Антоніна заздрила Катерині, чорною заздрістю, з кожним роком ненависть її ставала все сильнішою. У селі любили та хвалили Катьку.
– Он яка вмілиця! Все прибрано завжди, худоби повний двір, та дітлахи помічники – навіть на колгоспних полях, як дорослі допомагають матері, справи всі сперечаються у них, як у бригади мужиків!
Чоловік Антоніни, Ілля, кілька разів дорікнув своїй дружині.
– Тонько, вічно у тебе бардак скрізь, двір запустила весь!
– Так у мене п’ятеро безглуздих створінь на шиї весь день! Поліно пересунути з місця бояться, щоб допомогти матері! Палець об палець не хочуть стукнути.
– У Катьки, он, теж шестеро – і нічого, все встигає!
– Так одружився б з Катькою! Все життя моє споганили, молодість, красу свою під ноги кинула вам, невдячні!
– Ще й бурчиш цілими днями! Хоч би якось зустріла чоловіка привітно!
Антоніна заплакала і сховалася за грубку.
– І правда, як так вдається? Я ж не лінуюся, встаю з півнями, лягаю за північ, а нічого не виходить? Діти непогані – здорові вже, а ледь почують про роботу якусь, так немов корова язиком злизала. Один за одним ходять, тільки й чекають вказівки якоїсь.
Коли запрошували на поля – то буряк зібрати, то картоплю прополоти – бригада Катерини в повному складі вже тут як тут! За пів дня свої грядки клацають, як горішки й, веселі, йдуть додому. А Тонька прийде одна і горбиться до ночі.
Намагалася нашкодити сусідці – то птахам травленого зерна підкине, то корові вим’я змаже поганню якоюсь, що б теля відмовилося від молока.
А було і таке, що під двері їм кидала землю з цвинтаря, коли чоловік зовсім допік її, сказавши, що вона старіше за Катьку виглядає. А їм – хоч би що! Все їм смішно та весело. Найгірше ставало тільки Тоні.
Одного разу, так скрутило спину, що сили не було, не витримала, переступивши гордість пішла до Катерини в будинок за порадою.
– Катько, скажи, як так у тебе все сперечається в руках, ручаєм ллється, а в мене так погано, хоч вовком вий – чоловік незадоволений, діти знахабніли – плюють на мене, не жаліють. Таке відчуття – зі світу зживають, не люблять мене.
Тоня думала, що сусідка зараз розсміється їй в обличчя, і з глузуванням скаже:
– Бач, чого захотіла, щоб секрети свої тобі розповіла, – розбіглася! Нечепурою народ илася, такою і на той світ підеш!
Вона як уявила цей сором та ганьбу, пошкодувала, що прийшла, але ласкавий голос Катьки вивів її з заціпеніння.
– Тоню, а секретів немає. Заходь до нас чаю випити! Зараз ми з донькою тебе пригостимо. Ліза у мене така майстриня по млинцях – я сама дивуюся, у кого вона така! А Василько нам чаю заварить – дивись який силач, відро тягне, як пушинку, богатир, в батька пішов!
Діти посміхалися у всі свої наявні зубки та раділи маминій похвалі перед сусідкою. Катька, реготала до сліз, та розповідала, як впала вчора з полиці в лазні, зламала лавку.
– Як корова, їй боги! Добре, що Семенко, синочок мій старшенький, з деревом дружить – вмить полагодив все! Так що заходь в лазню, сусідка, поговоримо з тобою!
Антоніна йшла додому і не могла зрозуміти, що її бентежить,- чи то вина яка, чи то образа. Крокувала і мимрила про себе.
– А чому я їй не сказала, що моя старшенька в’язати вміє? Чому не похвалилася? А синок то в мене, Юрко – такий гармоніст, що заплачеш, як дитя, так душевно грає.
– Виходить, Катька зараз буде думати, що мої діти безглузді, як і мати їхня, а в неї – золоті! Завтра ж сходимо, теж похвалимося. Бач, ти!”
Вдома, дивлячись, як молодша струшує килимок, спробувала, як Катька, сказати щось приємне дочці.
– Валю, ти молодець!
Валя озирнулася, наче перевірила, чи мати це сказала їй? Переконавшись, випустила килимок з рук, зніяковіла, забелькотіла і піднявши його знову, стала ще сильніше його трясти.
– Та я що? Нічого, так…
Треба ж, зраділа. Адже я їх зовсім не пещу. Вранці стусанами підіймаю, спино гризами називаю і нахлібниками. Старший, взагалі, скоро втече від нас, скільки витерпів від мене.
На другий день, опинившись у Катьки з двома своїми дітьми, Антоніна застала біля будинку сусідки машину, що звалювала дрова перед воротами. Купа вийшла розміром із будинок.
– Ой, який кошмар, тут роботи – на тиждень, тягати надірвешся.
– Проходь, Тоню! Не зважай.
Зайшовши в будинок Катерина покликала синів і вказала на купу.
– Хлопці, закидайте дрова в дровник! Там роботи, години на півтори, а ви в мене такі силачі, вам взагалі на годину. А ввечері лазню затопимо з ними, березовими! Ми поки що з тіткою Антоніною ягід поїмо.
“Нічого собі на годину! Бреше Катька і не червоніє”.
Хлопчики зі сміхом, штовхаючись, побігли на вулицю. Катя, періодично виглядала у вікно і підбадьорювала синів.
– Та ви вже майже все! Дивіться, як я й сказала, дві – три години й все готове! Справ то, з моїми працівниками.
Тоня свиснула від подиву.
– Я думала вони кілька днів тут тягатимуть. Купа яка була!
– Мені спочатку теж так здається, але навіщо людей відразу лякати? Можна ж трохи прикрасити, так і працювати веселіше.
– Ми коли на картоплю йдемо, я з вечора говорю дітям, мовляв, завтра зганяємо на город, ненадовго, пару грядок пробіжимо і додому, чай зі свіжими пирогами пити. Вони навіть і в думках не тримають, що завтра працювати потрібно, чекають день, як забаву яку.
Антоніна згадала, як перед тим, як треба було гній розкидати, голосила аж за тиждень, що весь день будуть землю тверду копати, та в коров’яку копирсатися. Результат – всі втекли, хто куди в призначений день.
– Катько, а я ж нию з ранку до вечора, страху наганяю на дітей, і похвали від мене вони ніколи не чули.
– У тебе все вийде, навіть краще буде! Спробуй, як я? Припини лаятись. Спочатку буде важко, а уяви, як слово погане хочеш сказати, що корова твоя злетіла і по даху бігає – відвернешся відразу і смішно стане.
Першим ділом, годині о четвертій ранку – причепурилася, одягла свою ошатну сукню і пішла будити чоловіка.
Провела рукою по щоці, погладила його бороду і притулилася до нього. Той аж присів злегка, але міцніше обійняв красиву Антоніну.
– Мати, ти чого, з глузду з’їхала?
Тоня посміхнулася чоловікові, відвела очі, як вчила Катька і поклала голову йому на плече.
Чоловік, не перестаючи дивитись на Тоню шаленими очима, збирався на роботу. Перед виходом ще раз обійняв дружину і здивовано хитаючи головою пішов.
Потім пройшла по кімнаті, де спали діти. Перш ніж вийти працювати, підійшла до кожного, поправила ковдру, поцілувала, погладила по голові. Діти очманілі від такої ласки, прокинулися і терли сонні очі.
– Мої солодкі горобчики попросиналися? Поваляйтесь трохи, зараз я вам приготую пиріжки смажених, хто з чим любить?
– Аню, Юро, вам із сиром? А Люсі з Мишком, з ягідками, га? Єгор, а ти в мене найстаріший, тобі найпершому, з печінкою зроблю, як ти любиш!
Єгор заспішив, прим’яв свої вихори та не знав куди ховати сльози, що навернулися на очі.
-Ти пам’ятаєш?
Коли Тоня підійшла до нього та обійняла, припинив соромитися, заплакав, припав до матері.
-Звичайно, пам’ятаю, хороший мій, такий великий вже, прямо наречений!
Інші діти, відчувши момент, пострибали з ліжок і притулилися до матері.
– Ідіть сюди, ви ж у мене найкращі! Найулюбленіші! Ну гаразд вам, піду корову доїти, відправлю з пастухом і за пироги візьмуся.
Люська накинула на себе халат і заплела волосся.
– Так, ви з Ганнусею тісто місіть, а я піду з коровою впораюся.
– Мамочко, тепер я завжди це робитиму! Аби ти не засмучувалась!
Поки Ганна розкочувала тісто, Тоня готувала начинки, хлопчаки вже затопили піч.
– Анюто, ти звідки так добре навчилася пироги робити? Краще будь-якої справжньої жінки робиш, один до одного!
– Це ще що!! Я сьогодні пельменів та вареників з вишнею сама наліплю – пальчики оближеш!
Виходить, не така вже й складна ця наука, – бути дбайливою та ласкавою матір’ю. А діє, – бездоганно…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
