Катерина з якимось тривожним почуттям відкрила вже свою квартиру, яка раніше належала покійній бабусі Тасі.
Бабуся була їй не рідна. Її рідній бабусі Тася припадала двоюрідною сестрою, але для Каті була набагато рідніша і ближча.
Катя тихо зачинила двері, вона пам’ятала, що бабуся не любила різких звуків. Замок одразу заклацнула, теж як любила бабуся.
– Будинок – це фортеця. Чужим і заздрісним тут не місце, – саме так говорила вона Катерині, яка подорослішала.
У дитинстві Катя часто заходила до самотньої бабусі Тасі. Вдома було не затишно, батьки на неї мало звертали уваги, та й рідна бабуся не любила її. Катя відчувала це навіть коли була дитиною.
Причину вона дізналася згодом. Батькові вона була зовсім не рідна, а мати, народ ивши Катю у сімнадцять років, так і не змогла її полюбити. Хто був батьком?
Варіанти були й не один, але мати мовчала. Бабуся здогадувалася, тому й не злюбила внучку, та й на дочку постійно лаялася. Мабуть, батько був зовсім невідповідний.
Натомість молодшу сестру Каті любили всі. Іграшки, сукні, бантики, шпильки, – все, що попросить. Далі – більше.
Різниця у віці була мала – п’ять років, але свій перший телефон Катя отримала, коли молодша Кіра пішла до школи.
Кірі телефон теж купили. Начебто б нічого такого, не у всіх вони ще й були, а прикро. Та ще й слова, з якими його вручили, залишили слід у душі.
– Щоб тебе ніде не шукати. Сестра дзвонить, біжи та виконуй. Сумки у неї важкі. Чим більше будеш зайнята, тим менше часу на дурниці буде.
А виконувати було що. Забрати після школи, відвести на гімнастику, забрати. Гімнастика, балет, басейн, танці, йога, боротьба… Заняття змінювалися, а сенс лишався.
Захоплення Кіри змінювалися, як рукавички. Довго вона нічим не захоплювалася. А Каті не дозволили ходити навіть на безплатний гурток із малювання.
– Твоя мазанина ні до чого?
Походи за сестрою припинилися, коли Катя навчалася у випускному класі. Треба було готуватися до іспитів.
– Не поступиш на бюджет, взагалі вчитися не будеш! – Заявила мати.
Довелося самій вчитися. Жодних тобі репетиторів. Вчителі безплатно залишатися на понаднормові теж не хотіли.
Якщо щось було зовсім незрозуміло, то Катя йшла до бабусі Тасі, а та просила сусідку, молоду студентку. Катя й не здогадувалась, що бабуся за неї платить. Вступила. Впоралася.
Мати не дуже зраділа. Вона сподівалася на училище, а тут інститут. Це скільки років утримувати. Одразу почала бурчати з цього приводу.
Катя знайшла роботу. Часу було зовсім мало, але до бабусі Тасі вона завжди встигала. На свою першу зарплату купила їй подарунок, чим дуже зворушила.
Катя після інституту влаштувалась на роботу, а Кіра вступила, тільки на бюджет не пройшла. За її навчання треба було платити. Звісно з Каті зажадали гроші в бюджет сім’ї. Всю зарплату!
Як бабусі Тасі не стало, вибухнув великий скандал. На квартиру претендувала рідна бабуся Катерини. З усіх родичів вона була найближча, спадщина мала дістатись їй.
А спадщини не було! Квартира була вже оформлена на Катю. Ключі Катя нікому не віддала, та здавати квартиру відмовилася.
– Ти повинна віддати квартиру бабусі! Шануй вік! – кричала мати. – Рано тобі ще про спадок думати. Спершу бабуся, потім я, а потім Кіра!
– А я?
– А ти не гідна! Не треба було лізти вперед!” Може й тобі щось дістанеться, але про це рано, треба ще заслужити. А поки що віддай квартиру бабусі!
Катерина більше нічого не сказала, пішла до своєї кімнати збирати речі. Мати щось кричала, коли вона виходила з помешкання, але Катя її вже не слухала. Адже бабуся Тася це передбачала, і говорила про це Катерині.
У квартирі після відходу колишньої господарки нікого не було. Таїсія пішла із життя в лікарні, а прощання було в каплиці на цвинтарі. Катерина після всіх подій, прийшла у квартиру вперше, – прийшла, як господиня.
Все стояло на своїх місцях. Тиша. Катя заварила чай. Довелося спуститися в магазин, до чаю нічого не було, та й з їжі треба було щось купити.
Вона сиділа на кухні в темряві, пила чай і дивилася у вікно, як колись із бабусею Тасею. У темряві, бо так краще видно. У квартирі навпроти блимали новорічні гірлянди.
Початок грудня, а люди вже радіють, прикрашають. Люди поспішали, йшли, їхали. Каті поспішати було нікуди, попереду два вихідні. Вона допила чай і пішла до кімнати.
Скрізь було тихо, навіть старий годинник не цокав. На дивані лежав плед, її подарунок із першої зарплати. Вона накрилася пледом і заснула. Прокинулася від стукоту у двері, було лише дев’ять вечора.
– Нікому не відчиняй, – згадалися слова бабусі. Засвітився екран телефону, посипалися дзвінки та повідомлення. Добре, що Катя поставила на беззвучний режим.
Вона тихо підійшла до дверей і подивилась у вічко. Мама, бабуся та Кіра. Вони щось говорили, розмахуючи руками, стукали у двері. “Не відчиняй” – знову залунало в голові.
Катя не відчинила, пішла в кімнату. Гнівні повідомлення вона прочитала. Виявляється, вони чекали ще й грошей. Настав час вносити плату за навчання Кіри, а в Каті сьогодні була зарплата.
Чудовий збіг. Невдячна, негідна втекла в такий день. Відповідь була короткою:
– У мене все добре. Не шукайте.
Стукати припинили, а Катя знову заснула. Попереду у неї було багато справ і все життя. Треба розібрати речі бабусі, адже дісталася їй не лише квартира, а все, що там є. А є там… просто тиша та щасливі спогади про бабусю…
Підписуйтеся на сторінку, щоб не пропустити нові, цікаві публікації! Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!
