Третій раз у житті пішла на побачення

Третій раз у житті пішла на побачення.

Вперше мене на побачення запросив ровесник у 12 років. Тоді ми сиділи на зупинці їли ескімо. Сміялися як божевільні, а потім каталися на тролейбусі містом. Це було неймовірно. Хлопчик запросив мене погуляти в останній день перебування у місті. Його родина потім переїхала за кордон. Більше я з ним не бачилася. Але на прощання він поцілував мене в щоку. Сказав, що дуже любить. Незабутньо.

Вдруге я ходила на парне побачення з подружкою з універу. На зустріч прийшли справжні гопники. То був кошмар, а не побачення. Ми ледве відстали від них. А потім ще кілька місяців ховалися, щоби випадково не перетнутися.

Мені зараз 26 років. У мене вперше з’явився вільний час. Хто б міг подумати, що зі збільшенням зарплати не завжди зростає і кількість роботи (чого не скажеш про рівень відповідальності)! Я подумала, що непогано було б мати ще й особисте життя. Встановила програму для знайомства. Списалася із симпатичним хлопцем. Він покликав на побачення. Погодилася.

Цікавості почалися ще до зустрічі. Чекала хлопця у кафе майже пів години. Я була після роботи, тож дуже хотіла їсти. Замовила собі порцію картоплі та сирних кульок. Вже думала, що він не прийде. Хотіла доїсти кульки та піти, але все ж таки він прийшов.

Запитав, чи можна йому скуштувати кульки. Я поділилася. Він згріб кількома оберемками майже всі сирні кульки та заштовхав їх собі в рот. Запропонувала замовити їжу, бо картоплею я не наїлася. Сказав, що тут дуже дорого, і знає краще місце. Коли я розраховувалася за замовлення, хлопець вдавав, що не при справах, хоча зжер майже всі кульки. Ну то гаразд…

А потім ми пішли до чебуречної. Ми взяли по чебуреку. Я тільки сіла за столик, як він вивів мене надвір. Виявилося, що в чебуречній не можна було пити свого чаю, а він дістав невеликий термос. Це могло б бути мило, але це був термос для одного. Мені довелося повертатися та купувати собі каву.

До мого будинку він запропонував мене проводити пішки. Сказав, що заразом і поспілкуємося. Пішки – це 10 км. Я навіть якби дуже захотіла, не змогла б пройти стільки на високих підборах. Та й спілкуватися далі зовсім не хотілося, бо хлопець за кілька хвилин спілкування мені сказав, що в мене занадто дорогий телефон, і якби я була розумнішою, то купила б дешевший, але з кращими характеристиками.

А ще він назвав мою сумочку непрактичною. Сумочка і не повинна бути практичною. У мене є похідний рюкзак, куди можна запакувати слона за потреби. Мені потрібно було приходити з практичною чи гарною річчю?

Спілкуватися більше не хотілося – викликала таксі та поїхала геть.
Я перепросила і сказала, що ми не підходимо один одному. Він же напрошувався в гості на пару чашок чаю.

Хлопця заблокувала. Сюр якийсь.
Я думала, що такі кадри лише в анекдотах та комедіях бувають.
Де шукати нормальних чоловіків?