– Ти не плач, ти радій, ти постарайся в мені побачити щось хороше

Одного разу я їхала в автобусі зі старенькою, яка час від часу витирала сльози.

– Що ж з Вами трапилося? Ви хворі? Ви погано почуваєтеся?

– Ні! Я мене вже не стало, і в мене нічого не болить.

Старенька відвернулася і через хвилину сказала:

– Я поховала свої руки, очі, ноги та серце, але ж виходила заміж не з кохання. Плакала, кричала, відбивалася, кохала гармоніста. А цей мовчазний, сором’язливий, ні слова, ні півслова, тільки мовчки затисне і в очі дивиться, а серце його б’ється через фуфайку чутно.

Прийшов свататися, нас було четверо дівчат.

Мама запитала:

– Любиш мою дочку?

А він одне сказав:

– Не ображу, не вдарю, а кохання це рожеві окуляри на очах, а я, мовляв, мужик, мені не до дурниць.

Віддали заміж, плачу, злюся, а потім він каже:

– Ти не плач, ти радій, ти постарайся в мені побачити щось хороше.

І я послухалася.

Щодня я відзначала вчинки чоловічі – тверді, чесні: слідкував, що холодно вдягнулась, то що важке підняла, то мало поїла, то пізно лягла, і багато всього.

А вже коли вже дитина з’явилася, то перший схоплювався і говорив, мовляв, лежи, що з тебе, з баби взяти, ось мої руки й зігріють відразу і загойдають. Так п’ятьох гойдав.

Слів про кохання не чула, тільки завжди говорив, що живе, тому що я поряд і діти.

А зараз його немає, а я без нього не можу, просто не можу, не вистачає рук, ніг, очей і серця …

Ставте вподобайки та залишайте свої думки у коментарях!