Марина та Олексій одружилися і одразу завели розмову про гроші.
У сім’ї Олексія усіма фінансами розпоряджався батько. Це й не дивно, бо його мати ніколи не працювала. Батько видавав їй гроші на господарство, звіту не вимагав, та й багато не давав. Треба – попроси. У них так завжди було, всіх це влаштовувало.
Батьки Марини жили інакше. Батько всі гроші завжди віддавав матері, собі навіть заначку не залишав. Він не димів, в чарку заглядав рідко. Якось у нього вкрали зарплату, а ще один раз він одразу всю її витратив.
Для себе нічого не купив, дружині подарунок зробив, але потім вони два тижні їли макарони. Після цього вони вирішили, що дружина грішми слушно розпорядиться, вона ж бухгалтер. Марина також бухгалтер.
***
– Льоша, ми тепер сім’я, треба вирішити питання бюджету.
– Прекрасно, я сам хотів це сказати. Гроші повинні бути в мене. Ти підеш у декрет, сидітимеш з дітьми, а зароблятиму я один. Значить я і розпоряджатимуся грошима.
– Я ще не при надії, і я працюю.
– Це недовго. Батьки чекають на онуків.
– Ми це обговорювали з тобою до весілля, – щонайменше три роки. Я навіть у декреті збираюся працювати. У мене є клієнти, яких я веду віддалено.
– Цей дріб’язок залиш на памперси, якраз накопичиш. Твою зарплату витрачатимемо на продукти та комуналку, а мою збиратимемо. Не вистачить – попросиш. Я вирішуватиму, що важливіше купити.
– І накопичити зможу! Ви жінки – марнотратки. Вам то десяту кофтинку, то нову косметику, то колготки. Речі треба берегти, й не доведеться нові купувати. І про телефон! Не чекай на нову модель, цей ще працює.
– Я й не чекаю. Ти хочеш усі свої гроші залишати собі, а я повинна свої витрачати на нас? Ні! Так не буде. У сім’ї має бути спільний бюджет!
– Він і буде спільний, тільки буде в мене.
– А чому не в мене?
– Я тобі вже все пояснив!
– А я не згодна.
– Ось як!
Вони довго сперечалися, але дійшли єдиного рішення. Комуналку, продукти та все для дому купують навпіл, решта – особисті гроші кожного.
– Що там у тебе залишиться? Нічого! Згоден.
***
Минуло два роки від дня весілля. Новорічне свято відзначали у батьків Олексія.
– Ну як сімейне життя синку? – Запитав батько Олексія.
– Нормально.
– Я збираюся в тебе грошей позичити, машину час міняти. Скільки там зібралося? Я тут прикинув, сума має бути хороша.
– Сотку ти отримуєш щомісяця, а також премії. Має бути не менше трьохсот. Це жінка марнотратка, а чоловік все тримає в кулаці. Ти ж усе зробив, як я вчив тебе?
– Ні, тату. В нас трохи не так. Марина теж працює. Це мати не працювала, всі гроші завжди в тебе були. А ми збираємо, але окремо. Витрати у нас навпіл.
– Працює! А гроші мають бути в тебе! Накопичили разом, разом мені і віддайте. Я рахувати вмію, раз живете навпіл, то з кожного по сто п’ятдесят. Ми віднімемо це з плати за квартиру.
Марина все чула та посміхалася. По сто п’ятдесят? Олексій за місяць до нового року купив собі айфон останньої моделі. Жінки – марнотратки!
Ще була куртка та зимові черевики. Подарунки родичам він купив суто символічні, та й то з великими знижками. Вважав, що вистачить.
За розрахунками Марини у Олексія грошей не було. А ще виявилось, що він віддавав батькові гроші за квартиру, де вони мешкали.
– Тату, новий рік же, свято, а ти про гроші!
– А коли я тебе ще побачу. Не поспішаю, можеш переказати завтра. І ти, Марино, теж завтра. І надалі гроші мають бути всі у чоловіка! Він голова, він здобувач. Зрозуміла? Він за квартиру мені платить, коли виплатить усі, то вона перейде до нього.
Марина посміхнулася. Свої гроші віддавати вона не збиралася. Батько чоловіка рахував добре, але він не вважав, що лізе до чужого гаманця.
На гроші чоловіка Марина не претендувала, – хоче віддати, його справу. Тільки грошей не було. Олексій викручувався, але потім вирішив позичати гроші у Марини.
– Ні, у нас же різні гаманці.
– У нас же спільний бюджет!
– Спільний? Кожен сам збирає.
– Ти уяви ситуацію, що ми розлучаємося. Накопичення поділяться навпіл.
– Так і поділяться? А ти хочеш розлучення?
– Дай мені в борг.
– Ні.
– Тоді розлучення.
– Ти мене лякаєш?
– Вибирай, мені перед батьком виправдовуватись? Чи брати кредит?
– Грошей не дам! Ти ж віддаєш батькові гроші за квартиру, а потім вона буде твоєю. Твоя, а не наша!
– Я чоловік!
Олексій подав на розлучення. Чомусь йому здавалося, що Марина злякається і дасть йому грошей. У борг, але ж вони одна сім’я, можна й не віддавати.
Марина погодилася на розлучення. Їх розлучили, гроші Марини не поділили, хоча їх було й небагато. Марина їх віддала матері на зберігання.
Олексій дивився, як Марина збирає речі.
– Слухай, ти ж жила тут, то залиш гроші за останній місяць, у мене взагалі порожньо.
– Жила, але не зареєстрована. Квартира твоя, а точніше, твого батька. Ми в розлученні. Справляйся сам, у нас різні гаманці.
– В моєму нічого, – тобі ж не потрібні мої копійки. Ти у нас у сім’ї був головним фінансистом. І не дозволяй у наступному шлюбі батькові рахувати твої гроші. І поради його не завжди бувають правильними.
Марина викликала таксі та вийшла. Олексій залишився один, але тепер він був винен батькові. Винен за навчання, за виховання, за уроки життя, а найголовніше – за квартиру в якій мешкав. А борги треба віддавати…
А ви що скажете на поради батька? Він слушно міркує? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!
