чоловік вирвав її з рук матері й промовив:
– Випий сама спочатку склянку!
– Навіщо я питиму? Я вдома напилась, хай тепер невістка п’є, – почервонівши, нервово засміялася вона.
– Ні! Спершу ти вип’єш! – наполягав чоловік, і почав пхати склянку в руки матері. – Пий!
– Не буду я нічого пити, – відчайдушно замахала руками вона.
Я спостерігала за поведінкою чоловіка та свекрухи й не могла зрозуміти, що відбувається.
– Давай я вип’ю, – я потяглася до склянки.
– Ні! – гаркнув на мене Василь. – Нехай спершу мама! Чого ти так на мене дивишся, мамо? Сказати нічого не хочеш? Ну випий…
Валентина Олександрівна закусила нижню губу і недовірливо подивилась на сина.
– Чого не п’єш?! Ти не хочеш нам сказати, що в цьому компоті? – злісно посміхнувся чоловік.
– Нічого там немає, – захихотіла мати.
– Тоді випий! – скомандував Василь і засунув їй у руки склянку.
Я схопилася за голову, не розуміючи, чому чоловік так дивно поводиться.
– Мама принесла тобі сюрприз у компоті: пігулку екстреної контрацепції, – єхидно промовив чоловік, і уважно подивився на Валентину Олександрівну.
Обличчя жінки стало червоним, губи дрібно затремтіли, а зуби стали відбивати чечітку.
– Тобто, підсипати в компот гидоту було не страшно, а бути спійманою страшно? – напирав на матір Василь.
Валентина Олександрівна різко розвернулася і кинулась до дверей. Вона боялася, що син може перешкодити їй піти.
Однак чоловік за нею не пішов. Вхідні двері стукнули, даючи знати, що вона пішла. Василеві довелося розповісти мені, яким чином він дізнався, що мати прийшла до нас “з подарунком”.
Порадившись, ми вирішили більше не пускати на поріг неврівноважену жінку, поки не з’явиться дитина, а після подумати, чи варто спілкуватися далі.
Я не могла збагнути, яким чином наша дитина буде заважати свекрусі? Я з жахом зрозуміла, що могло б статися, якби свекор не попередив про небезпеку!
Тож, мабуть, моє рішення, про спілкування зі свекрухою, буде негативним! Хто знає, що в голові у цієї недолугої паночки! А ви яку пораду мені дасте?
