Трохи пізніше я почула, як Галя покликала Мишка і попросила збігати в магазин, дорога невелика (щоб ви розуміли, в ширину на ній поміщається всього два жигулі) і по ній не дуже часто їздять машини, тому матусі без побоювань відправляють дітей в магазин за хлібом або ще за чим-небудь

Мишко був дуже тямущим хлопчиком восьми років. Він був моїм сусідом. З їхньою родиною я подружилася рік тому, коли переїхала з чоловіком в новий будинок.

З його мамою Галею ми швидко увійшли в контакт і подружилися.

Батька Мишка не стало, коли йому було шість років, і він вважав себе дуже дорослим. Допомагав мамі у всьому, навчався добре, їй ніколи не доводилося за нього червоніти.

Він допомагав нашим бабулькам донести сумки до будинку, разом з пастухами гнав корів на поле пастися, а потім назад. Мишко був по всіх усюдах. Такий маленький чоловічок.

Дано людині дізнатися, коли й в якому кольорі прийде за ним смерть. Що він відчуває і переживає в ті дні, до своєї смерті.

За кілька днів до своєї трагічної смерті Мишко розповів сон своїй мамі. За ним приїхала машина зеленого кольору, і він на ній поїхав, тому що вона йому сподобалася.

Але Галя відмахнулася, на той момент їй просто здавалося, що це сон. А що вона могла ще подумати?

Але Мишко не відставав, він продовжував говорити мамі про те, що за ним приїде зелена машина і відвезе його, і вона його більше ніколи не побачить, тільки він буде бачити її й обіймати. Але і в той момент Галя не надала цьому значення, вона обняла його і сказала, що вони завжди будуть разом і що ніяка зелена машина за ним не приїде.

В останній день свого життя Мишко встав дуже рано, здавалося, він хотів встигнути зробити всі справи. З ранку він встав, пішов в город, зірвав мамі трояндочок, прийшов і міцно обняв. І побіг на вулицю.

Час був вісім ранку, я не спала, просто валялася. Чую голос

Мишко:
– Всім доброго ранку!
Я посміхнулася, мій улюблений сусід вже всіх будить.
Встала, виглянула у вікно і помахала Мишкові:

– Привіт, мій улюблений сусід, заходь на чай з булочками.

– Я пізніше, – відповів Мишко, – мені ще Таню побачити треба, я сьогодні їду на зеленій машині назавжди.

Я здивувалася, Галя мені нічого про це не говорила, хоч ми з нею і непогано спілкувалися, може, наврочити не хотіла.

Через двадцять хвилин на вулиці стояв шум. Мишко підняв усіх своїх друзів. Вони грали і сміялися. Загалом, Мишко завів всіх. Я робила свої справи по дому і мимоволі чула їхні розмови, які тільки і полягали у від’їзді Мишка і зеленої машини.

Ближче на 16.00 Мишко каже:
– Нумо прощаймось, я скоро їду.
Я підійшла до вікна, побачила, як вони обнімаються, але біля будинку не було ніякої машини. Це мене здивувало.

Трохи пізніше я почула, як Галя покликала Мишка і попросила збігати в магазин, дорога невелика (щоб ви розуміли, в ширину на ній поміщається всього два жигулі) і по ній не дуже часто їздять машини, тому матусі без побоювань відправляють дітей в магазин по хліб або ще за чим-небудь.

Далі зі слів водія.
На дорозі з’явилася кішка, і, щоб її не збити, я дав вліво, і тут з’явився хлопчик, я не встиг загальмувати.

Я вибіг з машини, він лежав без руху.

На виклик швидкої я не хотів втрачати час. Я підхопив його і поклав у машину. Їхав настільки швидко, скільки міг вичавити зі своєї “сімки”. По дорозі він відкрив очі й запитав:

– Дядя, зелена?
Здавалося, я зрозумів, про що запитує хлопчик і сказав:

– Зелена.
Він закрив очі, і мені здалося, що він не дихає. Це було так, до швидкої я його не довіз.

Ось так Мишко і поїхав назавжди на зеленій машині.