– Знаєш, любий, мені набридла твоя рибалка у вихідні. Щотижня одне й те саме! Ти з сім’єю думаєш час проводити? Діти хочуть погуляти не лише зі мною, а ще й із татом!
– Але ж повинен я відпочивати від родини, я все ж таки працюю, гроші приношу.
– Гроші? Щось останнім часом їх дедалі менше. І риби не видно. Ті окуні, розміром десять сантиметрів, рибою не назвеш. На яку рибу ти витрачаєш гроші?
– Тамаро, ти думаєш у мене коханка?
– Думаю, Микито! Давай усе чесно розказуй.
– Ти ревнуєш? Нема в мене нікого. Присягаюся, немає.
– Значить, просто рибалка? А де гроші? Ти два місяці не купував їжу, знаходив причини не платити, дітям нічого не купив. Де?
– Так у мене зарплатня…
– Маленька. Але твоєї маленької зарплати у сім’ї немає. Чому? Точніше її не стало. А у мене грошей багато?
– Така сама зарплата, навіть на тисячу менше. На дві зарплати жити нормально, а от на одну… От якби ти рибу справжню ловив, то було б легше. Незабаром їжі не буде в хаті.
Тамара чекала на його зізнання, але причину вона вже знала. Три місяці тому “повернулась із подружнього життя” його сестра. Саме так він висловився тоді. Наче термін відбула. Вже другий!
Вже із двома дітьми повернулася. Перший раз це сталося перед самим весіллям Тамари та Микити. Свекруха Тамари тоді просила весілля перенести, Ользі надати допомогу, але все було готове і ніхто не погодився з її доводами. Ольга на весіллі веселилася, наче й не було розлучення.
Свекруха тоді подарувала пухкий конверт, навіть суму оголосила, здивувавши всіх. Тільки ось гроші зникли разом із конвертом. Як і коли вони зникли ніхто не знав. Подарунок був.
Після цього Ольга поїхала налагоджувати своє особисте життя. Налагодила, близько десяти років минуло, і вона знову повернулася. Квартири немає, двоє дітей, чоловік козел на розлучення подав і залишив без коштів.
– Мовчиш? Як там мама, сестра, племінники?
– Нормально.
– Ти ж там був? Гроші туди відвіз. Хочеш утримувати свою сестру, можеш жити там! З іпотекою я впораюся, але квартира буде моя.
– Але ж я вношу свою половину платежу.
– А дітей наших ти утримуєш? Ні! Ти про племінників дбаєш. Або все буде, як раніше, або ти пошкодуєш. За три дні у тебе зарплата. Якщо вона зникне в руках сестри чи матері, то наслідки для тебе будуть сумні.
– Ти подаси на розлучення?
– Поки що не так радикально, але якщо не допоможе, то й це зроблю. А рибу ти у сусіда брав? Він для котів ловить, а ти, значить, позбавляєш їх їжі.
Минуло три дні. Микита не знав, що робити із зарплатою. Вона прийшла, мати вже дзвонила. Сестрі, а точніше племінникам, потрібен зимовий одяг, вони ростуть.
Та й на дрібні витрати грошей зовсім немає. Микита і про дружину пам’ятав, і про своїх дітей. Але вони удвох працюють, а там лише мати. Ольга роботи не шукає, бо тимчасово у матері живе.
Тимчасово, але безплатно. Матір шкода. Поки він думав, мати зателефонувала знову. Стоїть у магазині, а грошей на карті немає, вибрали хлопчикам дешеві куртки.
Думати часу немає, переказав. Залишилося лише свою частину за іпотекою сплатити. А тим часом зателефонувала сестра, терміново, вона у майстра манікюру, треба сплатити. Переказав не думаючи. Іпотека? Вже не вистачає.
– Тамара, зрозумій мене! Вони квапили, я й подумати не встиг. Вибач, це був останній раз.
– Я тебе попереджала! Грошей у тебе немає, харчуєшся там, куди їх віддав! Це ще не все. Я подаю на аліменти. Твою частину іпотеки платити не збираюся, позичай, де хочеш.
– Комуналка! Тут також половина з тебе. Ти мене зрозумів? Жарти скінчилися. Наступного разу буде розлучення!
– Тамара, люба, я сам не зрозумів, як втратив гроші. Мені соромно перед тобою. Хочеш видалити додаток банку в телефоні?
– Видали, тільки не забудь свою карту мамі віддати. Їй так буде зручніше.
– Карту? Краще забирай ти. Ось.
– Навіщо мені твоя пуста карта? Або ти сам контролюєш, або просто розлучення з усіма наслідками. Квартиру доведеться залишити дітям, аліменти…
– Але я тебе люблю, вас люблю всіх!
– Якщо все вирішиш, то я подумаю.
Весь аванс Микита одразу переказав дружині. Мати знала числа зарплати та авансу. Почалися дзвінки, але грошей не було. Вона обурювалася, але нічого не вдієш. Дочекалася зарплати сина і знову почала. А грошей знов немає.
– Що ти собі дозволяєш? – свекруха подзвонила Тамарі. – Ти позбавляєш племінників чоловіка коштів на існування. Бідолашні хлопчики…
– У бідних хлопчиків є батьки, мати! А у мого чоловіка є свої діти, яких він повинен утримувати!
– Треба допомагати нужденним, а вони зараз потребують! Микита подасть на розлучення! Не можна жити з такою меркантильною…
– Так і я можу на аліменти подати. Він втратить набагато більше. І повірте, вам тоді зовсім нічого не дістанеться. Я дуже меркантильна, просто жахливо! Він же й квартири позбавиться, до вас жити приїде.
– Чому це він позбавиться квартири?
– Бо там його частка невелика, практично все на дітей оформлено. Ми одразу так вирішили. На нас є лише та частина, за яку ми платимо іпотеку.
– То вони ж маленькі були!
– І що? Ви про розлучення говоритимете із сином? Поспішайте.
На цьому розмова закінчилася. Микита без грошей, матері був не потрібен. Ольга поїхала влаштовувати своє особисте життя вкотре, а дітей залишила з бабусею.
Бабуся терпіла, а потім подала на аліменти, на всіх. Виявляється Ольга аліменти отримувала та жила на них, а дітей бабуся забезпечувала.
А Микита просто віддав карту дружині, до аліментів не дійшло, і до розлучення тим паче. З того часу він і на рибалку припинив ходити. Іноді вони разом вибираються на природу, але рибу не ловлять, – ну не рибалки вони…
Залишайте свої слушні думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!
