– Ти брехуха, як ти могла?! Як тепер тобі вірити?
– Що могла? – ошелешено запитувала Мая. – У чому я тебе обдурила?
– Не вдавай з себе безневинну вівцю! – обурився Георгій. – Мама сказала, що…
Мая не стала слухати й швидким кроком вийшла з кімнати. Вона вже все для себе вирішила…
– Де ви з ним познайомились, ти кажеш? – якось перепитала Маю подруга Ніна, коли вони з нею зустрілися.
– Та на роботі, коли ліфт чекали… У нас у торгівельно-офісному центрі два ліфти, один з яких вічно ламається і його чомусь не ремонтують.
– А інший надовго відключають, ось ми й стоїмо чекаємо, – повідомила Мая подрузі, коли вони, купивши собі кави, тихенько пішли вулицею. – Сто років тебе не бачила, Ніно! Так рада, чесно…
Мая посміхалася. Хоч і жили вони з Ніною в одному місті, але бачилися дуже рідко, бо в кожної були свої проблеми, сім’я, діти. А колись же вони були найкращими шкільними подругами!
– Я теж рада тебе бачити! І рада чути, що в тебе налагоджується особисте життя, – хитро примружилася Ніна.
– Ой, та невідомо ще нічого, – махнула рукою Мая. – З Дмитром теж все спочатку добре було, а потім ось що вийшло, розлучення та дівоче прізвище.
– Щоправда, завдяки цьому шлюбу у мене народилися чудові діти, і в цьому плані я ні про що не шкодую, дуже люблю їх.
– Ну то що там із ліфтом? – нагадала Ніна.
– Ліфт ламається, його вимикають і ми стоїмо щодня по десять хвилин, чекаємо, щоб виїхати на свій поверх. Знаєш, який натовп збирається? Ось там ми й познайомились із Георгієм, – зітхнула Мая.
– Якось усе прозаїчно. Я приготувалася почути романтичну історію про те, як Георгій тебе героїчно врятував з ліфта, що застряг, бо працює він механіком з ремонту ліфтів і, почувши твій крик про допомогу, з усіх ніг помчав тебе визволяти.
– Та гаразд тобі, – махнула рукою Мая і посміхнулася. – Врятує він, ага. Він сам боїться замкнених просторів, фобія в нього. Про це й розмовляли, коли якось довго чекали ліфт.
– Він не механік, менеджер, в офісі сидить на шостому поверсі, у великій кімнаті з купою народу, якісь деталі для верстатів продають. Виявилось, що ми вже давно працюємо в одному будинку і жодного разу не зустрічалися!
– Так… Кумедно, – посміхнулася Ніна. – Ну, як він тобі?
– Ніби нічого… Зустрічаємося вже три місяці. Симпатичний, безглуздий, ввічливий такий, галантний, залицяється дуже гарно, романтичний, – перераховувала позитивні риси Георгія Мая.
– Зустрічаємось на нейтральній території. Ходимо в кафе, на виставки, ось, нещодавно побували, і просто гуляємо вулицею, розмовляємо.
– А діти твої?
– Та які вони діти? Вові вісім уже, Сергію сім, – усміхнулася Мая. – Вдома сидять, роблять уроки. У мене із цим суворо: прийду перевірю. Ну, мама іноді допомагає, сидить з ними годинку іншу.
– Молодці які… А мої без мене і не починають, чекають сидять.
– Та у вас там таку дичину задають у вашій супершколі! – Пожартувала Мая, зробивши страшні очі. – А в нас звичайна школа, без проблем. І завдання звичайні, діти самі роблять.
– Значить у вас із Георгієм поки що цукерково-букетний період? – Змінила тему Ніна.
– Ага. Романтика, як ти кажеш, – усміхнулася Мая.
– От і добре, я рада за тебе! Скільки ти в депресії ходила після розлучення, шкода було дивитися!
– Було діло… Гаразд, побіжу до своїх хлопчаків, подивлюся, що вони там творять без мене, — сказала Мая і, цмокнувши подругу в щоку, поспішила додому. Ніна теж вирушила у своїх справах.
Наступного разу подруги зустрілися за місяць. І знову на тому самому місці, біля магазину.
– Як там твій Георгій? – одразу поцікавилася Ніна.
– Ох… посварилися, – засмучено махнула рукою Мая.
– Вже? – Здивувалася Ніна. – Все ж було добре!
– А раптом стало погано.
– Чого посварилися?
– Та за дурниці!
Мая та Георгій одного разу, сидячи у нього вдома, розмовляли про хірургію. Георгій зізнався, що боїться наркозу і намагається уникати втручань.
– Тут, як пощастить, життя непередбачуване буває, – сказала Мая.
– Розумієш, мого батька не стало у лікарні, просто під час опер ації. Я тоді був підлітком, і пам’ятаю жах, який накрив мене від цієї звістки.
– Мда… Справді жахливо, – погодилася Мая. – Але ось у мене все, дякувати Богові, обійшлося.
– Тобі робили втручання?
– Так. І не одне. Пластичні втручання.
– У сенсі? – напружився Георгій. – Ти що з цих?
– З яких ще цих?
– Ну з цих, які роблять собі носик, щічки, підтяжку, затяжку… Чи що там ще, я не розуміюсь… Неприємно від них, качки надувні, силіконові долини, – Георгій скривився, ніби з’їв лимон.
– Я не з цих, як ти висловився, – заперечила Мая. – Але ж втручання я перенесла. Після першої вагітності у мене виникло ускладнення … ну, розтягнення м’язів на животі, некрасиво це і загрожує наслідками, і мені довелося це зробити. У плановому порядку безплатно зробили, навіть шраму не залишилося!
– Ну-ну… – задумливо простягнув Георгій, барабанячи пальцями по підлокітнику крісла. – А друге втручання? Носик покращувала?
– Майже вгадав, – посміхнулася Мая. – Я в підлітковому віці серйозно займалася баскетболом і одного разу мені дуже боляче й добряче прилетів м’яч прямо в ніс.
Георгій знову скривився.
– Так-так… Було жахливо, – кивнула Мая. – Довелося виправляти мені носик, а то був би в мене ніс, як у баби Яги.
Мая засміялася, характерним жестом намалювавши собі величезний ніс із горбинкою.
Але Георгію було не до сміху.
– І що ще ти покращила? – зміряв він Мая крижаним поглядом.
– Я ж говорю, нічого! – Заперечила Мая, вона вже починала дратуватися. – Я нічого не хотіла покращувати!
– Лікар сказав, що після такої серйозної травми доведеться відновлювати носову перегородку, ну і запропонував заразом трохи підправити горбинку.
– Ну-ну… Допустимо. А груди ти теж збільшувала? Кругову підтяжку обличчя робила? Ліпосакцію? Може ще й ботокс колола?! – промовив Георгій, буравивши Маю недобрим поглядом.
– Не чекав від тебе такого! І так уже перебір, все не своє: волосся нарощене, брови намальовані, нігті пластмасові… А тут виявляється ще й опер ації! А я повівся, як останній дурень…
– Та чого не чекав?! На що повівся? Ти що таке кажеш? – Здивувалася Мая.
– Ненавиджу я цих ненатуральних! Збільшують все, перекроюють, звідси відріжуть, туди пришиють! А це гріх, між іншим, так, від лукавого це все! Що Бог дав, те й добре!
– Важливо приймати себе таким, яким ти є, і любити себе таким і не порушувати закони Божі! У Біблії говориться…
– Мені час, – зазбиралася Мая додому. Вона вирішила припинити цю дивну розмову за всяку ціну. Тому що вона почувала себе ніяково, наче спостерігала п’єсу абсурду.
– Мда… Кудись його не туди понесло… – задумливо промовила Ніна, вислухавши розповідь подруги.
– Ніно, мені сорок років! Звичайно, я у косметолога буваю, він думає, що я просто так добре виглядаю?
– Але ж нічого я собі не робила! А він кричить, що я все собі перекроїла! Це ж, по-перше, грошей треба скільки! У мене стільки нема.
– Та яке право він взагалі має кричати на тебе?! Він що, чоловік тобі? Чи ти гроші його витратила? – обурилася Ніна. – У чому ти його обдурила? Та й було це за сто років до знайомства з ним!
– Та якась дурість… – сказала Мая. – Він подзвонив мені наступного дня після тієї дивної розмови, запросив на зустріч.
– І ти пішла?
– Пішла. Знаєш, мужик він непоганий. З мамою його познайомилася нещодавно. Мила жінка, побожна дуже … Все ж було добре, не знаю, на нього найшло. Загалом, я думала, що його відпустило і можна з ним поговорити нормально.
– Ну, і?
– Він одразу ж почав колишню розмову, – похмуро мовила Мая. – Ще й маму свою приплів. Що, мовляв, вона одразу здогадалася.
– Про що?!
– Про те, що я не натуральна.
– То там з мами, мабуть, усе й почалося! – Заявила Ніна. – Ти ж кажеш, нещодавно з нею познайомилася…
– Не знаю, з кого почалося, але пунктик на цю тему у них там безперечно є. Бог із ними, мені це тепер не цікаво.
– Я тільки-но від розлучення відійшла, від усіх цих сварок і скандалів, а він мені буде нерви ще тріпати!
– Жодних опер ацій з поліпшення зовнішності я не робила, та якби й робила, не його це справа. Коротше, розлучилися і добре.
– Не пощастило, – знизала плечима Ніна.
Георгій ішов вулицею, щось бурмочучи собі під ніс. Він все ще обурювався тим, що Мая «обдурила» його:
– Мама мала рацію… Ось, жіноче чуття! А я й не здогадався. Думаю, ну не може бути настільки ідеальна жінка, повинна ж бути якась каверза. Всі вони ошуканки… Тільки розслабишся, одразу ж в оборот візьмуть, не можна розслаблятися.
Так Георгій ішов і не помітив, як спіткнувся об вибоїну на дорозі та впав, ударившись обличчям об невисоку металеву огорожу, яка була пошкоджена.
– Рвана ра на щоки, – сказав лікар, годиною пізніше, коли Георгія доправили на швидкій до лікарні. – Нічого, заштопаємо вас, будете, як новенький.
– Під загальним наркозом? – завмираючи від жаху, спитав Георгій.
– Ні. Цього не потрібно. Невелика пластична опер ація, – пояснив лікар.
– Пластична?!!
– Уявляєш, Ніно, він мені ще раз дзвонив, Георгій, – розповідала Мая подрузі при черговій зустрічі.
– Ти його не заблокувала? – Здивувалася Ніна.
– Ні, – махнула рукою Мая. – Що його блокувати? Він мені не докучав ніяк. Просто дивакуватий мужик. Буває…
– І що він сказав?
– Перепрошував. Просив зустрітись. Сказав, що не мав рації, і може я і справді, не обманювала його, а йому так здалося. А ще він розповів, що з ним сталася подія.
– Він невдало впав, пошкодив обличчя. Словом, йому теж робили «пластику», – розповіла Мая. – А я його чемно послала.
– Дуже чемно. Не треба мені такого щастя. Зараз йому одне здалося, потім інше здасться, і він мені щоразу скандал влаштовуватиме! Воно мені треба?
– Коротше, тепер і він сам теж із цих, – констатувала Ніна й обидві подруги розреготалися…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
