– Ти хочеш сказати, що витратила останні гроші на цю ганчірку? – Іван був у нестямі від злості.
– Іване, це не ганчірка, а красива сукня. У мене ніколи в житті такої не було. І купила я її не за останні гроші! Мені на роботі премію дали, – виправдовувалася Ірина.
– Тим паче! Ти могла на цю премію купити продукти додому, чи нові черевики для мене. Осінь на носі, а мої старі зовсім розвалилися!
– А ти чомусь вирішила купити собі сукню! Непогано влаштувалася. І куди ти зібралася в цій сукні рвонути? – продовжував обурюватись Іван.
Ірина ображено мовчала. Вона й сама ще не знала, куди одягне цю сукню. Просто так захотілося купити її, що вона не змогла втриматися.
Хіба могла вона припустити, що реакція чоловіка буде такою бурхливою? Складалося таке враження, що вона витратила саме його останні кошти.
– Знаєш що, Ірино. Завтра ти підеш у магазин, і повернеш цю сукню. Сподіваюся, тобі вистачило розуму зберегти чек, – впевнено скомандував Іван.
Усю ніч Ірина не могла зімкнути очей. Їй було дуже прикро від того, що чоловік так відреагував на її покупку.
Так, сукня була не з дешевих, коштувала чотири з половиною тисячі гривень. Але за двадцять років спільного життя, Іван жодного разу не купив їй нічого нового.
Весь її гардероб складався з одягу із секонд-хенду, купленого на вагу за копійки. Іван вважав, що витрачати гроші на одяг для неї – це марна витрата коштів.
Але це правило стосувалося чомусь лише Ірини. Себе він не обділяв, стверджуючи, що повинен мати гарний вигляд, адже він працює серед людей.
Але, чомусь, його дружина, яка теж працює в офісі серед людей, зовсім не повинна одягатися привабливо, та сучасно.
Ірина повернула сукню в крамницю, хоча робила це з великим небажанням. Вона була настільки засмучена цією ситуацією, що навіть відпросилася з роботи. Додому йти їй зовсім не хотілося.
– Ірино, це ти? – Раптом гукнула її знайома.
Ірина насилу впізнала у цій красивій, доглянутій жінці, свою колишню колегу Оксану. Кілька років тому та пережила важке розлучення, звільнилася з роботи, та поїхала в Італію на заробітки. Тепер її було не впізнати.
– А ти чому не на роботі? – Запитала Оксана.
Ірина не стрималася, і розповіла все: і про сукню, і про чоловіка, і про своє одноманітне життя.
– Не мені тебе вчити, але чому ти дозволяєш своєму благовірному так до себе ставитись? Ти ж теж працюєш, чому не можеш купити собі сукню, яка тобі сподобалася? – здивувалася Оксана.
– Це дорого.
– А хто це так сказав?
– Чоловік.
– Передай чоловікові, що найдорожча у нього – це ти, – порадила Оксана. – А якщо він не зрозуміє цього, то ось тобі 100 євро на квиток в Італію. Мій номер у тебе є, приїдеш – я тебе зустріну.
Іван не став слухати спроби Ірини пояснити, що важливо в житті. Зате похвалив її за те, що вона повернула сукню. Він забрав гроші, а ввечері приніс нові осінні туфлі, які він купив собі коханому.
Цієї ночі Ірина знову не заплющила очей. Вона з нетерпінням чекала ранку, щоб зателефонувати Оксані, та сказати, що згодна поїхати з нею в Італію.
Іван зрадів її рішенню виїхати за кордон.
– Давно час! Нарешті ми заживемо, – радісно сказав він.
Але Ірина точно знала: квиток, який вона придбала, був в один кінець. Повертатися до чоловіка вона більше не збиралася.
Справа була не в сукні, а у відношенні, повазі та коханні. А Іван кохав лише себе – і то був його вибір.
А її вибір – нарешті подбати про себе!
А як ви вважаєте, чи правильно вчинила Ірина, наважившись виїхати за кордон, і розірвати стосунки з чоловіком?
