Вирвалися ми з моїм хлопцем з тягучого навчального процесу – серпень. Відпочити пора. Загалом, вирушили до мене на дачу. З моїми батьками домовилися, що приїдуть вони до нас через день – два.
А що, добре на дачку. Баня, ліс, річка. Після міста тільки про це і мрієш.
***
Пізно – близько одинадцятої вечора. Діма, хлопець мій – в лазні ще. У кутку невеликої вітальні тихенько дзижчить телевізор.
Розмірений голос за кадром, що розповідає про слонів, подіяв на мене дуже заспокійливо – притискаючи до себе пульт, я задрімала.
Раптово, в кімнату увірвався Димка і закричав як божевільний:
– Мариш, скоріше на вулицю, там, ніби купол в небі!
У смугастому халаті і тапочках, з виряченими очима і мокрою головою, розмахуючи банним віником, мій хлопець виглядав більш ніж дивно.
У мене не було ні найменшого бажання вилазити з теплого будинку – в холодну і темну ніч.
– Швидше за же! – Діма все підганяв мене.
Через пень-колоду, замотати в якусь хустку, я виповзла на ганок. Подивившись на небо, здивувалася. Це було неймовірно, незрівнянно красиво!
Кілька променів зеленуватого відтінку виходили від лінії горизонту і сходилися в одній точці посеред неба – і правда, як купол!
Один з них то зникав, то з’являвся, немов підморгуючи тим, хто ще не заснув в цю казкову ніч. З ділянки було погано видно, тому ми з Дмитром, захопивши ліхтарик, вийшли на центральну дорогу в садівництві.
Але не одні ми милувалися цим видовищем – в метрах п’яти від нас стояла фігура, що нагадує мені одну знайому моєї бабусі, яка живе через лінію.
– Здорово! – Діма сказав досить голосно, спрямувавши свій погляд у небо.
– Так! – почулися знайомі нотки голосу.
– Ліда Василівна, це ви? – я все ще стояла з задертою головою.
– Так, Марін, я. Знаєш, якщо побачиш вогненний слід в небі – загадай, щоб всі бажання збувалися.
– Чого?
Я направила ліхтарик на місце, звідки доносився голос Ліди Василівни. На мій подив, дорога була порожня. Дмитро теж став озиратися – нікого.
Я пару раз гукнула її, але відповіді не послідувало. Напевно, задивилися і не помітили, як вона пішла.
Ну, і ми потопали до дому.
По дорозі обговорювали, що ж це за купол такої – зійшлися на північному сяйві, хоча це рідкісне явище в наших краях. Та що вже тут говорити – я за все своє життя його тільки на фотографіях і бачила.
Вранці в новинах підтвердили – так, воно саме – північне сяйво. Вже не пам’ятаю, з якої причини воно виникло – але про це теж говорили (думаю, багато його спостерігали в минулому році).
Що ж, як сказав Діма – здорово!
Через пару днів після цієї події до нас приїхали мої батьки.
Вирішили в цей приїзд влаштувати нічні посиденьки біля багаття – поки ми з Дімою назад в місто не помчали.
У нас сімейна традиція – хоч пару раз за літо збиратися – обсмажувати насаджений на палицю хліб у вогні – з димком! Туди ж і гітара з піснями, і т.п. У нас спеціальне містечко в кінці ділянки, викладене камінням. Навколо – лавки, простенькі, два пенька і дошка.
Сидимо, значить, споживаємо всі принади буття на природі. Тато вже взявся за гітару. Мене, мабуть, від достатку свіжого повітря і ситної вечері, потягнуло в обійми Морфея.
Побажавши всім доброї ночі, пішла. По дорозі підняла голову і глянула на небо – яскрава хвостата кулька промайнув перед очима. Чи то зірка, то чи що побільше. Комета, може.
Я забарилася – думаю, багатьом знайома ситуація, коли потрібно швидко загадати бажання: ти починаєш судорожно перебирати думки в голові, в пошуках чого-небудь.
Тут мені згадалися слова Ліди Василівни. Прикрила очі і про себе сказала: «Нехай мої бажання завжди збуваються».
Задоволена, я пішла в будинок і забулася міцним сном.
***
Пора їхати – батьки ще кілька днів на дачі поживуть, ну, а нам з Дімою пора в місто їхати. Він до себе, а я до бабусі в нашу квартиру. Вона залишилася, тому що в той час ми якраз взяли цуценя, а після щеплень треба було з ним вдома сидіти, гуляти ще не можна. Сама зголосилася.
Все було б чудово, якби не одне але – Ліди Василівни, як з’ясувалося, не стало, аж в середині літа.
Поки ми на дачі були, бабуся на поминки ходила. Сорок днів. Каже, засмучувати не хотіла.
Та тільки застала я по приїзду її всю в сльозах. Ось вона мені й виклала,
Про ту таємничу зустріч я не стала нічого нікому говорити, може, сплутала з ким, в темряві-то. А Діма взагалі перший раз у мене на дачі був – нікого не знає.
А бажання і правда виконуються. Стосується не тільки матеріальних благ, а й духовних. Нещодавно мама захворіла – температура під сорок, кашель. Півночі я не спала, все твердила – тільки б не цей грип свинячий! Обійшлося, застуда. І це не в перший раз. Особливо, що стосується мого здоров’я і здоров’я моїх близьких.
Може, як кажуть – Всесвіт допомагає, можливо, Бог мене чує, а, може, це пов’язано якось з тою хвостататою вогняною кулькою. Приходжу до висновку, що це був маленький астероїд.
Мама все життя відмовляла мені у підтримці, навіть у найменшій. А ще вона ніколи не…
Насправді ніщо не віщувало біди. Зрозуміло, я помічала, що Андрій завжди виглядає з голочки, обожнює…
Я дуже рада, що мама зважилася у свої сорок вісім років почати все з чистого…
Моя сестра минулого року отримала цікаву пропозицію щодо роботи та поїхала за контрактом на чотири…
Наша сім'я не скажу, що була дуже багатою, але цілком заможною. Батьки оплатили нам з…
Мій чоловік - Андрій - єдиний "дорогоцінний синочок" Тамари Павлівни. Чи треба говорити, що вона…