– Твій чоловік роботу кинув, грошей додому майже не приносить, цілими днями десь вештається, а тепер ще й студенток спокушає! Ти довго збираєшся вдавати, що нічого не відбувається? – сказала Тамара Іванівна дочці.
– Мамо… Це зовсім не так, – сказала Рита.
– Нее так? Та це ненормально! Подивися на своє життя без рожевих окулярів! Тобі давно час від нього піти, а ти все чекаєш чогось!
Рита хотіла заперечити, але не знайшла потрібних слів. Тому що в одному мати мала рацію: нормальним їхнє життя зараз не назвеш.
Ще кілька місяців тому Рита та Паша планували дитину.
– Уже три роки разом, а ще немає дітей! І про що ви тільки думаєте? – твердила теща зятю та доньці.
– Мамо, ми спочатку хочемо трохи назбирати. Ремонт зробити…
– Поки ви зберетеся, вже новий ремонт треба буде робити! Ой, не дочекаюся я онуків! Не дочекаюся!
Рита слухала маму і думала про те, що може вона має рацію.
– Нам би квартиру більшу спочатку купити, – казав Паша.
– То, може, іпотеку візьмемо? Зарплата дозволяє.
– Я й так на роботу ходжу, як на каторгу. А ти хочеш мене довічно прив’язати до неї? – Паша тяжко зітхав від таких розмов.
Він працював у великій компанії, отримував хорошу зарплату, але щоранку збирався на роботу так, ніби на нього чекало покарання. Рита бачила, як чоловік страждав, йдучи на ненависну роботу.
– Може, тобі змінити сферу діяльності? – якось спитала вона.
– Не знаю, – відповів Паша. – Я вже кілька років думаю, що треба щось міняти. Але ж я годувальник у сім’ї. А якщо не вийде?
– А чим би тобі хотілося займатися?
– Творчістю, – мрійливо сказав чоловік. Він давно цікавився культурними проєктами. Допомагав знайомим із виставками, брав участь в організації заходів, спілкувався з молодими авторами. Поступово це припинило бути захопленням.
– Знаєш, я хочу спробувати зайнятися культурними проєктами всерйоз, – сказав він одного разу.
– Якщо ти зовсім не бачиш перспектив на своїй роботі, то справді варто спробувати. – Почувши заяву чоловіка, Рита не зраділа, але й відмовляти не стала.
– Ти не будеш проти?
– Переживатиму і сподіватимусь, що ти зможеш не лише реалізуватися, а й заробляти.
– Значить, домовились, – Паша посміхнувся. За два тижні він звільнився.
Спочатку Рита намагалася не думати про гроші. Паша справді був зайнятий з ранку до вечора: їздив на зустрічі, бував на виставках, обговорював проєкти, знайомився з людьми із цього середовища.
Але заробітку майже не було. Жили на накопичення та на зарплату дружини. Це зовсім не влаштовувало Тамару Іванівну.
– Я не розумію, навіщо ви все це затіяли, – сказала вона дочці після одного з недільних обідів. – Людина мала нормальну роботу.
– Він її терпіти не міг!
– Мало хто що не любить. Сім’ю утримувати треба! Який він тепер мужик? Сидить на твоїй шиї!
– Він шукає проєкти.
– А що він їсть? Те, що ти купила та приготувала? Творчістю ситий не будеш!
Рита не стала сперечатися. Напрочуд, до обговорення сімейного питання підключилася і свекруха.
Вона дуже цікавилася, як живе її син, і чим він тепер займається.
– Рито, а Павлик взагалі вдома буває?
– Буває…
– А відрядження в нього часті?
– Зараз багато їздить, треба знайомитись з людьми, набиратись досвіду…
– А ти не боїшся, що він у відрядженнях собі знайде когось?
– У нас довіра один до одного, – відрізала невістка.
Але після цієї розмови фотографії із заходів, які з’являлися у стрічці та публікувалися чоловіком, почали дратувати Риту сильніше, ніж раніше.
Паша створював собі власний бренд і часто викладав знімки із заходів. Особливо зачіпали Риту кадри, де Паша стояв серед молодих привабливих дівчат.
Рита нагадувала собі, що то його робота. Ось тільки мати та свекруха не давали їй заспокоїтися. В один з таких днів відрядження, Тамара Іванівна гортаючи соцмережі, побачила зятя і зчинила крик:
– Ну, дивись, який нахабник! Знову з якоюсь дівчинкою! Добре влаштувався!
Рита почала читати про той захід, де був чоловік і спробувала розібратися, чим саме займається Паша. В описі вона побачила інформацію про форум об’єднаних культур.
Молоді фахівці спілкувалися з досвідченими майстрами, обговорювали розвиток творчих спілок, вплив культури на якість життя та використання штучного інтелекту у художній практиці.
Рита прочитала матеріал остаточно. Виходило, що за всім цим справді стояло професійне середовище. Люди зустрічалися, обговорювали проєкти, шукали можливості для роботи, сперечалися про те, як змінюється культура.
Вона згадала слова Павла про те, що йому потрібен час, щоб увійти до цієї сфери. Але мати знову повернула її до реальності.
– Все це, звичайно, чудово, – сказала Тамара Іванівна. – Тільки ти одружена з ним, а за фактом – одна. Зараз він із цими дівчатами просто знайомиться, завтра просто каву вип’є, а післязавтра прокинеться не з тобою. І все це чиїм коштом? Хто його подорож оплачує?
Рита промовчала. Коли Паша прийшов додому, Рита вже накрутила себе. Їй здалося, що він особливо задоволений.
– У мене є проєкт, – сказав він, не помічаючи настрою дружини.
– Вдалий?
– Для мене – так. Скоро ми зможемо купити більшу квартиру і народ имо дитину! – Сказав він і обійняв дружину.
Рита трохи розслабилася. Вона вже уявляла, як вони нарешті зможуть видихнути та припинити рахувати кожну гривню. Але все виявилося складнішим.
Частину роботи Паша погодився зробити по бартеру за досвід та портфоліо. Решту гонорару мали виплатити після того, як замовник отримає гроші за державним замовленням. Орієнтовно за місяць – півтора.
– Тобто зараз нічого? – спитала Рита, коли дізналася, що чоловік знову прийшов без зарплати.
– Зараз частина. Решта потім. Щоправда, я вже витратив гроші на рекламу.
Вона кивнула, всередині зростало невдоволення. Коли Тамара Іванівна дізналася, що дочка знову оплачує рахунки сама, вона дуже розлютилася.
– На рекламу він витратив? Тримай кишеню ширше! Напевно, з якоюсь дівчиною в ресторані все прокутив!
– Це ж проєкт! Потім заплатять.
– Потім! Годує тебе сніданками, а сам дівчат кадрить! Іди від нього, поки не пізно!
Рита знову проковтнула слова матері. А за кілька днів їй потрапило відео з чергового заходу. Паша стояв у центрі компанії, а молода дівчина обхопила його за шию і притулилася до нього, а потім цмокнула в щоку. Хтось зняв їх у цей момент.
Рита не могла повірити, що чоловік здатний на таке. Вона кілька разів переглянула відео. Коли Паша повернувся додому, вона вже чекала на нього.
– Хто ця дівчина?
– Аня. Вона бере участь у проєкті.
– А чому вона цілує тебе?
– Рито, це нічого не означає.
– Нічого? – Рита підняла телефон. – Мама правильно говорила. Ти мені зраджуєш!
– Ти серйозно зараз?
– А що я маю думати? Тебе вдома майже не буває, грошей немає, на заходах тебе обіймають молоді дівчата!
– Між мною та Ганною нічого немає.
– Я більше не вірю тобі!
Паша подивився на Риту і зрозумів, що пояснювати щось зараз марно.
Після розмови з Пашею Рита поїхала до матері. Тамара Іванівна чекала на неї і майже відразу зрозуміла, що сталося.
– Все ж таки розійшлися?
Рита кивнула головою.
– А я тобі давно говорю, йди від нього!
Рита опустила очі. Їй було дуже боляче.
Дізнавшись про сварку невістки та сина, Риті подзвонила свекруха. Але й вона не стала його виправдовувати.
– Рито, я його мати. Мені теж неприємно це говорити, але він справді дуже змінився. Раніше у вас було стабільне життя. Нині він сам не знає, чим усе закінчиться.
– Він казав, що у нього виходить.
– Може, й вийде. Тільки сім’ю не можна годувати обіцянками. Іди від нього. Живи своїм життям.
Цього Риті вистачило. За кілька днів вона приїхала до чоловіка і почала збирати речі. Паша стояв біля дверей і дивився на валізу.
– Ти точно вирішила?
– Так. Я тебе люблю, Павло, але далі так не може тривати.
– Я теж люблю тебе. Роби, як знаєш.
Рита поїхала зі сльозами на очах. Вона думала, що за кілька тижнів стане легше, – не стало.
У квартирі матері було спокійно, але Рита постійно ловила себе на тому, що слухає телефон. Їй хотілося, щоб Паша написав. Хотілося дізнатись, як у нього справи. Але він не писав.
Тамара Іванівна тим часом швидко знайшла рішення для доньки.
– Познайомишся з Сергієм, – сказала вона одного разу. – Гарна людина. Робота стабільна, квартира є, вік відповідний.
– Мамо, ми щойно розлучилися з Пашею!
– Ніхто не змушує тебе завтра виходити заміж.
Сергій виявився приємним чоловіком, – уважним, забезпеченим. Не зникав, не змінював плани в останній момент, не говорив про якісь невизначені проєкти. З ним було зрозуміло. І саме це подобалося Тамарі Іванівні.
Рита теж намагалася переконати себе, що їй має подобатися. Що Сергій ідеальний чоловік, ось тільки чомусь ніяк не вдавалося.
До того ж, він досить швидко заговорив про весілля.
– Я не люблю розтягувати. Давай одразу визначимо терміни, – сказав він. – І ще – після весілля не працюватимеш. Я хочу, щоб дружина сиділа вдома, варила борщі.
Рита знизала плечима. Їй раптом стало ясно, що вона повинна вийти заміж не тому, що хоче бути з Сергієм, а тому, що всім навколо так спокійніше. І все начебто вже вирішили за неї.
Мати спокійна. Його родичі задоволені. Сергій вважає, що вони ідеально підходять один одному. Таке життя виглядає правильно.
Тільки самій Риті у цьому житті місця чомусь не було.
Вона відкрила листування з Пашею. Останнє повідомлення від нього було кілька місяців тому: “Якщо захочеш поговорити, я поряд”.
Рита довго дивилася на екран, потім зачинила його. Наступного дня вона сказала матері:
– Весілля не буде.
– У сенсі? – Тамара Іванівна спершу вирішила, що дочка жартує.
– Я не вийду за Сергія.
– А що тобі не подобається? Він нормальний мужик, – робота, квартира, – все є! Що ще треба? Павлика, який бігає по дівках?
– Мені його не вистачає.
– Дурна! Послухай матір!
– Гаразд, мамо. Дякую. Ти вже досить дала мені порад. Далі я сама.
За кілька тижнів вони зустрілися у кафе. Паша виглядав добре.
– Як ти? – спитав він.
– Нормально. А ти?
– Теж.
Він розповів про роботу. Один проєкт завершився, інший уже розпочався. Гроші за це замовлення нарешті прийшли. Не мільйони, але тепер він мав стабільний потік роботи, і більше не хапався за все поспіль.
– Загалом я займаюся тим, чим хотів, – сказав Паша. – І, що найдивніше, – мені за це ще й платять.
Рита посміхнулася.
– Значить, все вийшло.
– Поки що виходить.
Вона помовчала.
– Я тоді мусила сама вирішити, чи я готова жити з людиною, яка пішла на такий ризик.
– Так.
– А я послухала чужу думку.
Паша не став сперечатися.
– Я пішла не тому, що перестала тебе кохати.
– Я знаю. Я також не все тоді зробив правильно. Потрібно було боротися.
Це не була розмова про те, щоб почати спочатку. Вони просто сиділи за столом і розмовляли удвох, без зайвих людей.
Коли вони вийшли з кафе, Рита запитала:
– Ти додому?
– Так.
– Мені по дорозі.
Паша посміхнувся.
– Тоді пішли разом.
Вони пішли поряд. А куди приведе їх ця дорога, Рита вирішила поки що не загадувати, – як Бог дасть…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Чи потрібно дорослим дітям так “наказово” давати поради? Підтримайте автора вподобайками!
