Жили ми з чоловіком у його бабусі по батьковій лінії. Крім нас трьох, у квартирі мешкала ще старша сестра чоловіка, Олена. Олена на вісім років старша за мого Гриця, їй тоді було тридцять три роки.
Коли ми заїхали на запрошення бабусі, то змінився порядок оплати комунальних послуг. Раніше платила лише Олена, а з нашою появою Грицько став сплачувати половину.
Пам’ятаю, як Олена раділа, адже суми реально пристойні.
Бабуся на літо виїжджала до родичів у село, тож ми залишилися втрьох у трикімнатній квартирі. Виходить, що ми почали жити у бабусі у лютому, а наприкінці травня вона поїхала.
У червні була тридцятиградусна спека. Я щодня їхала додому з роботи з мріями про прохолодний душ.
Якось приїжджаю, а ванна кімната зайнята: у ванні налита вода, Олена «купає» бабусині кімнатні квіти.
Я попросила її поступитися мені ванною кімнатою на п’ятнадцять хвилин, тому що сильно спітніла, поки їхала в задушливому автобусі.
Як влітку іноді буває, знайшлася дуже вразлива мамочка, якій знадобилося закрити кватирку, бо дуло на її дитину. І весь автобус страждав!
Олена відмовилася звільняти ванну кімнату. Вона сказала, що виконує прохання бабусі, й не збирається витрачати зайву воду!
От протягом години закінчить з квітами, тоді мені можна буде сходити в душ!
Ще вона почала міркувати про економію: вона молодець, і бабуся молодець, вони воду економлять, а я, як русалка, постійно купаюсь і миюся.
Олена була того дня вдома з самого ранку! Не судилося зробити це все вдень? Чи треба було підгадати водні процедури для квіточок до мого повернення?
Я психанула! Поки Олена несла щойно викупану рослину в горщику в кімнату бабусі, я замкнулася у ванній кімнаті, спустила воду і спокійно помилася.
Спокійно… Не зовсім: милася я в темряві, тому що Олена вимкнула мені світло після того, як я відмовилася виходити.
Коли я милася, то твердо вирішила, що нам треба винайняти житло. В цій квартирі було багато мінусів. По-перше – квартплата велика, оскільки квартира величезна.
По-друге – дві сусідки, і якщо бабуся ще нормальна, то Олена трохи психічно хвора людина! По-третє – далеко до роботи.
Але були й плюси – за оренду ми не сплачували! З урахуванням платіжок за квартиру – сумнівний плюс.
З Гришею я поговорила, щойно він повернувся додому. Він спочатку засумнівався і сказав, що нам не варто з цим поспішати.
А потім, коли його Олена на кухні спіймала і почала вимовляти йому за мою поведінку, чоловік передумав.
Гриша подзвонив бабусі, сказав їй, що ми шукаємо квартиру. Про нашу «сварку» з Оленою, він промовчав, не хотів засмучувати бабусю.
Аргументував наше рішення тим, що ми хочемо жити вдвох. Бабуся побажала нам удачі.
Ми знайшли квартиру, зібрали речі, з’їхали. Гриша говорив Олені, що ми поїдемо, але вона не вірила: хто в здоровому глузді відмовиться від безплатного проживання?
Ми з’їхали, а за квартиру платити треба! Бабуся в селі, Гриша в орендованій квартирі, хто залишився? Олена!
І коли до неї дійшло, що Гриша більше не скидатиметься, вона прибігла з вибаченнями:
– Повертайтеся, все буде добре, складемо графік користування ванною кімнатою, щоб не було такого більше.
На щастя, кількох днів життя без сторонніх нам вистачило, щоб оцінити всі принади: по хаті в білизні ходимо, самі собі господарі, немає черги в душ, немає дебільних серіалів…
І притиснути їй Гриця не вдалося: це Олена була зареєстрована у бабусі, а у Грицька тоді реєстрація була у матері в комуналці. А з доброї волі платити він відмовився!
Олена образилася, з братом спілкуватися перестала. Три роки вже минуло, а я досі істеричка, яка не могла зачекати жалюгідну годину!
На весіллі Олени ми не були, бо вона запросила лише Гриця, а чоловік без мене не пішов. З сестрою Гриць бачиться тільки в матері в гостях, і то рідко.
Свекруха, яка взагалі ніяким боком не стосується цієї ситуації, вважає, що я у всьому винна! Це я така недолуга, яка посварила її дружніх з дитинства дітей! Ну, вибачайте – отаке я стерво! І ви так вважаєте?
