– Ти повинна допомогти сестрі! – Гаркнула мати в слухавку і скинула дзвінок

Дзвінок від матері пролунав об одинадцятій вечора і не обіцяв нічого доброго.

– Рито, доню, – плакала мама, – нещастя в нас.

Рита завмерла, щось треба відповісти. Нещастя. В нас? Мама дзвонить, значить, всі живі. Мама сама живе, батька ще три роки тому не стало. Братів і сестер у Рити немає, бабусь і дідусів теж немає. Одна мати.

– Що сталося? Повінь, пожежа, ураган? Град побив посадки? Що, мамо? Все можна виправити, ти жива, це головне. Руки, ноги цілі? Ти не у лікарні?

– Я здорова, все ціле. Зі мною все добре. Постраждала Таня, сестра твоя двоюрідна. Чоловік її вигнав, вона приїхала до матері. А тут таке нещастя.

– Мамо, не тягни кота за хвіст. Що з Тетяною?

– Нещастя у них. Пожежа, будинок моєї сестри згорів. Як уже все вийшло, не розумію. Хтось проводку звинувачує, а хтось нещасний випадок. Будинок і так був поганий, а тепер його зовсім немає.

– Тані йти нікуди, та й не звикла вона у селі жити, давно в місто переїхала. Я пропонувала їй кімнату, але вона не хоче. Ти повинна їй допомогти. На ноги встане і піде. У нещасті допомагати треба одне одному.

– А де її мати?

– Що буде з нею? Пішла до співмешканця, тільки Тані там немає місця, та й сама не піде. Там же…

– Що там? Чому замовкла?

– Моя сестра не просихає, ти ж знаєш. Нині стало зовсім погано.

– Ось як! Так і будинок, напевно, спалили самі.

– Може, так і думають. Страховки немає, яке ж страхування. Житла немає. Тані треба допомогти. Вона приїде до тебе. Ти допоможи їй. Завтра вже приїде.

– Мамо, ми ще не домовилися!

– Не можна кидати у біді близьких. У телефоні почулися гудки.

– Рито, що відбувається?

– Мишко, тут така справа… приїжджає моя двоюрідна сестра, жити ніде, грошей, напевно, теж немає. Я не готова до такого, але мати наполягає.

– Якщо там нещастя, то, звичайно, треба допомогти. У нас дві кімнати, діти поїхали, розмістимося.

– Ти не знаєш її. Її навіть я не знаю! Востаннє ми бачилися років двадцять тому. Їй було тоді десять, мені двадцять два.

– Але твоя мама зателефонувала, напевно, вона її знає добре.

– Звідки їй знати. Мати цієї Тані маргінальна. Чоловік її вигнав, невідомо, що там сталося. А моя мама її підсовує нам.

– Розберемося, виставити завжди встигнемо. Треба спати, ранок вечора мудріший. Так начебто.
***
Таня приїхала вранці, дісталася сама. Мама Рити дала докладну адресу.

– Рито, вибач. Я б сама не поїхала, але твоя мати сказала, що ти допоможеш. Мені місяць всього, може трохи більше.

– Я знайду роботу та винайму квартиру. Мені взагалі нема куди йти і грошей немає зовсім. Тільки на білет було. Повіриш мені чи ні, я не ображусь. У мене й речей нема, згоріло все.

Таня не плакала, просто розповідала. Рита, якби все це сталося з нею, обов’язково розплакалася б. Це було дуже підозріло.

– Я застукала чоловіка із коха нкою, рано прийшла, а він просто мої речі викинув. Виявляється, вже все зібрано було. Все навалилося разом.

– Мене перед цим звільнили з роботи, він і постарався, у нього зв’язки. Вже встиг подати на розлучення. А я так довго йшла до цього сама.

– Поїхала в село, хотіла трохи подумати, а потім розпочати все спочатку в іншому місті. А мати! Ти ж знаєш. Грошей їй дай. Дала, а вона з повною сумкою повернулася, та ще й свого мужика привела.

– Я в кімнаті зачинилася, а вони стали чарками торохтіти. Я заснула відразу, мабуть, нерви, не спала дві доби. Прокинулася від диму, навіть не зрозуміла, що горить.

– Матір на кухні знайшла, витягла. Потім усе спалахнуло. Я ж думала, мужик згорів, а він у себе вдома вже спав. Все згоріло, у матері навіть документів немає.

– Я тільки свою сумку на шию начепила, коли вибігла. Але там грошей не виявилось, а на карті небагато, документи на місці.

– Це мати напевно витягла, доки я спала. Вона може. У селі зв’язок поганий, ось я й зняла майже всі. Все одразу, – одного нещастя не буває.

– Все одразу впало. Розташовуйся в маленькій кімнаті. Розмір у нас однаковий, якщо не гидуєш, то підберемо тобі щось.

– Дякую. Твоя мама сказала, що ти обов’язково допоможеш. Я поверну. Завтра почну шукати роботу.
***

Роботу Тетяна знайшла швидко. Рита навіть не чекала. Ішла рано, приходила пізно, мила посуд. З першої зарплати купила продукти.

– Дякую вам, але готувати мені ніколи. Ось купила. За три тижні я з’їду. Потерпите?

– Потерпимо. Не витрачай гроші, їжа у нас є.

– Ви й так мені багато дали, одяг, дах, їжу. Мені дуже ніяково, я вам так вдячна.

– Ми повинні допомагати один одному.

Тетяна справді з’їхала за три тижні. В останній вечір приготувала вечерю, купила тортик. Запросила Риту подивитися на свою орендовану квартиру. Сестри стали чудово спілкуватися. Пізніше Тетяна вийшла заміж. Дружити стали сім’ями.
***
– Ось бачиш, не треба судити про людей на відстані. Якщо її мати не просихає, то не обов’язково вона буде такою самою. Завжди можна вигнати, якщо самі не підуть.

– Ти маєш рацію. Тоді просто боялася. Я навіть її розповіді не повірила. Мамі дзвонила, питала. Все так і було.

– А мама у тебе гарна, добра. Вона і Таньку донькою називає, хоч та їй племінниця. Теща у мене молодець, – пощастило мені з ріднею…

Не дарма кажуть, – що не все те золото, що блищить, і не все мотлох, – що смердить…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!