Моїй далекій родичці, Маргариті, мама обіцяла кар’єру музикантки або співачки.
Тоді в 70- 80-е багато хто виїжджав поступати саме в столицю. Це обіцяло подальші перспективи.
Маргарита десять років гідно займалася за повчанням батьків в музичній школі на фортепіано. В загальноосвітній школі теж успішно і навчалася тільки на чотири і п’ять.
Мамі Маргарити порекомендували подати заяву в престижний іменитий вуз. Думки Маргарити особливо ніхто і не питав.
У Київ мою родичку відвезли, на курси підготовчі записалися, зняли у якоїсь бабці кут кімнати. Живи і радій, здавалося б.
Але відвідавши два-три заняття, Маргарита зрозуміла, що її рівень підготовки явно не дотягує до київського. І вирішила тоді вона забити на цю справу, заняття закинула.
Пішла гуляти по Києву, відвідувати визначні пам’ятки, дихаючи повітрям свободи і вседозволеності.
Під час однієї з таких прогулянок вона познайомилася з красенем Владиславом. У них швидко закрутилася любов.
Про те що вона кинула навчання і поступати не збирається, смілива молода Маргарита від батьків ввічливо приховувала.
Потім вже, коли стосунки з хлопцем стали серйозними вона подзвонила додому і оповістила: «Я не пройшла за конкурсом. Вибачте. Готуйтеся до весілля. Привітайте мене. »
Почувши все це, мама Маргарити, Єлизавета Яківна, переповнена емоціями мало не зомліла. Вона сама не знала, що їй робити – радіти чи лаяти дочку.
Ганна Дмитрівна нарешті змогла відмовитись від другої роботи. Мити вечорами офіси доводилося лише через навчання…
Іван поставив чайник зі свистком на плиту. Не любив він ці сучасні електрочайники: ось так…
— Я записав тебе на завтра, — холодно вимовив Данило, не дивлячись їй в очі.…
— Ну справді, Аню, ти як мала дитина. Мої гроші — це мої. Твої —…
Мене звуть Михайло Андрєєв, для друзів — просто Міша. Мені п’ятдесят. Ми з дружиною Мариною…
- Оленко, відчини, там батькові погано! - Льоня бив у двері ванної так, ніби почався…