– Соня, ти вдома?
– Ні, тільки йду. А що таке?
– Треба поговорити. Через скільки приблизно будеш?
– За пів години. А що трапилося, мамо?
– Потім дізнаєшся.
Така розмова відбулася між мною, та моєю мамою Валентиною Сергіївною.
Не встигла я переодягнутися, та розібрати пакет із продуктами, як у двері подзвонили.
– Мамо, що сталося?
Мама якось підозріло оглянула квартиру і згодом пройшла.
– Я дивлюсь новий телевізор купили.
– Так.
– Добре живете – процідила мати, й пройшла на кухню.
– Чай, кава?
– Обійдуся. Я у справі прийшла.
Однак саме у цей момент мама побачила дорогий сервелат, та цілу гору фруктів.
– Кажу ж, багато живете. Он скільки всього купила.
– Так, мамо. Можемо собі дозволити.
– Справді! Ми з батьком все життя орали на заводі, а ви, бачите, будуєте бізнес! Пощастило вам!
Так, справді у мене, та мого чоловіка Павла, був свій бізнес, який ми збудували самі з нуля. Нам ніхто не допомагав і не давав коштів на початкові внески.
Усього ми досягли власною працею. Ризикнули, та взяли кредит. Хоча був ризик прогоріти й залишитися з боргами.
На той момент нас ніхто не підтримав. А потім почали дорікати, що живемо ми тепер краще, ніж інші члени сім’ї.
За настроєм матері я чудово розуміла, що не варто зараз чекати від неї нічого доброго. Або це ще одне прохання, або претензія.
– Я ось про що хотіла поговорити. Сестра твоя Галя котрий місяць уже за мізерну зарплатню працює. Ну, ти знаєш, що вона продавцем-консультантом улаштувалася.
– Так, я в курсі, – кивнула я.
– Загалом, я подумала, непогано було б, якби ти її у свою компанію влаштувала.
– У якому сенсі? – Здивувалася я.
– У прямому. Вам потрібні співробітники?
– Ні, штат уже укомплектований.
Мати докірливо подивилася на мене.
– Тобто, місць зовсім нема?
– Кажу ж, ми не маємо відкритих вакансій.
Однак, матір цей аргумент ніяк не зупинив і вона продовжувала стояти на своєму.
– Знаєш, а в мене таке враження складається, що ти просто не хочеш допомагати своїй сестрі. Тому й шукаєш чергові відмовки.
Я чудово розуміла навіщо мати розпочала цю розмову. Втім, це не дивно, і було вже далеко не вперше.
З дитинства так склалося, що Галю, як свою молодшу дочку, мати любила сильніше. От і намагалася давати їй усе найкраще.
От Галя й звикла, що їй увесь час дають. На відміну від мене, яка намагалася сама на все заробляти й, прагнула кращого життя.
Поки мати з батьком працювали, молодшу сестру палкою на роботу не загнати було. А потім довелося, бо на одну пенсію особливо не проживеш.
Без освіти та досвіду роботи особливо їй ніде не раділи. На відміну від мене. Я працювала з вісімнадцяти років і паралельно, здобувала вищу освіту.
Поступово я йшла до того, щоб відкрити спільно з чоловіком власний бізнес і жити на втіху. Галю все в житті не влаштовувало. Проте, міняти щось, теж не хотілося.
Набагато ж краще, якщо хтось інший за неї це зробить. Мати, наприклад, чи сестра. Та й мати далеко не пішла.
Тому, що вважала, що я зобов’язана допомагати молодшій сестрі. Отож і продовжувала стояти на своєму.
– Мам, я ж тобі вже все пояснила.
– Справді! Вам простіше чужих людей взяти на роботу, ніж допомогти своїм.
Проте, ми з Павлом мали справді одне правило, якого ми дотримувалися – не брати на роботу родичів і знайомих. Чому? Та тому, що вони починають лінуватися, та нахабніти.
Подібну помилку ми вже одного разу зробили й, після цього, зареклися так більше не робити. Зрештою, не можна плутати бізнес та дружні стосунки. Те саме стосується і родичів.
Але це була не єдина причина, через яку я не хотіла допомагати своїй сестрі. Насправді у нас складалися далеко не найкращі стосунки.
Можна навіть сказати, що з дитинства ми не могли терпіти одна одну. Основа була покладена в той момент, коли мати почала розділяти нас, і постійно виділяти Галю.
Втім, чого вона, власне кажучи, чекала, за такого ставлення до мене?
– Мамо, я сказала, що допомогти не зможу. Нікого звільняти я не збираюся і брати на роботу Галю також.
– Егоїстка ти, слів немає! Втім, що взяти з вас. Ви ж забезпечені й нас, простих людей, не зрозумієте.
Мати розвернулася і пішла у бік виходу. Однак, попри прояв характеру та образу, сумку з продуктами вона взяла.
Я не стала її зупиняти, бо чудово розуміла, що не має жодного сенсу цього робити. Тим більше подібний крок мати б розцінила, як слабкість.
Увечері додому повернувся Павло і з мого вигляду зрозумів, що я плакала.
– Соня, що сталося?
– Мама приходила.
– Зрозуміло. Ще раз за сестру просила?
– Так.
Павло міцно обійняв мене, тим самим показуючи, що підтримує.
– Я сподіваюся, ти не стала приймати її слова близько до серця?
– Ні, я давно вже звикла до її витівок, – похитала головою я.
– Це правильно. Ти ж сама чудово розумієш, що варто один раз піти на поступки, як сядуть на шию.
– Так, я знаю, але все одно прикро.
Тут пролунав телефонний дзвінок і на екрані з’явився номер Галі.
– Слухаю, – байдужим голосом відповіла я.
– Я ось не розумію, невже тобі так шкода?
– У сенсі? Галю, ти про що?
Спочатку я подумала, що та веде мову про роботу, але потім все виявилося зовсім інакше.
– Я бачила, що мати сервелат та фруктів принесла. Чому ти так мало передала? Могла б і більше дати. Зрештою, ви добре заробляєте.
Я важко зітхнула і відповіла:
– А з чого ти взагалі вирішила, що я тобі щось винна?
– Тому, що я твоя сестра і ти мусиш мені допомагати.
– Ні, люба моя. Я тобі нічого не винна. Як і ти мені. Кожен із нас живе своїм життям, та своїм коштом. Хочеш жити краще – йди, та шукай можливість. Не треба чекати нічиїх подачок.
Я думала, що після такого Галя точно розлютиться і кине слухавку, але вона знайшла, що відповісти.
– Звичайно, тобі легко розмірковувати, коли є свій бізнес і на всьому готовому. А мені як?
– То візьми й збудуй свій, у чому питання? Давай, відважся!
Я більше не хотіла чути закиди на свою адресу. Я чудово розуміла, що сестра та мати невиправні! Доводити їм свою правду, собі дорожче!
Справді, треба цінувати тих, хто тебе цінує, і не прагнути догодити комусь лише тому, що це твій родич! Ви зі мною згодні? Як постелишся, так і виспишся!
