Треба визнати не дуже я хороша бабуся і свекруха, зовсім не хороша

Я завжди недолюблювала свою невісточку, незважаючи на те, що вона була і є досить хорошою жінкою, гарною господинею.

Звісно мені не подобалося що вона носить короткі спідниці і займає час мого сина, який замість того, щоб побути зі мною веде їх в кіно.

Я іноді приходила гості, та носила гостинці для Данила, їхнього сина і мого внука, але була я рідким гостем. Та і треба визнати не дуже я хороша бабуся і свекруха, зовсім не хороша.

Я звісно ж часто плела різні плітки та заговори за спиною Насті складала, інтриги, але з часом зрозуміла, що краще не буде. Змирилася,нехай вже живуть як є.

Але тут в один прекрасний день приходжу, а Настя вся в сльозах, геть заплакана, червона, я питаю що ж сталося, чого вона така, а вона мовчить, звісно мовчить, а що скаже, адже я завжди їй казала, що їхні справи мене не стосуються.

Ой, яка ж я була дурна, що ніколи не питала в невістки як справи. Син завжди відмахнеться що все нормально, а Настя мовчала, бо я заборонила жалітися.

А в них сім’я на очах розвалюється, і головне ж, я могла раніше допомоги, ну могла ж, стара дурепа…

Словом син перестав звертати на Настю увагу, наче тепер затримується на роботі, якісь нові друзі з’явилися, а Настя, бідна, як білка цілий день, то дитина, то робота, то хатні справи, садочок, заведи, забери. Втомлена вона, дуже, шкода мені її, так вона довго не протягне, треба рятувати.

Ось тепер думаю поговрити перше з сином, чи нічого не чіпати? Я ж розумію тепер, що якби на її місці був хто другий то мої закидони навряд чи терпів би, та і взагалі, хочу сказати, що хороша в мене невістка.

Я вже звикла до неї, нехай вона мене шалено дратувала, але іншої вже і не переживу, не хочу. Порадьте, чи варто вмішуватися в відносини дітей і як повпливати на них?