— Всі гості вже на місці. — Марина, це твої гості, — різко відрізав він. — Ти не потрібна мені. Все. Крапку поставлено. Андрій вийшов з приміщення. Біль і образа захлиснули дівчину. Як тепер сказати гостям, що весілля не буде?
Навіщо тоді Андрій погоджувався на все це? Марина подивилася на себе в дзеркало. Очі почерв оніли, туш розтеклася. Потрібно було привести себе в порядок, і просто сказати, щоб люди розходилися.
Нічого не пояснюючи. Це ні до чого. Нехай думають, що хочуть. Вона з цим впорається. Марина вийшла в зал. Люди почали шепотітися. — Весілля не буде! — голосно сказала вона.
Після розгорнулася і вибігла із залу. — Дочка! Що трапилося?! — спробувала наздогнати її мама. Але, Марина, щоб уникнути непотрібних їй зараз розмов, прошмигнула в найближчу машину і назвала адресу своєї квартири.
Таксі тут же зрушило з місця. Там дівчина дала волю почуттям і розридалася. Великі краплі сліз, пофарбовані чорною тушшю капали на плаття.
Але їй було все одно. — Можу вам чимось допомогти? — обернувся молодий хлопець. Максим захоплено дивився на Марину. Він пильно вдивлявся в риси обличчя цієї сильної і шалено красивої дівчини.
— Ти найкраща дівчина, яку я коли-небудь знав. Він взяв її за руку. — Ти підеш зі мною на побачення? -Почекай. Я не готова до нових ві дносин, — розгубилася Марина.—
Ми просто сходимо в кафе, погуляємо. А далі буде видно. Добре? Марині сподобалося те, що хлопець не тиснув на неї.
Він красиво залицявся, піклувався про неї. Поступово дівчина почала довіряти йому. І все-таки погодилася зустрічатися.
Незабаром вони просто зареєстрували свої стосунки. Молоді люди обійшлися без торжества. Вони провели вечір в колі родини.
Далі їх чекало щасливе майбутнє. Адже те, що з ними сталося, міцно згуртувало їх. Між ними виникла особлива зв’язок. Така, якої не було у інших пар. У всякому разі їм подобалося в це вірити.
