Ольга завжди вважала себе жінкою із принципами. Коли її чоловік Денис зібрав речі та оголосив, що йде до іншої, вона не кричала, не плакала і не благала його залишитися. Натомість спокійно сказала:
– У тебе два роки. Якщо за цей час ти зрозумієш, що припустився помилки, я прийму тебе назад. Але якщо не повернешся – вважай, що тебе більше немає.
Денис усміхнувся, але в його очах майнула невпевненість. Він пішов, а Ольга залишилася чекати.
Сумнівів у тому, що чоловік повернеться, вона не мала. Юна коханка – це спокуса, швидкоплинна пристрасть. З ким не буває. Але тут його дружина, його будинок, його звичне життя. Це переважить.
…Вони познайомились в університеті. Ольга навчалася на філологічному, Денис – на економічному. Вона була із суворої професорської родини, де цінувалися книги, тихі вечори та виважені рішення.
Він – син військового, який виріс у дисципліні, але мріяв про свободу. Їх звела випадковість.
На студентському конкурсі поезії Ольга читала Шевченка – стримано, майже холодно, але у кожному слові відчувалась глибина.
Денис, якого друзі насильно затягли на захід, слухав, як зачарований. Після виступу підійшов, щоб сказати, як це було чудово. Вона посміхнулася ввічливо, але не зацікавлено.
Тоді він поставив собі за мету – зацікавити її.
Запросив у кіно. Ольга погодилася, але в останню мить відмовилася – сказала, що їй ніяково, вони майже не знайомі.
Денис не здався. Замість кіно приніс збірку віршів, та запропонував почитати разом. За рік вони одружилися.
Ольга стала редактором у престижному видавництві. Її цінували за бездоганний смак та вміння доводити текст до досконалості.
Але іноді, перечитуючи чужі рукописи, вона ловила себе на думці, що сама колись писала вірші. Після одруження припинила – «не серйозно».
Денис зробив кар’єру у банку. Відповідальний, надійний, він швидко ріс, але що вище підіймався, то сильніше відчував, що живе не своїм життям.
В юності він мріяв відчинити маленьке кафе біля моря. Дурість, звичайно. Але щеміло десь під серцем, хоч плач.
Аліна увірвалася у його життя, як буревій. Молода, вільна. Вона працювала дизайнером. У кав’ярні він випадково пролив на її ескізи каву. Замість скандалу – регіт. Замість ввічливих вибачень – фраза: «Тепер ти завдячуєш мені вечерею».
Аліна не знала, хто такий Шекспір, зате могла годинами говорити про сучасних художників. Не готувала, але знала всі найкращі бари у місті.
Не питала, о котрій він прийде, зате могла розбудити серед ночі словами: «Поїхали зустрічати світанок».
І Денис, стомлений графіками та планами, зірвався з ланцюга.
Коли Денис йшов до Аліни, він був упевнений, що нарешті набуває свободи. Що це і є справжнє життя.
Ольга – прекрасна дружина, вірна, розумна, але… передбачувана. Їхній шлюб був, як добре налагоджений механізм: затишний будинок, спільні плани на вихідні, рідкісні сварки, які швидко гасли.
Але де пристрасть? Де це безумство, від якого паморочиться голова? Куди за п’ять спільних років все поділося? Зав’яли помідори, хоч як банально це звучить.
Аліна була повною протилежністю – вітряною, імпульсивною, що живе одним днем. Вона сміялася голосно, говорила прямо, могла серед ночі потягнути його на пустельний пляж або влаштувати скандал через дрібниці. З нею Денис почував себе живим.
Але ілюзії швидко розвіялися.
Вже за кілька місяців Денис почав помічати те, чого раніше не бачив.
Аліна не вміла чекати. Якщо він затримувався на роботі – вона ревнувала, якщо втомлювався і хотів тиші – ображалася. Її емоції були, як буревій: яскраві, але руйнівні.
Денис згадував, як Ольга завжди знала, коли йому треба побути на самоті. Як уміла просто мовчки підтримати.
А ще Аліна не порозумілася з його друзями, вважала їх нудними. Не готувала, – це лише спочатку весело.
А Ольга пекла найсмачніші пироги й взагалі любила кулінарію. І найголовніше – Аліна не давала йому того спокою, що він раптом почав цінувати.
Якось увечері, після чергової сварки, Денис вийшов на балкон їхньої маленької орендованої квартири й зрозумів: усе, він втомився.
Від хаосу, від нескінченних з’ясувань стосунків, від того, що Аліна бачила в ньому не людину, а лише героя свого роману. Вона любила не його, а свої фантазії.
А Ольга… Ольга любила його. Живого чоловіка. З усіма недоліками.
Через півтора року Денис постукав у їхні двері з винним виглядом та букетом її улюблених півоній:
– Ти мала рацію. Вона – ніщо, порівняно з тобою. Вибач.
Що ж, Ольга не помилилася навіть у термінах. Як і обіцяла, вона з радістю прийняла блудного чоловіка назад. Не допитувала і не дорікала. Але – не забула.
Життя пішло своєю чергою. Проте Денис відчував, що між ними виросла невидима стіна.
– Ти знову затримуєшся? – Голос Ольги звучав рівно, але в очах читалося питання: “Вона?”
– Так, нарада, – він зітхав, знаючи, що вона перевірить.
Вона більше не довіряла йому, хоч намагалася цього не показувати. Кожен його пізній дзвінок, кожне відрядження, – все ставало приводом для підозр.
Через три з половиною роки Денис знову пішов. На цей раз – не за пристрастю, а за тишею.
Ольга так і не спромоглася забути його зраду.
А ще… вона любила згадувати його повернення. Начебто це був її тріумф. Її перемога.
Вона розповідала цю історію подругам, родичам, навіть малознайомим людям:
– Ось, як треба робити, якщо чоловік пішов. Не принижуватися, не мститися, а дати йому час усвідомити свою помилку.
Нею захоплювалися, називали мудрою, а вона ловила ці погляди з гордістю.
Незабаром Денис зрозумів: вона вибачила не заради нього, а заради себе. Заради власної шляхетності. І переваги. Тепер він назавжди перед нею в боргу.
Нова жінка, яку він зустрів на одній із конференцій, нічого не питала про минуле. Вона дивилася на нього, не як на грішника чи героя, а просто, як на людину. Просто була поряд. Без оцінок, без умов.
Якось Денис просто не повернувся з роботи додому. Вимкнув телефон. А вранці надіслав Ользі повідомлення:
– Пробач. Я йду. Цього разу – назавжди. Набридло жити під підозрою.
Ольга сиділа на кухні, стискаючи в руках кухоль з охолодженим чаєм, і думала про те, як безглуздо вона витратила десять років свого життя. Дала зраднику час, вибачила, прийняла назад…
А він все одно пішов!
Ольга так і залишилася сама. Нікому не довіряє.
Денис відчинив те саме кафе біля моря. Нова дружина підтримала переїзд.
А Аліна … Аліна вийшла заміж за галериста і продовжує жити у своєму шаленому ритмі.
Кожен отримав те, що вибрав. А чи всі були щасливі, – це питання…
А ви що скажете з цього приводу? Змогли б прийняти зрадника? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.
