У чудовому настрої Марина йшла на роботу. З чоловіком удома все чудово, на роботі начальство її цінує і буквально вчора вона закрила успішний проєкт. А ще, сьогодні п’ятниця і нарешті можна повноцінно відпочити.
Краса! Проте вона навіть уявити собі не могла з чого почнеться її робочий день. Була в Марини одна особливість. Вона терпіти не могла, коли щось раптом йде не за планом. Спонтанність – це взагалі не її коник.
Все має бути чітко, структуровано та узгоджено. Ось тільки в житті так не завжди буває. Якщо говорити про колектив, то він був у них дружний. Саме тому коли її подруга Ізольда почала шукати роботу, вона зробила все для того, щоб допомогти їй влаштуватись сюди.
Марина та Ізольда навчалися разом в університеті, тому працювали в одному напрямку. Так склалося, що на минулому робочому місці в Ізольди було нестерпне життя і подруга вирішила допомогти.
Звичайно ж, Ізольда була щаслива потрапити до такого чудового колективу, але була людина, яку це насторожило.
– Ти б подумала триста разів, перш ніж так робити, – сказав Марині чоловік Ілля.
– Чому ти так вирішив?
– Марино, яка ж ти наївна. Невже ти не розумієш, що не варто тягти подруг на роботу?
– Що в цьому такого? Я їй просто допомогла!
Ілля похитав головою і не знав, як донести до дружини свою правду.
– Ні, ну справді, вона що без роботи має залишитися?
Чоловік Марини намагався її переконати, що у їхньому місті роботи навалом. Бухгалтери потрібні скрізь. Тому Ізольда не зараз, то потім у будь-якому випадку знайшла б роботу.
А от кликати її до себе – зовсім не правильне рішення. Це в житті ви подруги, а на роботі будь-якої миті все може змінитися. Марина стверджувала, що Ілля нічого не розуміє і просто їй заздрить.
Зрештою, сам друзів усіх розгубив і тепер не хоче, щоб Марина з кимось дружила. Або бачить каверзу там, де її немає.
– Перестань! Мені набридли твої вчення. Іди краще ділом займися!
– Роби, як знаєш. Тільки потім нічому не дивуйся – додав Ілля і пішов.
У відповідь Марина тільки-но закотила очі. Це було тоді, а зараз через час вона все частіше стала згадувати про цю розмову. Особливо, коли Ізольда почала поводитися не найкращим чином.
Коли вона тільки-но прийшла до колективу, то спілкувалася перший тиждень тільки з Мариною, бо знала її. Однак потім вона поступово з усіма перезнайомилася і відмінно почала взаємодіяти з іншими людьми.
Спочатку Марина навіть зраділа, що її подруга так швидко змогла влитися в новий колектив, але потім почала помічати певні дивацтва. У неї з’явилося чітке відчуття, що Ізольда почала самостверджуватись за її рахунок.
За стіл сіли Марина, Ізольда та ще дві колеги. На обід Марина взяла собі картопляне пюре з котлетою та два млинці. Вона помітила, що подруга якось дивно дивиться на неї і єхидно посміхається.
– Щось не так? – Запитала вона.
– Марина, ну, як тобі сказати… Ти б менше на таке налягала – натякнула на її їжу Ізольда.
– У сенсі?
– У прямому. Ти ж набрала пару кіло і якщо й далі так продовжиш, то у свої штани точно не влізеш.
Ті дві колеги просто мовчали, а Марина засмутилася. Апетит зовсім зник. Вона поїла картоплю, а до всього іншого навіть не доторкнулася.
Подібного раніше за нею не спостерігалося. Після обіду вона підійшла до Марини як нічого не сталося, а коли помітила, що та ображається лише сказала:
– Маріша, ну хто тобі ще скаже правду, якщо не я?
Взагалі, це дуже зручно – прикриватися правдою. З одного боку, ти начебто не ображаєш людину, а говориш усе прямо і як є. Але, з іншого, зачіпаєш і ще як.
Так би мовити, б’єш по самому хворому не шкодуючи. Весь день був зіпсований. Увечері, коли Марина повернулася додому, Ілля помітив, що на ній немає обличчя.
Він почав розпитувати, але вона нічого не розповідала. Напевно, тому, що колись він її попереджав. А Марина взяла і не послухала.
Вона ж була в чергове впевнена, що все робить правильно і все йде за планом. Чого тоді скаржитися? Щоб її зайвий раз тицьнули носом у її ж помилки немов маленьке кошеня?
Простіше промовчати та сказати, що під кінець тижня розболілася голова і хочеться відпочити. На вихідних Марина пішла до магазину одягу. Їй хотілося урізноманітнити свій гардероб.
Зазвичай на такі заходи вона завжди ходила з Ізольдою, але цього разу вона не хотіла з нею особливо перетинатися. У результаті купила собі гарний та стильний костюм бірюзового кольору.
Відразу ж від багатьох колег вона отримала компліменти. І колір пасує, і сидить добре, і модель класна. Проте своє слово не сказала ще Ізольда. А головне треба було знову зробити при всіх.
– Марина, де ти купила цей костюм? – Зневажливо запитала та.
– У магазині, а що?
– Таке відчуття, що на дешевому ринку. Я б на твоєму місці такого не носила. Виглядає жахливо!
Марина вирішила, що більше не має наміру терпіти витівки подруги і вирішила з’ясувати все, так би мовити, на березі.
– А мені подобається, і я сама краще знаю, що мені пасує. До речі, Ізольдо, чи можна тебе на пару слів?
Звичайно ж, Ізольда вдала незадоволений вигляд, але все одно вийшла.
– Ти чого до мене чіплятись почала? Я тобі перейшла дорогу десь?
– Та не чіпляюсь я. Просто кажу тобі правду і все як є, а ти ображаєшся.
Вона вже хотіла зайти назад до кабінету, але Марина схопила її за лікоть.
– Знаєш, дуже зручно прикриватись правдою. Однак за язиком треба стежити. Адже я образитися можу.
– Ой, та ображайся скільки завгодно. Думаєш, я не знайду з ким поспілкуватись? Ти маєш рацію, колектив справді класний. Тож одна я тут не залишусь.
На цей раз Ізольда вирвала руку і зайшла назад до кабінету.
– Не зважай. По ній відразу видно, що вона вискочка – сказала Зоя, інша колега Марини.
– Так, це точно. Як я лише раніше цього не побачила.
– До речі, класний костюм. Смак у тебе чудовий. Чи не підкажеш де брала? Ти не думай, такий не купуватиму, просто речі хочу оновити.
– Так, звичайно. Підкажу – усміхнулася Марина і потім вони разом із Зоєю пішли обідати.
Після інциденту Марина з Ізольдою більше не спілкувалися. На роботі відкритих конфліктів між ними не було, тому що подібне керівництвом припинилося б відразу ж.
Проте її ворожість відчувалася на відстані. Так і вийшла боком Марині її допомога подрузі. Називається, хотіла зробити добру справу і не кинути у біді. А за фактом – Ізольда їй відплатила зовсім іншою монетою.
За тиждень Марину викликав до себе директор. На вигляд він був вкрай незадоволений і навіть злий на неї.
– Леоніде Івановичу, викликали?
– Сідайте, Марино.
Марина сіла, проте вже чудово розуміла, що від розмови не варто чекати нічого доброго.
– Чому досі не зданий звіт, який я просив зробити ще того тижня? Ви не розумієте, наскільки це важливо?
Марина навіть здивувалась, бо особисто клала його на стіл шефу.
-Леоніде Івановичу, це якась помилка. Адже я поклала його на стіл ще в четвер.
– Серйозно? Тоді, де він? Тут? Чи може бути тут? – директор почав шукати, проте ніде звіту не було. – Отже так, сьогодні Ви зобов’язані підготувати його. У Вас доба, інакше…
– Зрозуміла, я все зроблю.
Марина розуміла, що такий обсяг зробити просто нереально зробити, але пообіцяла це реалізувати. Навіть якщо для цього їй доведеться працювати всю ніч. Але це було справді дуже дивно. Адже вона пам’ятала, що все зробила та поклала на стіл.
Вона вирішила розповісти про все Зої й та дала їй вірну підказку.
– Стривай, треба в усьому розібратися.
– Та в чому тут розбиратися? Звіт все одно сьогодні всю ніч писати доведеться.
Тут Зоя навела її на думку про те, що у відділі нещодавно поставили камери спостереження. Про це Марина зовсім забула в метушні.
У результаті Зоя допомогла Марині дістати доступ до камер. Який був її подив, коли вона побачила, що Ізольда власноручно забрала її звіт і пішла, як ні в чого не сталося.
Вона чудово знала, що за подібне Марині влетить і може дійти аж до звільнення. Марина хотіла піти з цим відеозаписом до директора, але Зоя видала ідею набагато краще.
– Вона ж принижувала тебе публічно, от і ти дай їй відповідь тим же.
У результаті всіх співробітників зібрали в конференц-залі, а потім на великому екрані показали те, що відбувається. Ізольда сиділа червона, як помідор.
Проте казати, що це не вона чи вийшло все випадково, не було жодного сенсу. З того часу, Марина зробила висновок, що не варто плутати дружбу зі службою і приводити в колектив своїх друзів.
Не дарма говорять про такі ситуації: “Не роби добра – не отримаєш зла”.
Ставте вподобайки та залишайте свої думки у коментарях!
