Тамара спекла малиновий пиріг. Запах уже поширився по всій їхній маленькій квартирі. Чайник видав пронизливий свист, і на порозі кухні з’явився Микола.
– Яка золота у мене дружина. Скарб!
– Сідай, наллю чай.
– Мені знову дзвонила тітка, сестра батька. Хоче приїхати у гості.
– До нас сюди? Як її звуть? Ганна? Може, їй краще почекати, переїдемо – тоді й місця буде більше. Одна кімната, невже її на кухні розміщувати? Це ж …
– Ось і я їй сказав, що краще після нашого переїзду, а вона вперлася. Розмова каже до вас є термінова.
– Цікаві у тебе родичі. Їх було не видно, не чути. Я навіть не знала, що вони існують, а тепер їм щось потрібно.
– Батько був дуже складною людиною. Усі так говорили. Мама з ним розлучилася через його характер.
– Навіть не знаю, що й сказати. Характер? Твій батько багато працював, втомлювався, може тому й був такий? Ти ж нормально з ним спілкувався, і мене він добре прийняв.
– Але з іншими було зовсім не так. Він посварився з усією ріднею. Хоч із мамою помирився перед тим, як піти із життя.
– Може, твоя мама щось знає?
Інна Анатоліївна, мати Миколи, розповіла історію їхнього життя та розлучення. Життя, як у всіх. А ось розлучення відбулося саме через рідню батька. Не припала до двору Інна.
Начебто й жили добре, а рідня вся була проти. Батько зайнявся бізнесом, але прогорів. Ледве вибралися з боргів. У всьому звинуватили Інну, нібито вона багато грошей захотіла.
Потім батько просто працював на заводі. Інну родичі чоловіка навіть не запрошували на сімейні заходи, а чоловікові при цьому намовляли гидоти.
Якось вони його добряче “пригостили”, та й підсунули жінку в ліжко. Інна про все довідалася, а він не міг викрутитись. Свідки в один голос стверджували – було. Розлучення сталося відразу після цього.
Інна Анатоліївна забрала єдиного сина Миколу та поїхала. Пізніше вона вийшла заміж. Батько та син спілкувалися, Інна не забороняла.
Батько Миколи знову вирішив відкрити свою справу. Сім’ї в нього, можна сказати, не було. Він дізнався правду про ту сцену, сама жінка йому все розповіла. Після цього посварився з усіма родичами.
Інна була вже одружена, повернути її було не можна. Залишалося лише спілкування із сином. Чоловік поринув у роботу.
Все в нього вийшло, ніхто не заважав. Лише родичі іноді просили допомоги, але він, пам’ятаючи їхню підступність, завжди відмовляв.
– Будь уважнішим, сину, вони змогли зруйнувати нашу родину. На що ще здатні? Я думаю справа у спадку твого батька. Ти єдиний спадкоємець. Батьків він уже не має.
– До вступу ще місяць. Його будинок – ласий шматочок для них, як і сам бізнес. Не їж і не пий з їхніх рук. І дивися уважно. Без Тамари нікуди. Я їх навіть на поріг не пустила б.
– Але вона вже зібралася. За тиждень буде. Вона навіть не спитала, просто до відома поставила.
– А вам треба терміново переїхати. Дім батька порожній. Найнеобхідніше тут залиште. Щоб було де спати їй і їсти. Я б ще й камеру поставила.
– Мамо, це ти детективів надивилася. Не така вже ця тітка і небезпечна.
– Може й так.
Мама поїхала, а Микола із Тамарою залишилися. Їхній син жив уже окремо, в їхній старій двокімнатній квартирі. У нього дитина, їм більше місця треба.
– Колю, мама має рацію. Переїдьмо, можна тимчасово. Ну не знав ти тітку до самого похорону батька, бачив її двічі, не думаю що вона з добрими намірами до тебе.
– А чого чекати. Тимчасово? Ні, поїдемо одразу. Потрібно збирати речі. Дім наш. А квартиру приготуємо для орендарів. Ми ж завжди хотіли дім, син приїжджатиме. Та й мама теж одна лишилася. Через місяць, чи зараз – різниці немає.
Переїзд зайняв небагато часу. Габаритних речей особливо не було, меблі вирішили залишити у квартирі.
У будинку було все. Потрібно звикати до нового житла. Тим більше вони тут бували не раз. Батько, наче знав, що в будинок приїжджатимуть гості.
На першому поверсі розташувалася велика кухня та спальня, яка призначалася для Миколи з Тамарою. Зі спальні був вхід у невеликий кабінет батька.
Робочий стіл, сейф, комп’ютер – більше нічого. Робочі документи Микола забрав одразу. Після відходу батька розбиратись і займатися всім довелося йому. Батько збирався передати йому керування, але не встиг. Встиг лише підписати документи…
На другому поверсі було три кімнати, які ще треба доробляти. Миколі та Тамарі було достатньо першого поверху, але, якщо є другий, то це непогано.
– Ось ми й удома. Господарюй! Я не відмовився б від твого пирога.
– Із чим?
– Я люблю всі. Ти ж знаєш. Пам’ятаєш, коли ми приїжджали до тата, йому сподобався м’ясний. Давай такий. До речі, завтра приїжджає тітка, треба їхати в місто…
– Ну, привіт, племіннику. Виріс, дорослий став, а я навіть тебе й не знаю майже. Час ближче познайомитися.
– У сварці ми з твоїм батьком були, але хто старе згадає… Немає його вже, а нам треба у мирі жити. Ми ж рідні. Раніше ми з ним добре жили, доки твоя мати не влізла в нашу родину.
– Але ж ви з нею розправилися.
– Ти не маєш рації! Я тут вам привезла всього, грибочки, варення, домашня настоянка на горобині. Все своє. Їжте, пийте.
– На столі поки що все є. Ви самі їжте. А грибочки потім скуштуємо. І варення з настоянкою теж.
– Добре. Я чого приїхала. Незабаром у спадок треба вступати. Спадщина велика, треба було б поділитися.
Микола не стримався, засміявся.
– А я думав, чому мене вся рідня раптом полюбила.
– Любили ми тебе, батько не давав спілкуватися, та твоя мати. А ти послухай! Батькам твого батька обов’язкова частка належить.
– А оскільки їх немає вже в живих, то частка мені перейде. Домовмося одразу, мені багато не треба. Бізнес тобі, дім – мені. Звичайно, ще б і гроші треба поділити. Прибуток у батька гарний був.
– А ще що?
– Ми сподіваємось, що ти візьмеш на роботу мого сина. Брата твого двоюрідного, Льоню. Ти його бачив на похороні.
Микола знову засміявся, закони він добре знав, тільки тітка була не в курсі цього.
– А ви мені такий закон покажіть.
– Який?
– Про який ви мені твердите вже цілу годину.
– Це закон совісті, дорогий племіннику! Твій батько мені винен. Багато винен! Навіть будинок не покриє його борги.
– Нічого він вам не винен! Я теж не повинен влаштовувати брата у свою компанію. У мене повний комплект.
– А компанія ще не твоя! У тебе ще немає нічого. Треба все по-родинному вирішити. Зробимо із неї сімейний бізнес. Це буде справедливо!
– Сімейний бізнес із незнайомими людьми?
– Ми рідні!
– Рідні, але я вас не знаю. Сорок п’ять років вас не бачив, а тепер ви знайшлися і потребуєте? Батько з вами не спілкувався, отже, було за що.
– У нього просто був складний характер.
– А я син свого батька! Тож, розмова закінчена. Для вас ми зняли номер у готелі, нам усім час.
– Ти пошкодуєш про це! Згорить твій будинок і бізнес до біса! І ти разом із ним. Нічого не буде!
Микола знову засміявся та увімкнув запис останніх слів розмови.
“Ти пошкодуєш про це. Згорить твій будинок і бізнес до біса. І ти разом з ним. Нічого не буде.”
– Не витримала, тітонько? Не чекала? А у варення нічого не підмішала, чи в настоянку? А гриби не з мухоморами?
– Якщо не хочеш проблем, то просто забудь про нас. Ми все залишимо собі, але якщо буде треба, то в настоянці та варенні буде багато цікавого. Пальчики твої є.
Тітонька гидко вилаялася і вискочила з квартири. Номер у готелі їй ніхто не зняв, Микола та Тамара припускали такий кінець.
На записі розмови наполягла Тамара, виявилося зовсім недаремно. Подарунки тітоньки акуратно запакували в пакет і прибрали в найдальший кут підвалу, попередньо помітивши. Потім вони їх просто викинуть…
– Тамаро, який сьогодні пиріг.
– Чорничний. Твоя мама приїжджає, це її улюблений.
– І мій теж.
– У тебе будь-який улюблений.
Ставте вподобайки залишайте свої думки в коментарях.
