У Наталку я закохався як дурень. Ми познайомилися на весіллі. Ми з нею були свідками. Я скрізь їй руку подавав, був з нею ввічливий.
Загалом, я включив все своє виховання, та чарівність на повну котушку. Свого я зрештою домігся, і ми стали зустрічатися із нею.
Ми часто сиділи в кав’ярнях, гуляли парками, каталися на велосипедах. Але невдовзі дівчині все це набридло.
– Маринці хлопець подарував їй путівку до Туреччини. Вона фотки чудові викладає. Щаслива, — заздрісно натякала мені Наталка.
Крім цього, її не влаштовували мої подарунки. На день народження я вручив їй новий телефон, тож моїй дівчині не сподобалася модель.
Вона так і сказала: застаріла. На восьме березня я попросив сестру допомогти вибрати для Наташі сумочку. Але і вона не виявилася досить модною для моєї дами серця.
Жодного разу я Наташу з цією сумкою не бачив.Подрузі моїй складно догодити, але нічого не вдієш, бо я в неї закохався. Ми з’їхалися. Жили на орендованій квартирі.
Звичайно, Наташа мене завжди пиляла, щоб я якнайшвидше подбав про покращення нашого житлового питання. Вона хотіла свої власні апартаменти, великі, і з класним виглядом.
Я став підробляти таксистом у вихідні, та іноді ночами. Не висипався, але ж я мужик. Наталка мені так і казала:
– Ти — чоловік, мусиш виконувати всі забаганки своєї жінки.Я перетворився на справжнього підкаблучника!
Але Наташка наче порчу на мене навела, так сильно зачарувала. Я зробив їй пропозицію, і вона погодилася.
Весілля моя наречена планувала пишне. Вона запевняла, що подія така буває лише раз, тому потрібно зробити її незабутньою. При цьому, Наталка твердила, що від нашого свята у Марини повинні «очі на лоба полізти», а у Рити «щелепа вивалитися».
Я вліз у кредит. Весілля і справді було шикарне. Каблучки з діамантами, лімузин, скрипаль, банкет на свіжому повітрі під наметом, дорогий ведучий, купа друзів та рідні, елітний напої, та вишукані страви! Але Наталка і тут залишилася незадоволена.
Букет у неї швидко зав’яв, подарунки безглузді, кілька родичів напились у зюзю. Навіть голуби були не кипляче білі. А ще її розлютило, що гості на весілля притягли своїх дітей:
– Невже не можна було на день залишити їх бабкам?
Ми стали повноцінною сім’єю, зажили звичайним життям. Наташа, як і раніше, не працювала. У її розумінні жінка і не зобов’язана, адже це завдання чоловіка, він — здобувач. Але, чомусь вона ще вважала, що створювати затишок, готувати їсти — не жіноча справа.
Якось я попросив здивувати мене смачною вечерею. Дружина заявила:
– Не за адресою. Тобі треба було одружитися з домробітницею. Моя мати ніколи в житті не працювала, а їжу батьки то замовляли, то в ресторани ходили, то до бабусі. І тата все влаштовувало.
Не знаю, як таке ставлення може взагалі влаштовувати хоч одного чоловіка. Я сердився, але, водночас боявся втратити Наташку. Вона така гарна!
Я не уявляв, що моя дружина колись буде з іншим. Знаю, що я дурень. Але без цієї примхливої дівчинки не зможу жити. Сподіваюся, що згодом щось зміниться. Як гадаєте?
