Треба було продавати квартиру ще тоді, коли брат тільки заїкнувся, що збирається одружитися. Але ж ні, я піддалася на його вмовляння, вирішила, що кілька років поживемо разом, щоб після продажу спільної квартири кожен міг нормально влаштуватися.
Просто тоді я не знала його дружину, тож і погодилася на цю авантюру. Зараз би я, звичайно, не на які вмовляння не погодилася б, але розмірковувати вже пізно.
Нам із братом від батьків дісталася двокімнатна. Ми на той момент навчалися в університеті, тому продавати та роз’їжджатися було б безглуздо. Продовжили жити разом.
Лаялися зазвичай з якихось дрібниць, але це було звично і мене не напружувало. Ми довчилися, пішли працювати та стали кожен збирати собі на окреме житло, бо після продажу нашої двокімнатної кожен отримає не таку вже разючу суму.
Рік ми збирали, потім брат оголосив, що одружується, а жити з дружиною буде у себе в кімнаті, щоб продовжити збирати. Я погодилася, але, як вже всім відомо, дарма.
Ми з його дружиною не уживаємось зовсім. Вона прийшла, одразу почала намагатися навести свої порядки, а мені не треба, щоб мною командувала якась незнайома дівчина. Ти дружина брата, ось ним і командуй.
Я попросила брата поговорити з дружиною, щоб вона мене не чіпала, тому що мої нерви були вже на межі. Він бубонів, що поговорить, але толку від цього не було.
А в нас вже мало до бійок доходило, бо ця шалена баба берегів взагалі не бачила. Я одного разу прокинулася, прийшла у ванну, а вся моя косметика недбало скинута у пакет, що стояв на підлозі. А весь простір завалено косметикою “невістки”.
Я собі щось приготую, залишу в холодильнику – вона викине. “Вибач, я думала, що це вже зіпсувалося, там так смерділо”.
Нещодавно наш конфлікт вийшов на новий рівень. Після чергового скандалу невістка звернулася до брата із запитанням, чому він досі мене не вигнав.
– А нічого, що тут половина моєї квартири? – я навіть здивувалася від такого нахабства.
– А нічого, що в нас тут сім’я, а ти зайва? – кричала “невістка”.
Цього ж вечора з’ясувалося, що вона чекає дитину, а через тиждень брат став мені пропонувати винайняти квартиру і пожити окремо, бо його дружині нервувати не можна.
– Ти не очманів? Я така ж господиня квартири, чому я маю з’їжджати та щось знімати? Самі з’їхати не хочете?
Він почав бубоніти, що в нього дружина в положені, куди вони зараз з’їдуть, а я одна і буде правильніше, якщо поступлюся. Тобто, в мене нахабно намагаються забрати квартиру.
Я братові сказала, що ще пів року ми тут живемо разом, ну, я точно не переїду, а потім він як хоче, а я свою частку точно продам. Він може жити з чужими людьми, він може викупити мою частку, він може разом зі мною продати квартиру – варіантів купа, хай обирає.
Весь вечір слухала, як кричить його дружина, що нічого вони викуповувати не збираються, бо гроші потрібні на дитину, нікуди переїжджати вона не хоче, а брат у мене не мужик, раз не може вирішити найпростіше завдання та забезпечити сім’ю житлом.
Вранці брат спробував мені переконати, що я повинна з’їхати, тому що його дружині не можна хвилюватися, у них незабаром буде дитина, а я тут буду дратівливим фактором.
Був посланий далеко. Нікуди я не поїду, поки не продам свою частку, а продам я її через пів року, а до цього із задоволенням буду нервувати його хитру дружину.
