Трохи більше як рік тому я одружився з Мариною. Тут важлива дата, бо мозок вона мені ґрунтовно винесла саме на нашу першу річницю. І раніше теж були ситуації дивні. Подумавши та проаналізувавши, я зрозумів: моя дружина дуже заздрісна.
І я готовий її приймати з цим недоліком, тільки дружина чомусь почала у всіх своїх бідах звинувачувати мене. І з цим я вже миритися не згоден.
Почалося все тоді, коли в нас з’явилася дитина. Весь період очікування я був поряд, купував їй фрукти, зривався з роботи, якщо траплялося щось. Заспокоював, коли вона плакала вночі.
Я їй під час останнього конфлікту нагадав про це:
– Що ти таке несеш? Я до тебе чудово ставлюся! Набагато краще, ніж ти заслуговуєш! Згадай, як ти пузата ходила, а я тебе доглядав.
У відповідь Марина полила мене брудом, сказала, що я сам пузатий, а вона взагалі-то дитину мені, негіднику, на світ привела. І що я “за фактом” повинен був це все робити, доглядати за нею.
Я відповів, що вона не права. Я поводився під час вагітності просто ідеально, був чоловіком мрії будь-якої жінки, а вона навіть не похвалила мене за це.
Потім дитина з’явилася на світ – донька. Я сина хотів, але не став показувати їй, як засмутився. Навіщо мені дівчисько? Але гаразд, подумав, що вже вийшло – те вийшло. А Марина після пологів просто знахабніла.
– Я не зрозуміла, а де “дякую” за дочку?
– Дякую.
– Дмитро, ти дурень? За первістка зазвичай машину дарують або кольє.
Я розреготався. Довго не міг заспокоїтись. Машину захотіла! Ні, я міг би купити машину, але навіщо?
Жінка за кермом – одна суцільна проблема. А кольє… навіщо їй кольє, якщо декрет три роки буде? Куди вона носити зібралася це кольє – в туалет чи дитячу?
Марина чомусь розплакалася. А потім я дізнався, в чому річ.
Виявилося, вона там у лікарні наслухалася всякого від сусідок по палаті. Що чоловіки-олені дарують їм нібито коштовні подарунки. І машину, каже, бачила. Чоловік чийсь пригнав, бантом прикрашену величезним. І ось моя в положенні на той момент дружина, мабуть, збожеволіла від заздрості.
Я їй пояснював, що прикраси дарують тим, хто заслужив.
– А ти мені народила дівчисько! Та після цього ти мені дякувати мала, що я взагалі на виписку приїхав!
– А ти що, не радий дочці?
– Ну, на що мені вона? У ляльки грати? Я ж чоловік.
– Виродок ти, а не чоловік! – кинула мені Марина, пішла до дитячої та замкнулася.
Ось інший на моєму місці давно б образився і пішов із цього невдячного будинку. А дружина не цінувала моєї доброти. Який мужик терпітиме такі образи? То пузатий, то виродок.
А нещодавно в нас була річниця. Перші роковини весілля. Я купив квіти, поїхав додому з роботи. Зайшов у квартиру – а її немає ніде. Пошукав і знайшов у дитячій. Марина вирішила наплювати на наше перше спільне свято і вважала за краще поспати. Ну клас, подумав я. Букет засунув у вазу і почав будити дружину.
Вона, не встигнувши продерти очі, обклала мене такими лайками, що – я клянуся – у дочки вуха трохи згорнулися. Хоча, може, вони й були такі дивні. Я не особливо до неї підходив. От був би син – тоді звісно. Я почекав би, поки він навчиться ходити, і грав би з ним хоч у м’яч, хоч у меч.
Загалом дружина в черговий раз не оцінила мого піклування. Проте наступного ранку – а вже була ніби й не річниця – винесла мені весь мозок. Кричала, що ось її подруга полетіла на море або на океан, а іншій подрузі чоловік купив телефон за великі гроші, а її батько подарував мамі на першу річницю дорогі парфуми.
Я спробував звернутися до логіки та здорового глузду.
– Ну навіщо тобі парфуми за п’ять тисяч? Ти ж все одно вдома сидиш!
– Який же ти тупий! – Вона знову почала мене ображати.
Загалом, через свою заздрість дружина вже серйозно збожеволіла. І добре б заздрила мовчки іншим, адже вона мене виставляє винним у всьому!
