– Ти мене перед усіма зганьбила! –  процідив Коля

– Ти мене перед усіма зганьбила! –  процідив Коля.

– А ти мене!

– Я тебе чим зганьбив?

Катя подивилася на нього, потім на  палець, що вже набряк, – і нарешті сказала все, що думала.

***
Познайомились вони випадково. Коля зайшов у той самий вагон метро і сів поруч. Пару хвилин ніби вивчав людей навколо, а потім обернувся до Каті і, не особливо церемонячись, видав:

– Я взагалі не знайомлюся так, але ти дуже гарна. Дай телефон, га?

Катя засміялася – у цьому нахабстві було щось привабливе. Виявилось, що їм потрібно вийти на одній станції. За кілька днів зустрілися знову. Потім ще раз.

З Миколою було легко і весело, він ніби не вмів бути нудним. Катя не поспішала будувати плани, але кілька разів він натякав, що хотів би з’їхатися, і рано чи пізно просто перевіз до неї свою зубну щітку.

Запрошення на весілля до друзів Миколи Катю трохи здивувало.

– Ти впевнений, що я теж запрошена? – спитала вона.

– Так! А що таке?

– Ну, ми лише два місяці знайомі. Зазвичай звуть разом сімейні пари.

– Ти моя дівчина. Майбутня дружина. Так що йдемо.

Катя хихикнула. Як і будь-якій дівчині, їй було приємно, що Коля так серйозно ставиться до їхніх стосунків.

Приблизно за тиждень до весілля Коля раптом поставив перед нею коробку.

– Слухай, щодо подарунка… Ти що даруватимеш? Я хотів запропонувати скинутися. Загалом, ось.

Катя відчинила кришку і кілька секунд мовчки дивилася всередину.

– Це що?

– Садовий гном.

– Колю…

– Що?

– Ми ж йдемо на весілля! – Катя взяла гнома в руки. У нього був червоний ковпак, круглий живіт і до смішного серйозне обличчя. – Що за прикол?

– Ну, у мене це вже своєрідна традиція… Я вже дарував другу такого, ну типу на майбутнє, коли він нарешті збудує будинок. Тому я купив другого. Буде пара.

Катя поставила гнома назад.

– Колю, вони ж накопичують на будинок.

– І?

– Їм потрібні гроші, а не гноми!

– Ну, інші нехай дарують гроші. Мене не за подарунки цінують, а за дружбу, – образився Коля.

– А ти не вважаєш, що на весілля друзів нормально подарувати конверт?

– Хто тобі взагалі сказав, що на весілля обов’язково дарувати гроші? Соціальні мережі тобі це в голову вбили?

– До чого тут соціальні мережі?

– До того, що зараз усі один одному розповідають, що треба дарувати, куди їхати, як одружуватись і скільки серветок має лежати на столі. Якщо я людині хочу подарувати річ, чому я зобов’язаний замість неї засунути конверт?

– І що вони робитимуть із двома гномами у квартирі?

– Поставлять на балкон. А коли здійснять мрію та куплять будинок, стоятимуть у саду і нагадуватимуть їм про весільний подарунок.

– Я все одно вважаю, що треба дарувати гроші.

– Добре. Даруй.

На цьому вони й закінчили суперечку.

Перед святом Катя заїхала в магазин, купила гарний конверт та поклала туди гроші. Коля навіть не спитав, скільки саме вона поклала.

Вечір на весіллі виявився веселішим, ніж Катя чекала. Вона познайомилася з друзями Колі, поговорила з нареченою, кілька разів танцювала і на якийсь час забула про ранкову суперечку про гномів і конверти.

Коля теж був в ударі: добре хильнув і танцював під хіти дев’яностих.

Коли ведучий оголосив, що молодята приймають подарунки, Катя дістала конверт. Коля глянув на нього і рішуче простяг руку.

– Давай сюди, ходімо вітати. Тобі квіти в руки, як дівчині, а мені подарунки.

Катя віддала конверт. Коля підійшов до молодят, привітав їх та передав подарунок.

– Велике дякую!

– Щастя вам, – сказав Коля.

Катя нічого не додала, просто подарувала букет. Їй була не особливо приємна поведінка Колі, але вона не стала робити з цього скандал.

Через деякий час вона вже розмовляла з дівчиною за своїм столиком, коли раптом почула сміх біля столу молодят.

– Ой дивіться, ще один!

Наречена тримала в руках коробку із гномиком.

– Коля таки купив другого, – засміявся наречений.

– Я казала, що він не відступиться.

– Тепер у нас комплект.

Катя посміхнулася, але посмішка вийшла напруженою. Потім наречена відкрила конверт.

– Добре, що Коля таки здогадався подарувати гроші крім гнома.

– Так, – відповів наречений. – Гроші нам зараз знадобляться. А гном, мабуть, від Каті.

Катя почервоніла, а наречена вже відкривала наступний подарунок.

Катя подивилася на Колю. Він стояв неподалік і розмовляв із друзями, ніби нічого особливого не сталося. Він упіймав її погляд.

– Ти чого?

– Нічого.

– Точно?

– Так.

– Ходімо потанцюємо?

Катя кивнула.

Вона вирішила не псувати людям свято. Але настрій був зіпсований. Втім, хороший ведучий захопив конкурсами та танцями, і незабаром Катя вже не думала про те, що сталося.

Вона дивилася виступи артистів, нахвалювала закуски та гаряче, розплакалася на першому танці молодих – і сама не помітила, як знову почала посміхатися.

А потім настав час ловити букет. Катя навіть не збиралася виходити в коло.

– Катю, іди сюди! – Покликала її наречена.

– Ой, ні, – почервоніла вона.

– Йди! – її майже витягли в центр. Від збентеження Катя навіть не одразу зрозуміла, що інші дівчата відступили на крок, а поряд із нареченою встав Коля.

Він узяв мікрофон і обернувся до гостей.

– Загалом, поки всі тут ловлять букети та одружуються, я вирішив не відставати.

Посмішка Каті повільно сповзла з обличчя.

– Колю… – прошепотіла вона, коли він дістав із кишені коробочку.

Хтось за столом одразу зааплодував.

– Хочу, щоб наступне весілля було наше, — сказав він, дивлячись на вкрай здивовану Катю.

– Відчиняй! – гукнула наречена.

– Ти серйозно? – Катя подивилася на Колю. Щоки палали, вона хотіла провалитися крізь землю.

– Звісно! Давай, одягай обручку і обіймай мене! На нас усі дивляться! – шикнув він, буквально сунувши їй коробочку з каблучкою.

Довелося відчиняти.

– Згодна? – спитав Коля, допомагаючи дівчині наважитися і витягаючи обручку.

Катя відчула, що паморочиться в голові, але зовсім не від щастя. Каблучка, яку Коля намагався натягнути на палець, не дочекавшись відповіді, була мала.

– Ой, гаразд. Схуднеш – налізе. Давай уже, кажи так! – Він обійняв її, повертаючи до фотографа.

– Мені треба подумати, – раптом сказала Катя.

Коля відпустив її руку. Він явно не очікував такого.

– Що?!

– Давай вийдемо із зали, поговоримо, – Катя натягла посмішку і буквально вислизнула з-під пильної уваги гостей, поквапившись у бік виходу.

– Ти мене зганьбила перед усіма! – процідив Коля, наздоганяючи її в холі.

– А ти мене?

– Я тебе чим зганьбив?

Катя ледве стягнула обручку і простягла її йому.

– Що ти робиш? – Коля насупився.

– Повертаю. Мені вона не підходить.

– Катю, ну серйозно, збільшимо. Будеш носити. Я взагалі зробив тобі пропозицію. Ти повинна її прийняти.

– Ні! Вона мені не подобається.

– Що тобі не подобається?

– Вона виглядає так, ніби її хтось уже носив! Сам подивися, коробка обшарпана, на каблучці не вистачає каменю!

– Ти де її взяв? Тільки не кажи, що це сімейна цінність! Не повірю! Ти її або в переході купив, або її вже хтось носив!

Коля відвів погляд.

– Колю? Я маю рацію? – Катя кілька секунд дивилася на нього.

– Вона майже не носила її.

– Хто?!

– Колишня.

– Ти купив її їй? – Катя підійняла брови.

– Так.

– Для заручин?

– Так.

– А потім, коли ви розлучилися, лишив собі?

– Ну, звичайно! Я ж гроші витрачав!

– І вирішив подарувати наступній нареченій?

– Катю, вона нормальна. Золота каблучка. Ну, подумаєш, один камінець випав? Можна віднести до ювелірки… Ну чи… Ходімо, купимо тобі іншу, так і бути.

– Мені не потрібна інша. Мені взагалі не потрібна каблучка! Я не піду за тебе заміж, Колю!

– Господи, ну що ти починаєш через дрібниці? Я взагалі намагався, готував сюрприз!

–  Сюрпризів на сьогодні вистачить, – Катя злісно подивилася на нього.

–  Ти просто надто розпещена! Інша б на твоєму місці сяяла від щастя! – Коля роздратовано пирхнув.

–  Ну, так і знайди собі іншу! А я йду!

–  Катю… Ну, стривай! Не псуй весілля! Давай повернемося, зрештою, ще торта не винесли! Ми взагалі витратилися на весілля, що тепер, йти раніше часу?

Катя згадала конверт і її прорвало.

– Ми витратилися?! Сьогодні ти подарував людям мої гроші й навіть не сказав, що це від мене!

– Ми ж прийшли разом!

– Але  гроші були мої! А від тебе був безглуздий жахливий гном!

– Після весілля все одно було б все спільним.

– Я не знаю, що за фантазії у тебе в голові. Але я точно знаю одне: виходити за тебе я не буду. Можеш з’їсти торт. Думаю, він коштував рівно ту суму грошей, яку я подарувала молодятам.

Кинувши це, Катя обернулася, щоб повернутися до зали, забрати сумку і попрощатися з молодятами. Але, як виявилося, наречена вийшла за ними та чула все, про що вони говорили.

– Дякую за подарунок, Катю… – наречена була засмучена подіями. – Якщо хочеш, можеш забрати конверт.

– Не треба. Сподіваюся, ви здійсните свою мрію і купите будинок, – усміхнулася Катя і, попрощавшись, пішла.

Весілля продовжилося: хтось знову танцював, хтось фотографувався, ведучий оголосив конкурс, а Коля за деякий час теж повернувся до гостей. Він нікому не розповідав, що сталося у холі. Тільки коли хтось спитав, куди пішла Катя, відповів:

– Додому поїхала. Голова розболілася.

Катя більше з Миколою не зустрічалася. Він ще кілька разів намагався їй написати: спочатку гнівався, потім пояснював, що все вийшло безглуздо, потім пропонував зустрітися і спокійно поговорити. Катя не відповіла.

А за кілька місяців друзі Колі обговорювали подарунок на день народження спільного друга. За столом збирали гроші на нього.

– Давайте я куплю, – запропонував Коля. – Потім скинемося.

– Не треба, – відповів хтось. – Ми вже вирішили.

– Я просто хотів допомогти, – промимрив Микола.

– Та я знаю. Гнома дарувати не будемо. Подаруємо конверт. З тебе тисяча.

– Я ще не впевнений, що зможу піти… – промимрив Коля. Розмова відразу перейшла на іншу тему.

А Катя того вечора гуляла з подругою. Вона вже майже не згадувала про каблучку. Іноді їй спадала  одна й та сама думка: добре, що Микола вирішив зробити пропозицію саме так.

І хоча вони були знайомі лише два місяці, за цей час вона встигла зрозуміти про нього достатньо, щоб відмовити йому. З людиною, яка полюбляє загрібати жар чужими руками їй не по шляху…

А ви що скажете з цього приводу? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!