Моя сім’я розвалюється на шматки, і самій мені не впоратися з цим, врятувати щось можна тільки спільними зусиллями, але окрім мене це нікому, мабуть, не потрібно. Та й не впевнена, що це все ще мені потрібне.
Зараз в нашій сім’ї я і здобувач, і прибиральниця, і мати, і нянька для чоловіка, що випиває. Ще й свекруха не відмовляє собі у задоволенні вставити свій пʼятак. Заявляє, що це я мужика зовсім затюкала, що він себе і мужиком не вважає, тому й приохотився до міцних напоїв.
А я не хотіла звалювати на себе весь будинок та побут, не для того я виходила заміж. Просто в мене не було іншого варіанту, чоловік з обов’язками здобувача зовсім не справлявся. Довелося брати все у свої руки.
Два роки тому у нас із чоловіком зʼявився син. Коли я пішла в декрет, раптово оголилися всі наявні проблеми, які я раніше чи то не помічала, чи ігнорувала у своєму сліпому бажанні жити в ідеальній родині.
Чоловік по дому не допомагав зовсім, максимум, що він міг, це після себе чашку ополоснути. Саме, що ополоснути, бо якщо там вже утворилися кола, то вони там так і залишаться, чоловік їх відмивати не стане.
Від мене ж потрібно було і лад у домі, і гаряча вечеря, і все це я мала робити з дитиною на руках. Такий чудовий декретний квест. З цим я б згодом точно впоралася, але з постійною відсутністю грошей впоратися так і не вдалося.
Звичайно, свекруха з чоловіком злагодженим дуетом співали, що якби я була нормальною жінкою, то могла б заощаджувати сімейний бюджет, а я ось погана господиня, тож нам завжди не вистачає.
– Та тобі скільки не дай, все одно буде мало, ти ж будь-яку суму спустити можеш, – лаявся чоловік, а свекруха згідно підтакувала.
Ну так, а що його зарплати вистачало лише на оплату комуналки та два тижні хоч якогось харчування, це не рахується. Я навіть теоретично не можу уявити, як можна розтягнути п’ятнадцять тисяч на місяць на трьох, коли ми за квартиру платимо близько двох тисяч, чоловікові на бензин йде кругленька сума, а на інші можна жити та ні в чому собі не відмовляти.
Чоловік ще приохотився до пінно вечорами, що теж пробивало діру у нашому сімейному бюджеті, який і так йшов на дно. Я намагалася пояснювати, що це мало того, що шкідливо для здоров’я, то ще й нам не по кишені.
– Відчепись, мені потрібна хоч якась радість у житті, і так окрім роботи нічого не бачу, – нервував чоловік.
Коли синові виповнився рік, я зрозуміла, що так просто не можу жити. Поговорила з мамою, попросила її посидіти у декреті замість мене. Тато ще працює, тож проблем із грошима у них не буде. А я сама пішла працювати.
Свекруха з чоловіком почали обурюватись, що це не справа – зіпхнула дитину на бабусю, а сама пішла працювати. Свекруха взагалі заявила, що так я виявляю неповагу до її сина, наголошуючи, що він не здобувач. Але мені було начхати на це.
Я втомилася рахувати копійки та розриватися між бажанням купити собі зайвий банан та необхідністю купити пюре для дитини. Тож і пішла заробляти гроші.
На роботі справи пішли неочікувано добре. Вийшла я дуже вдало, саме одна співробітниця йшла у відпустку, а друга в декрет, так що я відразу вписалася в роботу без будь-якого розгойдування.
Оскільки у відділі залишилися тільки я та начальниця, ми почали з нею тісно спілкуватися, а через пів року вона посадила мене у крісло свого заступника.
Чоловік почав вживати все більше пінного, якось затихли розмови про те, що йому хочеться змінити роботу на більш прибуткову. Я стала приносити додому вдвічі більше за нього. При цьому я займаюся побутом і дитиною.
Ми стали лаятись, бо мене така ситуація не влаштовує. Навіщо мені людина, яка не бере участі в сімейному житті, а лише диван просиджує і прагне засмердіти всю квартиру пивом та рибою.
Чоловік кілька разів вже психував і йшов до мами, після чого прибігала свекруха і починала вимовляти мені на тему того, що так не можна поводитися з чоловіком, у нього тонка душевна організація і взагалі йому важко, йому поспівчувати треба.
Тільки щось я у своєму графіку з роботи, прибирання, приготування та догляду за дитиною не можу знайти час, щоб ще й дорослому мужику соплі підтирати та слухати марення “це не я слабкий, це ти надто сильна, зовсім вже як мужик”.
– Ти сама винна, що мій син себе мужиком не відчуває, от і п’є. Тобі до нього треба з розумінням, а ти тільки пиляєш і тицяєш його, що він мало заробляє, що він такий, що він сякий, ось піде від тебе – знатимеш тоді!
Раніше мене лякало, що чоловік може піти, бути матір’ю одиначкою дуже не хотілося. А тепер я думаю, що це не найгірший варіант.
Зараз він живе у мами, і я не скажу, що моє життя стало якось гіршим. Принаймні пивом та рибою не смердить і луска по всій кімнаті не валяється. А винною я щось себе не відчуваю.
