Після того, як чоловіка раптово не стало, Ельвірі Леонідівні довелося взяти на себе всі турботи про будинок, та виховання сина.
Артем завжди був цілеспрямованим хлопчиком. Змалку захоплювався комп’ютерами, розбирав старі пристрої, намагаючись зрозуміти, як вони працюють.
Тому мати не була здивована, коли син після школи вступив до престижного технічного інституту, на програміста.
Ельвіра Леонідівна працювала бухгалтером у невеликій компанії, та отримувала скромну зарплатню.
Однак через два роки вона досягла висот у своїй професії, та стала головним бухгалтером.
Разом із підвищенням зарплати, у неї з’явилися думки про майбутнє сина, і вона вирішила взяти йому в іпотеку квартиру у місті, де він навчався.
Це було ризиковано, адже виплати з іпотеки забирали значну частину її доходу. Однак Ельвіра була переконана, що вона просто зобов’язана допомогти своєму синові з житлом, якщо вона має таку можливість.
Після закінчення університету Артем влаштувався працювати. Як молодий фахівець він отримував невелику зарплатню, але все одно прагнув виплачувати іпотеку.
Ельвіра Леонідівна була проти, побоюючись, що у такому разі в молодої людини не залишиться коштів на життя.
У результаті вони дійшли згоди: син оплачуватиме лише комунальні послуги, доки його дохід не стане достатньо високим.
Через кілька років, коли Артем змужнів, і почав отримувати щонайменше, двадцять п’ять тисяч гривень на місяць, він зустрів Марину.
Дівчина працювала адміністратором у барбершопі, куди часто заходив Артем. Вона сподобалася йому своєю відкритою вдачею, та щирістю. Їхні стосунки розвивалися стрімко, і незабаром молоді люди почали жити разом.
Марина переїхала у квартиру свого молодого чоловіка, який повністю взяв на себе фінансове забезпечення їхньої пари, тому вона могла витрачати свою зарплату на свої потреби.
Через рік Артем та Марина одружилися. Ельвіра Леонідівна не втручалася в сімейне життя молодих, і рідко відвідувала їх, що повністю влаштовувало її невістку.
Батьки Марини, Олександр Петрович та Тетяна Василівна, були людьми старого загартування, і все життя прожили в селі.
Вони все життя працювали на землі, тримали великий город і вважали, що фізична праця є основою всього.
Тому, коли Марина привезла Артема до них у гості, вони одразу запропонували йому допомогти їм на городі. Чоловік хоч і погодився, але під час роботи поставив питання про доцільність такої праці.
– А чому ви не наймете собі помічника по дому? – стомленим голосом спитав зять Олександра Петровича.
– Сину, а навіщо нам чужі руки? Ми самі впораємося! Ти маєш знати, що таке справжня праця! Звикли у себе в місті на п’ятій точці рівно сидіти, та нічого не робити, – глузливо відповів тесть.
– Я з вами не згоден, – ображено відповів Артем. – Я за тиждень отримую більше, ніж коштує весь ваш урожай, тож не бачу сенсу витрачати час на город.
– Я розумію, що підсобне господарство рятувало вас у важкі часи, але, як на мене, то зараз вигідніше купити все в магазині, ніж виростити самому.
– Молодь нині зовсім розлінилася… Будь-яку ахінею розкажуть, аби руками не працювати. То блогерами прикидаються, то ще дідько зрозумій ким, – невдоволено промовила Тетяна Василівна, яка стала свідком неприємної розмови із зятем.
Слова зятя зачепили батьків дівчини. Виходило так, ніби він знецінив їхні зусилля. Вони дуже образилися на нього, і стали рідше запрошувати Артема та Марину в гості.
Лише зрідка Олександр Петрович, спілкуючись із дочкою телефоном, дозволяв собі невтішні зауваження на адресу зятя, називаючи його ледарем.
Артем знав про це, але не реагував. Чоловік був зайнятий своєю кар’єрою. Незабаром йому вдалося стати начальником відділу, та вийти на дохід у вісімдесят тисяч гривень на місяць.
Протягом пів року Артем погасив іпотеку, та на знак вдячності за квартиру, купив матері тур до Арабських Еміратів.
Коли Олександр Петрович і Тетяна Василівна дізналися про щедрий подарунок зятя свасі, вони теж зажадали відпочити. З того дня батьки Марини частіше дзвонили дочці, та цікавилися успіхами Артема на роботі.
Вони вже не критикували його так відкрито, як раніше, але все ж таки продовжували ставитися до нього з деякою зневагою.
Артем, зі свого боку, намагався бути чемним і коректним, проте уникав глибоких розмов з тестем і тещею, воліючи спілкуватися лише на нейтральні теми.
Якось увечері, коли Артем та Марина вечеряли вдома, у дівчини задзвонив телефон. Це була Тетяна Василівна. Вона дзвонила для того, щоб запросити пару на вихідні в село.
– Мама давно хоче нас побачити. Може, з’їздимо? – з натиском спитала Марина.
– Звичайно, у мене якраз скоро відпустка планується, – погодився чоловік після невеликого роздуму. – Погостюємо трохи у твоїх, а потім з’їздимо кудись відпочити.
Дівчина радісно повідомила матері про те, що Артем згоден, і незабаром вони приїдуть до них із ночівлею.
З початком відпустки подружжя, як і планувало, вирушило в село. Тесть та теща зустріли зятя з надзвичайною теплотою, і навіть не заїкнулися про те, щоб він допоміг їм із господарством.
– Ну от, нарешті ми знову зібралися разом, – промовила Тетяна Василівна, розставляючи тарілки. – Сподіваюся, вам сподобається наше частування.
– Дякую, мамо. Твої страви завжди дуже смачні! – усміхнулася Марина.
– Ну що, синку, як справи на роботі? – ніби ненароком поцікавився Олександр Петрович в Артема.
– Все чудово, дякую, – відповів зять, стримано посміхнувшись. – Нещодавно підвищили до начальника відділу, тож навантаження збільшилося, але зарплата тішить.
Тетяна Василівна обмінялася багатозначним поглядом із чоловіком, і одразу заговорила.
– Оце чудово! Отже, тепер можна подумати й про відпочинок, правда? Ми з Сашком давно мріємо кудись поїхати, бо все сидимо в селі й сидимо, – стурбовано промовила жінка.
– На жаль, гроші на відпочинок всім знайти не просто. Я сам нещодавно тільки зміг закрити іпотеку завдяки підвищенню, – ухильно відповів Артем.
– Можливо, у майбутньому, коли моє фінансове становище покращиться, я зможу придбати для вас тур на море.
Попри слова зятя, батьки Марини не поспішали здаватись. Тетяна Василівна знову глянула на чоловіка, і він з ентузіазмом підтримав розмову.
– Та гаразд тобі, синку, – почав Олександр Петрович, намагаючись говорити приязніше. – Ми розуміємо, що іпотека – справа непроста.
– Але ж ти вже начальник відділу, тож можеш дозволити собі трохи більше, ніж раніше. А що, як знайдеться спосіб порадувати старих людей?
– Знаєте, я можу переоформити нашу з Мариною путівку на ваші імена, і тоді ви поїдете відпочивати замість нас. Це буде для вас моїм подарунком, — несподівано запропонував Артем.
– Ні, так не піде! Я ще жодного разу не була за кордоном, тож ні з ким мінятися місцями не збираюся! – обурено заявила дівчина.
– Ну тоді нічого не вийде, якщо ваша дочка проти, – збентежено промовив чоловік, і розвів руками.
Олександр Петрович та Тетяна Василівна ображено глянули на дочку, та перевели розмову на іншу тему. Настрій у всіх був безповоротно зіпсований, тому подружжя поїхало з села цього ж вечора.
Після приїзду додому Марина влаштувала Артему грандіозний скандал, звинувативши його у скупості.
– Ти міг би сплатити моїм батькам путівку на море, для своєї матері ти знайшов гроші, – докірливо сказала дружина.
– Моя мати багато для мене зробила, зокрема, купила цю квартиру. Я закрив лише залишки по іпотеці, так що вона заслужила відпустку, – сердито відповів Артем.
– Ти теж могла б купити своїм батькам тур на море, якби витрачала свою зарплату не тільки на себе.
– Ось, як ти заговорив?! Значить, на твою думку, це я погана жадібна дочка? – здивувалася дівчина.
Суперечка між Артемом і Мариною переросла у бурхливу сварку, яка тривала майже всю ніч. Вони обидва намагалися довести свою правоту, але кожний залишався при своїй думці.
Артем вважав, що дружина могла б сама забезпечити відпочинок своїх батьків. Марина ж вважала, що Артем, як успішна людина, цілком міг сплатити подорож і без її допомоги. Мовляв, із нього не вбуло б.
Наступного ранку чоловік вирушив в село, щоб взяти у тестя та тещі дані паспортів, а потім у турагентство, де переоформив путівки на їхнє ім’я.
Згідно з новими умовами, на море мали поїхати Марина та її батьки, але без Артема. Потім він вирушив до РАГСу, і подав заяву на розлучення. Після цього він повідомив все своїй дружині.
– Сподіваюся, тепер ти, й твої батьки будете задоволені, – посміхнувся чоловік на прощання.
Попри розлучення, Марина все ж таки поїхала разом з батьками на море. Після подорожі розпочався шлюборозлучний процес, який пройшов спокійно, без гучних скандалів, та взаємних звинувачень.
Артем зберіг за собою квартиру, а Марина повернулася до хати своїх батьків. Варто зазначити, що останні були не в захваті від того, що їхня дочка втратила такого перспективного чоловіка, і не раз докоряли її цим. Вам не здаються такі міри крайніми? Чи слушно вчинив Артем, чи перегнув палицю?
