Маленька Світлана знала, що матері доводиться туго. Та постійно працювала, але щоразу, повертаючись із ринку, подумки повторювала, що грошей майже ні на що не вистачає. У такі моменти дівчинка розуміла, що незважаючи на бажання допомогти, нічого не може вдіяти. Адже вона надто маленька, щоби працювати. Їй лише 10 рочків.
Костя, молодший брат Свєти, неодноразово помічав, що мати ось-ось заплаче. Тоді він підбігав до неї і притискався щосили. Він хотів вичавити з неї сум своєю любов’ю. І на якийсь час у нього це виходило. Мати починала посміхатися та цілувати його в маківку. Костя тішився своїм успіхом. Але, на жаль, причини смутку це не виправляло. І це Костя теж розумів.
Найрадісніший малюк у сім’ї, молодший Сергійко, перебував у щасливому невіданні. Хоча іноді він відчував, що вдома всі сумні, і це його засмучувало.
Сергій народився внаслідок останньої спроби матері зберегти шлюб із його батьком. Але третя дитина в сім’ї, що розвалюється, стала лише зайвим приводом для сварок і скандалів.
Катерині здавалося, що її затягує у чорну діру. Грошей, здобутих на низькооплачуваній роботі та підробітках, вистачало дедалі менше. Ціни на ринку невблаганно зростали, а зарплати ніхто не збирався підвищувати.
Дивлячись у майбутнє, вона з жахом усвідомлювала, що забезпечити дітей, які стрімко ростуть, їй не під силу. Родичів чи друзів, які могли б допомогти, вона не мала. А на колишнього чоловіка сподіватись не доводиться. Він і сам уже давно був на фінансовому дні.
Щоразу, повертаючись додому, Катерина відчувала величезне почуття провини. Адже через її неквапливість, відсутність хватки та удачі її дітям доводиться весь час ходити в тому самому. А м’ясо та солодке опинялися на столі лише раз на тиждень. До того ж, жили вони на орендованій квартирі, за яку теж доводилося віддавати чималу частину заробітку.
Доведена до відчаю жінка вже почала подумувати про те, щоб на якийсь час віддати дітей до дитбудинку. Там їх хоча б нормально годуватимуть, а у Катерини з’явиться більше часу для пошуку нормальної роботи. Вона привела б себе в порядок і змогла б зрозуміти, в якому напрямку рухатися. Але як на це відреагують діти?
Коли Світлана і Костя почули про таку пропозицію, їм стало не по собі. Спершу стало страшно, але після заспокійливих слів матері вони зрозуміли, що це не назавжди.
Насправді діти були готові на все, аби матері було краще. Адже вони щодня бачили її стомленою та сумною. А все тому, що грошей нема. Отже, поки вони житимуть в іншому місці, мама знайде достатньо грошей, і вони знову будуть всі разом.
Якось, коли Катерина йшла вулицею, просто перед нею оступилася і впала на асфальт незнайома жінка. Катерина кинулася до неї і допомогла постраждалій підвестися. На щастя, все обмежилося порваною спідницею. Жінка несподівано вигукнула:
— Та що ж сьогодні такий день?! Хатня робітниця звільнилася, машина заглохла, спідниця порвалася! Що далі?!
Катерина спробувала втішити жінку і навіть запропонувала обмінятися з нею одягом. Але та ввічливо відмовила і подякувала Катерині. Жінки розговорилися.
Виявилося, що нова знайома Катерини теж одинока мати. Тільки у неї 1 син, за яким у неї немає часу наглядати. Зазвичай цим займаються наймані співробітники. Але цього тижня няня пішла в декрет, а хатня робітниця вирішила змінити місце проживання. А пошуки нових людей можуть зайняти місяць і більше.
Катерина зрозуміла, що це її шанс. Вона обережно переповіла свою історію і запропонувала свої послуги, підводячи нову знайому до думки, що завдяки тій дітям не доведеться йти до дитбудинку. На подив Катерини, її план спрацював. Жінка поставила кілька питань щодо роботи, озвучила свої умови та запропонувала Катерині прийти до неї наступного дня.
Тепер нове місце роботи розташовувалося у великому заміському будинку. За душевною добротою нова роботодавиця дозволила Катерині та дітям жити в окремій кімнаті. Це було на якийсь час, поки сім’я не стане міцно на ноги.
А поки що Катерина виконуватиме обов’язки хатньої робітниці та няні. Так, це непросто. Але її діти завжди готові були їй допомогти з тим самим прибиранням або розвагою сина працедавиці. Тепер Катерині здавалося, що все не так погано. І чорна діра поступово розсіювалася у світлі надії на краще.
