Моїй далекій родичці, Маргариті, мама обіцяла кар’єру музикантки або співачки.
Тоді в 70- 80-е багато хто виїжджав поступати саме в столицю. Це обіцяло подальші перспективи.
Маргарита десять років гідно займалася за повчанням батьків в музичній школі на фортепіано. В загальноосвітній школі теж успішно і навчалася тільки на чотири і п’ять.
Мамі Маргарити порекомендували подати заяву в престижний іменитий вуз. Думки Маргарити особливо ніхто і не питав.
У Київ мою родичку відвезли, на курси підготовчі записалися, зняли у якоїсь бабці кут кімнати. Живи і радій, здавалося б.
Але відвідавши два-три заняття, Маргарита зрозуміла, що її рівень підготовки явно не дотягує до київського. І вирішила тоді вона забити на цю справу, заняття закинула.
Пішла гуляти по Києву, відвідувати визначні пам’ятки, дихаючи повітрям свободи і вседозволеності.
Під час однієї з таких прогулянок вона познайомилася з красенем Владиславом. У них швидко закрутилася любов.
Про те що вона кинула навчання і поступати не збирається, смілива молода Маргарита від батьків ввічливо приховувала.
Потім вже, коли стосунки з хлопцем стали серйозними вона подзвонила додому і оповістила: «Я не пройшла за конкурсом. Вибачте. Готуйтеся до весілля. Привітайте мене. »
Почувши все це, мама Маргарити, Єлизавета Яківна, переповнена емоціями мало не зомліла. Вона сама не знала, що їй робити – радіти чи лаяти дочку.
