Тамара сиділа на кухні та прораховувала сімейний бюджет вже не вперше. До п’ятдесятиріччя залишалося два місяці, а грошей на гідний бенкет не було.
Працювала вона бібліотекарем, отримувала копійки, а всі накопичення вирушали на навчання сина Павла у столичному інституті.
Платне відділення коштувало сто двадцять тисяч на рік, плюс проживання у гуртожитку, плюс витрати на їжу та одяг.
Щоб оплачувати навчання, жінка навіть обміняла свою простору трикімнатну квартиру на однокімнатну. Для сина вона готова була на все, а от власний ювілей святкувати не було на що.
– Мамо, а як ти хочеш відзначити? – Запитав Павло, приїхавши на канікули.
– Та не знаю поки що. Думала у ресторані, але дуже дорого.
– А бабуся з тіткою Лідою допоможуть?
Тамара посміхнулася. Мати та сестра вже висловилися, щодо її планів досить категорично.
– Томо, ти що, з глузду з’їхала? – обурилася мати, Ганна Василівна. – У ресторані відзначати! На які гроші?
– Візьму кредит.
– Кредит на день народження? Зовсім дах поїхав! У п’ятдесят років настав час мізками ворушити!
Сестра Ліда підтримала матір:
– Томо, навіщо тобі цей цирк? Вдома відзначимо, як завжди. Накриємо стіл, посидимо.
– Лідо, мені п’ятдесят виповнюється! Ювілей же!
– Ну то й що? Подумаєш, ювілей. В усіх ювілеї бувають.
– А в тебе в сорок п’ять був банкет у ресторані.
– У мене тоді був чоловік, гроші були!
У Ліди й справді покійний чоловік був заможною людиною. Власник невеликої фірми, добре заробляв. А Тамара виховувала сина одна після розлучення.
– Мамо, а що вони дарувати збираються? – поцікавився Павло.
– Та щось символічне. Бабуся каже, грошей шкода витрачати на дорогі подарунки. Каже, практичніше посуд дарувати, чи рушники.
Павло похитав головою. Йому було соромно за бабусю та тітку, які хотіли заощадити на святі для його матері.
– Мамо, а може, правда вдома відзначити? – обережно запропонував він.
– Пашо, я все життя вдома відзначала! Замолоду грошей не було, потім тебе ростила одна. Хочеться хоч раз нормально!
– Розумію. Але ж кредит брати – це серйозно.
– Я все прорахувала. По півтори тисячі на місяць віддаватиму. Впораюся.
Півтори тисячі від зарплати у дванадцять. Істотна сума, але Тамара наважилася.
Наступного дня вона пішла в банк оформляти кредит. Менеджер пояснила усі умови, жінка підписала документи. Двадцять п’ять тисяч гривень на банкет у гарному ресторані.
– Томо, ти що наробила! – ахнула мати, дізнавшись про кредит. – Ненормальна! Стільки грошей на один вечір!
– Не на один вечір, а на згадку на все життя!
Ліда теж була обурена:
– Томо, це ж божевілля! Краще б синові на навчання витратила!
– На навчання я витрачаю постійно. А на себе хочу витратити бодай раз!
– На себе! Яка егоїстка!
Тамара ресторан обрала непоганий, але не найдорожчий. Зал на двадцять осіб, меню по тисячі гривень з персони. Запросила родичів, колег, сусідів.
– А що мені одягати? – Занила мати. – У мене і нарядів пристойних немає.
– Мамо, купи собі щось до свята.
– На що купувати? Пенсія маленька!
– Так і я не багачка, а купую.
Тамара справді витратилася на нову сукню. Гарну, елегантну, в якій вона виглядала молодшою за свої роки.
Ліда теж скаржилася на відсутність відповідного одягу:
– Томо, у мене все для роботи. На бенкети не ходжу.
– Лідо, ну купи собі сукню. Один раз же.
– Легко сказати купи. Гроші де взяти?
У результаті й мати, і сестра прийшли у старих сукнях, які давно вийшли із моди. Тамарі було соромно, але вона намагалася не зважати.
Подарунки також виявилися відповідними. Мати подарувала дешевий плед, сестра – набір з двох каструль.
– Дякую, дуже практично, – чемно подякувала Тамара.
Колеги дарували квіти, гарні вази, техніку для кухні. На їхньому тлі подарунки родичок виглядали убого.
Весь вечір мати й сестра сиділи з кислими обличчями, явно показуючи своє невдоволення тим, що відбувається.
– Гроші на вітер, – бурмотіла Ганна Василівна.
– Показуха суцільна, – підтакувала Ліда.
Гості це чули та дивувалися. Зазвичай, родичі радіють за іменинника, а тут навпаки.
– Тамаро, у вас мати щось невдоволена? – Запитала колега.
– Так, втомилася трохи.
Після банкету Тамара підбивала підсумки. Свято вдалося, гості задоволені, спогади залишаться на все життя. Але осад від поведінки матері та сестри зіпсував все враження.
– Ну що, задоволена? – хитро запитала Ліда. – Витратилася?
– Задоволена! Дякую, що прийшли.
– Куди подітися. Родичі таки.
Тамара сиділа сама і думала про минулий вечір. Хотілося плакати від образи. Замість підтримки та радості, отримала докори та невдоволення.
Наступного дня зателефонував син Павло, який не зміг приїхати через навчання:
– Мамо, як все минуло?
– Добре минуло. Ресторан сподобався, гості задоволені.
– А бабуся з тіткою?
– Вони теж були.
Про те, як поводилися родички, розповідати не стала. Навіщо сина засмучувати.
Через тиждень Тамара випадково дізналася, що мати та сестра обговорюють її ювілей із сусідами.
– Уявляєте, кредит взяла! – Розповідала Ганна Василівна. – Двадцять п’ять тисяч на один вечір витратила!
– Зовсім голову втратила, – додавала Ліда. – І нас змусила у цьому цирку брати участь.
“Змусила брати участь”. Їх же ніхто не примушував! Запросила, як належить родичів. Вони ж запрошення сприйняли, як примус.
– Ми ж відмовляли, – продовжувала мати. – Казали, вдома відзнач. Не послухалася.
– Тепер кредит віддаватиме. А скаржитися до нас прийде.
Тамара слухала ці розмови, передані через сторонніх людей, і розуміла, що для них її свято – це просто дурощі та забаганки.
Наступного разу, коли мати розпочала чергову лекцію про нерозумні витрати, Тамара не витримала:
– Мамо, годі! Я доросла людина, сама вирішую, як витрачати гроші!
– Доросла! Дорослі люди в борги на такі дурниці не влазять!
– А дорослі люди не критикують на кожному кроці!
– Ми тебе критикуємо? Ми тобі правду кажемо!
– Лідо, а ти навіщо всім поспіль про мій кредит розповідаєш?
– А що тут ховати? Сама ж хвалилася банкетом.
– Я не хвалилася! Я запросила на свято!
– Запросила та змусила витрачатися на подарунки.
– Нікого я не змушувала! Дарували, що хотіли!
– Так, ми подарували, що хотіли. А ти незадоволена.
– Я незадоволена не подарунками, а вашим ставленням!
– Яким ставленням?
– Ви весь вечір сиділи, як на похороні! Ви псували настрій усім!
Ліда образилася:
– Томо, якщо тобі не подобається, як ми поводимося, можеш не запрошувати нас наступного разу.
– Я більше й не запрошуватиму!
Скандал спалахнув неабиякий. Мати стала на бік Ліди:
– Доню, як ти можеш так із сестрою говорити!
– А як вона зі мною розмовляє? Я винна, що хотіла гідно відзначити ювілей?
– Винна в тому, що в борги влізла!
– Мої борги – моя справа!
Після цієї розмови спілкування з родичками практично припинилося. Мати дзвонила рідко, сестра взагалі зникла.
– Мамо, що трапилося з бабусею? – питав Павло. – Вона не дзвонить.
– Посварилися ми.
– Чому?
– Через банкет. Їм не сподобалося.
– Як не сподобалося? Ти ж казала, що добре відзначили.
– Мені сподобалося. А їм здалося марнотратством.
Павло був обурений поведінкою родичок:
– Мамо, це ж твоє свято! Як ти хочеш, так і відзначаєш!
– Я так і думала. Виявилося, не всі погоджуються з цим.
Тамара намагалася помиритися, дзвонила матері:
– Мама, давай не сваритимемося.
– А ти перепроси за свої слова.
– За які слова?
– За те, що нас звинуватила у поганій поведінці.
– А хіба ви поводилися добре?
– Ми прийшли на твоє свято! Подарунки принесли!
– Прийшли із кислими обличчями й всім це продемонстрували.
– Томо, якщо ти не можеш вибачитися, то нам нема про що розмовляти!
І мати повісила слухавку.
Сестра також вимагала вибачень:
– Поки не визнаєш, що не маєш рації, спілкуватися не будемо.
Минуло пів року. Тамара справно платила кредит, жила економно, але не шкодувала про витрачені гроші. Ювілей вийшов саме таким, який вона й хотіла.
А ось стосунки із ріднею не відновилися. Мати й сестра завзято не йшли на контакт, ображаючись на те, що їх змусили брати участь у «марнотратному» святі.
– Мамо, може, ти перша подзвониш бабусі? – пропонував Павло.
– Дзвонила. Вона потребує вибачень.
– А за що перепрошувати?
– За те, що влаштувала шикарний банкет та їх запросила.
– Ну це ж абсурд!
– Ось саме.
На день народження матері жінку не запросили. Сусідка, зустрівши Тамару в крамниці, спитала, чому її не було.
– Мене не покликали, – з гіркотою відповіла та.
– Посварилися?
– Посварилися.
Але пояснювати причини сварки було соромно.
Попри все це, жінка так і не пошкодувала, що дозволила собі один раз у житті відсвяткувати День народження так, як їй хотілося.
А ви собі таке дозволяєте? Як вважаєте, був привід, щоб матері та сестрі так себе поводити? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
