– Твоїм батькам нема чого робити на ювілеї мого батька, – холодно промовила Уляна. – Не хочу, щоб вони посміхалися їм в обличчя, а потім чекали на мить, щоб облити помиями з ніг до голови

Моєму тестю за два тижні мало виповнитися шістдесят п’ять років. З такої нагоди вони заздалегідь повідомили нам новину про те, що збираються із шиком та блиском відсвяткувати ювілей.

– Ми й сватів хочемо запросити, – повідомила нам теща.

Уляна відразу вхопилася за ці слова і стала тиснути на мене, що я просто зобов’язаний поговорити зі своїми батьками.

– Навіщо? А що, як твої передумають і не покличуть моїх на день народження? Вийде конфуз, – почав я її гальмувати.

– Ні, якщо мама так сказала, то вони точно покличуть свекрів, – твердила Уляна. – Дзвони батькам. Розкажи про ювілей та запропонуй скинутися з нами на подарунок. Краще один хороший купити, ніж купу дрібних.

Я усміхнувся, нарешті зрозумівши, чому дружина наполягає на моєму дзвінку матері та батькові.
– Що за подарунок? Мені треба знати, що сказати батькам, – спитав я у дружини.

– Я поки що не вирішила, але є парочка варіантів. Скажи, що пізніше повідомимо, як визначимося, – запевнила вона.

Я зателефонував батькам та повідомив про те, що свати збираються запросити їх на ювілей.
– Нас уже запросили! Запізнився ти, синку, – захихотів у слухавку батько.

– Ось як? Тоді ще краще. Уляна пропонує зробити один подарунок від двох сімей: від вас і від нас, – перейшов я до суті розмови.

– Що за подарунок? Яка ціна питання? – занервував батько. – Ти ж знаєш, у нас пенсія маленька, особливо не розгуляєшся.

– Поки що не знаю. Як визначимося з подарунком, так повідомимо, – передав я слова дружини.
На тому й вирішили, що батьки просто чекатимуть від нас дзвінка.

У перший же вільний день, що випав, дружина вирушила по торгових центрах на пошуки подарунка.

Я витратила майже три години на те, щоб знайти гідний, як мені здавалося, подарунок для ювіляра.

Згадавши, що батько любить рибалити, я вирушила до магазину для рибалок і одразу ж нагледіла підводну камеру для риболовлі.

Не бажаючи по десять разів їздити сюди-туди, або, не дай Боже упустити подарунок, я придбала знахідку і відвезла додому.

Віталію, який повернувся з роботи додому, я повідомила про те, що ювіляр точно буде задоволений.

– Ти вже купила подарунок? Дорогий? – зніяковів чоловік. – Я думав, що ти хоча б, для початку, обговориш усе зі мною та моїми батьками…

– Поки з вами зв’яжешся з усіма, сто років минеться, – закотила очі Уляна. – У чому річ? Що це за паніка?

– Що ти купила, та яка ціна? – суворо запитав Віталій. – Це ти можеш мені сказати?
– Пропало будь-яке бажання з тобою контактувати, – сердито гаркнула я.

– Відповісти ти мені можеш? – ніяк не вгамовувався чоловік, починаючи злитися.
Проте я відмовилася розмовляти, та близько двох днів ходила зі скривдженим обличчям.

Коли образа нарешті пройшла, я повідомила Віталію про те, що нашим подарунком стане підводна камера за десять тисяч гривень.

– З кожної сім’ї по п’ять тисяч, – незворушно заявила вона.
– По п’ять, – я задумливо повторив за дружиною. – Чи не дорого?

Вона змінилася в обличчі й суворо насупилась. Мої слова їй не сподобалися.

– Ти жадібний для моїх батьків, які прийняли тебе, як рідного? – тремтячим від злості голосом запитала Уляна.

– Ні, справа взагалі не в цьому, – заперечив я. – П’ять тисяч для моїх батьків, швидше за все, – непіднімна сума.

– П’ять тисяч гривень? – перепитала вона і голосно засміялася. – У наш час це не такі вже й великі гроші.

– Для кого як, – я знизав плечима. – У них на двох пенсія вісім тисяч. Живуть вони в селі, де треба купити й дрова, і вугілля, та і їсти теж щось треба. До того ж на мамі висить кредит за телевізор та пральну машинку.

Уляна зиркнула на мене, вирішивши, що я сильно перебільшую витрати свекрів.

– Для початку зателефонуй, – усміхнулася вона, бувши впевненою в тому, що я нагнітаю ситуацію, і все насправді далеко не так, як я кажу.

Я набрав при ній номер матері, та включив на гучний зв’язок, щоб Уляна могла чути кожне її слово.
Щойно мати відповіла на дзвінок, як я, привітавшись, одразу перейшов до справи.

– Мамо, пам’ятаєш із приводу ювілею мого тестя?

– Звісно, ​​пам’ятаю. Подарунок придивилися, бо батько казав, що ділитимемо на дві родини? – радісно заторохтіла вона.

– Так, Уляна купила підводну камеру для риболовлі, – відповів я, – за десять тисяч.

У телефоні відразу повисла пауза. Я зрозумів, що мати рахує, скільки коштуватиме для них із батьком ювілей свата.

– Дорого, – рішуче заперечила вона. – Ви, мабуть, забули, як і де ми живемо, і що такі витрати нам не по кишені! – додала вона сердито.

– Бач, який подарунок свату подарувати вирішили! Звичайно, свати жирують: їдять від пуза і живуть на втіху! Пам’ятаю, як ми були в їхньому будинку разок.

– Мені вистачило, щоб збагнути, що вони за люди. Вирішили втерти нам ніс і поставити на стіл червону та чорну ікру, фаршировану горбушу, мідії та іншу нісенітницю!

Почувши слова матері, я занервував і вже хотів вимкнути гучний зв’язок, але Уляна жестом наказала мені зупинитися.

Їй хотілося й далі послухати свекруху, яка, можливо, скоро дійде у своїх обговореннях і до неї.

– Мамо, якщо люди добре заробляють, чому б їм не побалувати себе? – Мені було незручно за слова матері, тож я хотів змінити тему розмови.

Проте, мати не збиралася так просто відмовлятися від обговорення сватів, коли випав шанс їх облити помиями з ніг до голови.

– Навіть мої подружки сказали, що батьки твоєї дружини жирують! І ти хочеш, щоб ми їм із батьком віддали більшу частину своєї пенсії? Ні за що на світі! – погрозливо промовила вона.

– Яка маячня! Вони хороші люди, – я зрозумів, що настав час вступитися за тестя і тещу.

– Та ну тебе! – пирснула від сміху мати. – Де ти там добре побачив? Люблять виділитися і вдати із себе вельмож. Уявляю, як вони поводитимуться на ювілеї!

Уляна мовчки слухала слова свекрухи й, ображено підтискала губи. Їй було неприємно дізнатися, що Віра Семенівна так думає про її батьків.

– То ви не поїдете? – я вирішив, що настав час закінчувати порожню розмову.

– Як це не поїдемо? Поїдемо, я навіть готова віддати гроші, щоб подивитися, що свати цього разу викинуть, – хитро зареготала вона.

Я був розгублений, та приголомшений її відповіддю і не знав, як відреагувати на слова матері.

– У суботу ж о п’ятій годині бенкет у задавак? – ще раз уточнила мати.
– Так.

– Ми будемо, – коротко відповіла вона і поклала слухавку.

Слухаючи короткі гудки, я розгублено дивився на Уляну. Я почувався винним у тому, що дружина щойно почула.

– І як до мене ще не дійшло? – Уляна насилу видавила з себе посмішку. – Невже я таки подобаюся твоїй мамі?

Я не знав, що мені відповісти на це дружині й, лише спантеличено знизав плечима.

– Загалом, твоїм батькам нема чого робити на ювілеї мого батька, – холодно промовила Уляна. – Не хочу, щоб вони посміхалися їм в обличчя, а потім чекали на мить, щоб облити помиями з ніг до голови!

– Дідько, і що я їм скажу? Як я зроблю так, щоб вони не приїхали? – Я збентежено подивився на дружину.

– Не знаю, придумай щось, але бути їх там точно не повинно! – Наказним тоном промовила Уляна. – Або я розповім усім, що вони говорили про моїх батьків!

Я кілька днів думав над тим, як змусити батьків відмовитись від поїздки на ювілей до сватів.

Я прикидав різні варіанти, які б змусили матір та батька передумати їхати на день народження до свата.

За три дні до поїздки, я зателефонував матері та повідомив, що ювілей скасували через хворобу свата.

– Ой, та ти що? Шкода як, – нарікала мати, – воно і на краще, – додала вона напівпошепки.
На ювілеї тесть і теща, дізнавшись про те, що сватів не буде, навіть трохи засмутилися.

– Захворіли, – збрехав я.

Теща заклопотано поздихала, і я вирішив, що вона забуде про мої слова. Проте, через дві години, теща відкликала мене убік і, вимагала пояснень.

– Я дзвонила твоїм батькам. Вони, виявляється, не хворіли й не хворіють, проте вони розповіли мені, що ти їм дзвонив і повідомив, що ювілею не буде. Це взагалі, як розуміти? – суворо запитала вона.

– Нехай вам дочка все розповість, якщо захоче, – відповів я і поспішно втік від тещі.
Оскільки тещу розпирала цікавість, вона знайшла Уляну і поставила в лоб питання, з приводу сватів.

Дочка важко зітхнула і розповіла матері про те, що почула з вуст свекрухи.

Звичайно, жінку не могли не зачепити слова свахи. Вона задумливо кивнула головою і більше не поставили жодного запитання.

З цього дня про моїх батьків не заводилося більше розмови. Тесть і теща вдали, ніби у мене взагалі немає рідних.

Проте, їхня думка про мене, завдяки моїм батькам, зіпсувалася. Вони стали гірше ставитися до мене і навіть не приховували свого роздратування.

Помаленьку батьки, взагалі, попросили мене не приїжджати до них разом з чоловіком. У той час я пошкодувала про те, що розповіла матері правду про свекрів.

Не варто було розповідати їм правду і цим налаштовувати проти Віталія та його родини.

Однак, змінити вже нічого не можна було. Батьки розлютилися не тільки на сватів, а й на їхнього сина, попри те, що я заступилася за нього.

Мені прикро, що так сталося! Я вважаю себе винною в цій ситуації. В той момент істини, я була роздратована, та скривджена відношенням свекрухи до моїх батьків, тому прийняла хибне рішення.

Що мені тепер робити? Як змінити думку батьків про мого чоловіка? Дайте слушну пораду!

You cannot copy content of this page