– Турбаза, це дорого! – випалила невістка. – Декілька тисяч за одну ніч! А на дачі ми жили б безплатно! – Звісно! На дачі мати за вами безплатно прибере, – сказала Наталя Миколаївна. – І посуд помиє. І сміття збере. І паркан полагодить, поки ви в гамаках лежите! Ні, Алісо! Так не буде

Був червень. Наталя Миколаївна стояла посеред зарослої ділянки й почувалася зайвою на своїй землі.

Трава була вище колін, малина перекинулася через доріжки, а старий яблуневий сад перетворився на непролазні джунглі.

Тітка Ліза, царство їй небесне, останні три роки тільки й робила, що сиділа на ґанку дачного будинку і дивилася, як природа перемагає людську присутність.

– Шість соток, – промимрила Наталя Миколаївна, оглядаючи господарство. – А здається, шість гектарів.

Вона присіла на лавку і дістала телефон. Микита відповів після третього гудка.

– Сину, ти не забув, що я дачу отримала?

– Мамо, звичайно ж не забув! – голос у Микити був бадьорий, як завжди вранці. – Ми з Алісою вже все обговорили. Це просто казка! Свіже повітря, шашлики, вихідні за містом.

– Я рада, що ви раді, – обережно відповіла Наталя Миколаївна. – Але, Микито, тут роботи багато. Трава он яка, скосити треба, паркан місцями лагодити. Мені одній не впоратися.

– Мамо, ну ти чого? Звісно, ​​допоможемо! Я ж чоловік, зрештою. Скажи, коли приїжджати, я прихоплю інструмент.

Наталя Миколаївна полегшено видихнула. Син у неї був добрий, тільки трохи… легковажний.

Вона намітила перший виїзд наступної суботи. Купила рукавички, кілька мішків для сміття, лопати та граблі ще минулого разу знайшла у сараї. Увечері зателефонувала Микиті нагадати.

– Мамо, я зараз передзвоню, – сказав син. – Ми тут із хлопцями план складаємо.

Він передзвонив за годину.

– Слухай, у нас плани трохи змінилися. Ми подумали, що в таку спеку краще спочатку просто відпочити, акліматизуватись. А роботи можна і за тиждень розпочати. Ти ж розумієш, вихідні – це святе.

Наталя Миколаївна розуміла. Вона завжди все розуміла.

За тиждень історія повторилася. Потім ще раз. А потім настав липень, і Микита з Алісою приїхали на дачу з друзями.

Вони приїхали галасливою компанією – четверо чоловіків у яскравих футболках, троє жінок у легких сукнях, двоє дітей, які відразу почали бігати ділянкою, плутаючись у високій траві.

Вони привезли мангал, два гамаки, два пакети вугілля, три сумки з продуктами та цілий ящик пінного. У багажнику знайшлося місце і для колонки, яка загупала музикою ще до того, як машина зупинилася.

Наталя Миколаївна вийшла з будиночка та застигла на ґанку.

– Тьотю Наташо, здрастуйте! – Закричала Аліса, вистрибуючи з машини. – Ми вам зробили сюрприз! Шашлики, відпочинок, – все як треба!

– Здрастуйте, – розгублено сказала Наталя Миколаївна. – А ви… ви ж допомогти обіцяли?

– Допоможемо, обов’язково допоможемо! – відмахнулася невістка. – Відпочинемо трохи й допоможемо. Микито, вивантажуй мангал!

Чоловіки зайнялися шашликами з важливим виглядом. Жінки відразу окупували гамаки. Вони розгойдувалися, сміялися, пили прохолодне червоне із пластикових стаканчиків та обговорювали, як правильно доглядати за собою після тридцяти.

Наталя Миколаївна хотіла піти в будинок, але її втримали.

– Тьотю Наташо, ви чого? Сідайте з нами! – Покликала одна з подруг Аліси. – Відпочивайте, літо ж!

Вона сіла. Їй подали шашлик, налили соку. Вона дивилася на сина, що щось весело розповідав друзям, жестикулював, сміявся. Він був щасливим. Усі вони були щасливі.

Увечері компанія поїхала. Залишилися гори немитого посуду на столі, невичищений мангал, вугілля на траві і кілька порожніх пляшок, які хтось недбало кинув у кущі. У гамаках ще хитався вітер, але вже ніхто не лежав.

Наталя Миколаївна прибрала та вимила посуд. Вигребла вугілля. Зібрала сміття в мішки – три великі пакети. Потім сіла на ту саму лаву, де сиділа місяць тому, і замислилась.

У хаті було тихо. Десь за парканом кричали півні, а надворі вже стемніло, і світло фар рідкісних машин вихоплювало з темряви старі берези.

– А навіщо мені ця дача? – подумала вона. – Я ж раніше без неї жила. У мене була квартира, робота, книги вечорами.

– Іноді я ходила у кіно, зустрічалася з подругами. У мене не було цих турбот – нескінченної трави, малини, огорожі. Я була вільна.

Вона подивилася на свої руки – вони втомились, почервоніли від води. Спина боліла. Їй було п’ятдесят вісім років, і вона зовсім не так уявляла собі вихідні на природі.

Наступного ранку вона дала оголошення. Ділянку вдалося продати швидко – за кілька тижнів знайшовся покупець, – молодий чоловік із сім’єю, який давно мріяв про свій куточок природи. Подивилися, поторгувалися і ляснули по руках.

Документи оформили у п’ятницю. У суботу Наталя Миколаївна зібрала останні речі – старі фотографії тітки Лізи, кілька каструль, плед – і поїхала в місто.

У неділю на дачу приїхала нова родина. У середу зателефонував Микита.

– Мамо, ми цими вихідними знову хочемо приїхати. У нас знову друзі, шашлики…

– Не треба, синку, – спокійно відповіла Наталя Миколаївна.

– Чого не треба? – не зрозумів він.

– Не треба приїжджати. Дачі більше нема. Я її продала.

Настала пауза. Такої тиші Наталя Миколаївна не чула у слухавці ніколи.

– Ти, що? – перепитав він. – Продала?

– Продала, – сказала вона. – У п’ятницю. Все законно, всі документи оформлені.

– Мамо! – у голосі Микити почулося щось нове – образа, агресивність, нерозуміння. – Як ти могла? Ти ж навіть нас не спитала!

– А навіщо вам дача? – Здивувалася вона.

Але відповісти син не встиг – слухавку перехопила Аліса.

– Наталю Миколаївно, це обурливо! Ми ж планували там відпочивати! У нас були плани на все літо! Ми навіть купили гамаки!

– Я бачила ваші гамаки, – тихо промовила свекруха. – Вони дуже гарні, з бахромою.

– А тепер ми не знаємо, куди  подітися! – продовжувала Аліса. – У нас вихідні, спека, ми хотіли на природу… на дачу…

– Щоб ви там могли відпочивати, на дачі мав хтось працювати, – рівним голосом сказала Наталя Миколаївна.

– Хтось повинен був косити траву, поливати грядки, прибирати сміття, мити посуд після ваших шашликів. Вибачте, мені це вже не під силу!

– Ми б допомогли! – Вигукнула Аліса.

– А що ж ви минулого разу не допомогли? Влаштували пікнік, залишили мені гору брудного посуду та брудний мангал, і поїхали! Де тут допомога?

– Хочете відпочивати так, щоб за вами прибирали, тоді бронюйте собі турбазу, – продовжила Наталія Миколаївна. – Відпочивайте на здоров’я. Там є і мангали, і альтанки, і навіть, можливо, гамаки з бахромою.

– Турбаза, це дорого! – випалила невістка. – Декілька тисяч за одну ніч! А на дачі ми жили б безплатно!

– Звісно! На дачі мати за вами безплатно прибере, – сказала Наталя Миколаївна. – І посуд помиє. І сміття збере. І паркан полагодить, поки ви в гамаках лежите! Ні, Алісо! Так не буде!

– А за скільки ти продала дачу? – у голосі Микити почулися ділові нотки. – Мабуть, гарні гроші отримала. Може, даси нам трохи? Ми хотіли на тиждень на море злітати. Раз літо пропадає, треба хоч кудись…

Наталя Миколаївна похитала головою, хоч син і не бачив.

– Ні, Микито.

– Чому ні? – обурився він. – Це ж спадок! Я твій син, я теж маю право!

– Ти маєш право на мою любов, – сказала вона. – І на мою увагу. Ти не маєш права на гроші, які я заробила чи отримала! Я вже купила собі путівку в санаторій. А решту – поклала на рахунок. Мало які витрати будуть.

– Які витрати? – пирхнув Микита. – У тебе ж є пенсія!

– Я також хочу відпочивати, – без посуду, без сміття, без гамаків із бахромою. Просто відпочивати.

Вона скинула дзвінок. У вікно світило сонце, а на підвіконні стояв букет ромашок – єдине, що Наталя Миколаївна взяла з дачі. Вони були прості, польові, і від них пахло літом.

Наталя Миколаївна дістала з комори дорожню сумку та почала збирати речі – через два дні вона вже буде у санаторії…

Як ви вважаєте, слушно вчинила Наталя Миколаївна? Пишіть в коментарях свої слушні думки з цього приводу, підтримайте автора вподобайками!