– Наташ, я поїхав! О котрій додому приїду, не знаю! Але якщо що, то я на зв’язку! – Крикнув дружині Денис, і вже практично вийшов з квартири.
– Стояти! – Наказним тоном сказала вона. – Ти далеко зібрався взагалі?
– У сенсі далеко? Я ж тобі вчора сказав, що маю зустріч зі старим знайомим! Я хочу з ним переговорити, і мене, можливо, візьмуть у хорошу фірму на роботу! В якій я нарешті почну заробляти хороші гроші, а не ці подачки, які мені тато твій платить!
– А що тебе не влаштовує в тій зарплатні, яку тобі платить мій батько? – не зрозуміла Наталя. – Нормальна у тебе зарплата! Мене все влаштовує!
– Ще б пак! – посміхнувся Ден. – Ще б тебе це не влаштовувало! Звичайно, він мою зарплату тобі переводить, а не мені!
– А що ж у цьому такого? Тобі що, сорок п’ять тисяч на місяць уже не гроші?
– Гроші, Наталко, гроші! Але я хочу, щоб ці гроші платили мені, а не тобі! Мені вже набридло у тебе канючити свої ж зароблені гроші постійно!
– Мені набридло, що ти мені вранці, як маленькому хлопчику, на кишенькові витрати та шкільні сніданки видаєш! А в цій конторі, в яку мене можуть взяти, зарплата може бути у два рази вищою за ту, що в мене є зараз!
– Так, і тобі не доведеться її всю віддавати мені! Ти це хотів сказати? – обурилася дружина.
– І це теж! Так що все, я поїхав! Через дрібниці мене, будь ласка, не смикай, я буду зайнятий!
– Ти нікуди не поїдеш! – одразу рішуче сказала жінка. – Ти вдома все зробив, що я тебе просила?
– А що я мав вдома зробити? – не зрозумів Денис.
– Як що? У тебе з пам’яттю щось трапилося? Ми ж домовилися, ти пилососиш, я підлогу мию! Потім ще пилюку треба протерти на шафах, а я туди не дістану! Тож роздягайся, у тебе вдома роботи багато!
– Наташ, не сьогодні! Давай завтра! Або взагалі зроби сама все, а мені вже треба бігти!
– Ти не зрозумів мене зовсім? Я сказала, знімай з себе куртку, взуття, переодягайся, і ми зараз будемо вдома порядок наводити!
– Наташ, ти що, така забудькувата? Я тобі щойно цілком доступною мовою все пояснив! На мене чекає людина, ми з ним домовилися про зустріч!
– А порядок у домі – це твій обов’язок! Та й квартира ця, ти ж постійно не втомлюєшся мені нагадувати про те, що вона твоя! Ось і вперед, ганчірку в зуби і погнала мити свою квартиру! – посміхнувся Денис.
– А тебе що, жаба душить від того, що це не твоя квартира? – Гидким голосом запитала у Дениса дружина.
– З чого ти взяла? Я не ласий на чуже добро, на відміну від деяких! На свою я ще зароблю, мені всього двадцять чотири роки, у мене ще все попереду!
– Так що я поїхав, а тобі удачі з ганчірками! Можеш тата покликати, ви ж все з ним разом вирішуєте і робите, то хай тобі допоможе вдома порядок навести!
– Ти спочатку на власну квартиру зароби, а потім уже в ній права свої качай! А зараз рот свій закрий, та роби те, що тобі сказали! – Завелася Наталка. – Ти і так усім завдячуєш моєму батькові і мені! Якби не ми, ти б уже бомжував десь!
Денис зареготав.
– Що ти іржеш? Я не так щось сказала?
– З чого ти взяла, що я бомжував би? – сміявся Ден. – Так, за цей час я б квартиру собі не купив, але я вже давно працював би на нормальній роботі і заробляв би непогані гроші.
– На орендовану хату мені б точно вистачало! Тож не переоцінюй себе та свого тата! Дрібно плаваєте для цього! Що ти, що він!
– Я йому зараз подзвоню, він приїде і пояснить тобі, як треба поводитися в будинку, в якому тебе прийняли, нагодували, обігріли! Ти зараз отримаєш своє!
– Чуєш, Наталко! Піддувало своє закрий, будь ласка! Я зараз піду, і дзвони ти хоч папі римському! Я що римського, що твого тата, бачив десь дуже далеко, з тобою за компанію! Ви мене вже дістали обидва настільки, що моє терпіння, нелюдське, вже закінчується!
– Ти не уявляєш, що тобі за ці слова буде! Та тато мій тебе просто з роботи викине, невдячного!
– А що, він уже мені нічого не пояснюватиме? – посміхнувся Денис. – А я думав, він мене виховувати приїде! – Награно засмученим голосом сказав він. – А він мене, виявляється, просто з роботи звільнить!
– Ти що, знущаєшся з мене, чи що? – Раптом запитала дружина.
– А ти що, це тільки зрозуміла? – продовжував усміхатися чоловік.
– Ах ти, мерзотник! Та я тебе…
– О, комплементи полетіли! Круто! Ти мене ще по голові погладь! Іди сюди, обійми мене, приголуб, матюкнись якось! Тільки не вашою примітивною інтелігентською мовою!
– Нормальним, звичайним відбірним матом мене вкрий! А то ваші ці «хамло», «негідник», «мерзотник» та інша нісенітниця, від неї тільки смішно!
– Ти навіть не уявляєш, як ця відстала і примітивна мова по вухах ріже! Нахапалися у своїх недорозвинених друзів! – Сказав Денис дружині і вийшов з квартири, грюкнувши дверима.
Наталя залишилася стояти біля порога в такому стані, наче її щойно облили з відра брудом. Вона дуже розлютилася на чоловіка, і втекла у вітальню, взяла там свій телефон і набрала батька.
– Привіт, дочко! – поважно сказав тато.
– Тату, треба якось Дениса покарати! Він мені зараз такого наговорив! Що просто жах! І так, він хоче з нашої крамниці звільнитися, він пішов на співбесіду в іншу фірму!
– Як звільнитися? – Здивовано запитав Олександр Вікторович. – Він там зовсім, чи що, знахабнів? Я йому покажу звільниться! Я його в такі борги вгоню, він до кінця життя за них розплачуватиметься! Невдячний! У яку фірму він хоче влаштовуватися?
– Я не знаю! – відповіла Наталя.
– Як ти не знаєш? Твій чоловік зібрався міняти місце роботи, а ти не знаєш, куди він збирається влаштовуватися?
– Він же мені не сказав у яку, він просто пішов зараз на зустріч з якимсь старим своїм приятелем, який може його кудись там влаштувати! Більше нічого не знаю! – З жалем у голосі відповіла батькові Наталя.
– А він хоч сказав, де буде зустріч?
– Ні, він мені просто нахамив зараз, ми з ним посварилися, і він пішов! Тату, ти розумієш, якщо він зараз влаштується на іншу роботу, то він і від мене втече!
– Нікуди твій Дениска від тебе не дінеться, Наталко, не хвилюйся! Твій тато цього не допустить! Тим паче йому навіть жити не буде де!
– У нього багато друзів, він знайде, де жити! Ти його не знаєш, чи що? На крайній випадок, він квартиру винайме, чи кімнату! Я не хочу, щоб він від мене пішов, тату!
– Так, дочко, годі нити! Не поводься, як маленька! Я вирішу всі питання з твоїм цим Денисом, завтра все повернеться на свої місця, і він знову буде слухняним, як і раніше! Не хвилюйся, люба моя! – пообіцяв Олександр Вікторович своїй дочці.
Незабаром вони завершили свою розмову, і тесть почав дзвонити до Дениса.
Ден, побачивши, що йому дзвонить тесть, одразу поставив телефон на беззвучний режим. Він уже зрозумів, що Наталя встигла наскаржитися татові, і той зараз хотів поставити на місце зятя, який відбився від рук.
Єдина людина, до якої Денис по-справжньому добре ставився в сім’ї його дружини, це була мати Наташі, Ганна Валеріївна.
А решта, вже через пів року після того, як молоді одружилися, почали виявляти своє справжнє нутро. А решта – це тато, та його улюблена дочка.
Ганна Валеріївна, на думку зятя, була взагалі однією із найкращих людей, з якими йому доводилося спілкуватися за все своє життя. І він не розумів, як вона взагалі прожила зі своїм чоловіком стільки років у шлюбі.
Сама Наталя до весілля теж була просто наймилішим створінням. На весілля батьки Наталі подарували квартиру, в яку молоді й заїхали.
І вже десь на третій місяць дружина почала показувати свій «щурячий характер», саме так називав це Денис. А сам тесть був перейменований у телефонній книзі Дена, як «Щур старший».
На його думку, якась подібність із цими представниками гризунів у тата та його коханої донечки явно проглядалася. Не лише зовні, а й у характерах.
Він зустрівся зі своїм старим приятелем у кафе, з яким вони не бачилися вже кілька років. Денису пообіцяли, що місце у фірмі, де працював знайомий, буде за ним.
Чому він дуже зрадів. Залишалася лише одна проблема, Дену тепер треба було звільнитися з магазину тестя, і щоб це пройшло безболісно для нього. А знаючи тестя, Денис розумів, що зовсім безболісно не вийде.
Повертаючись на своїй машині додому, Ден побачив біля під’їзду машину «Щура старшого».
– О-о-о, зараз почнеться! – посміхнувся чоловік.
Він піднявся на свій поверх, відчинив ключами двері квартири і зайшов усередину. Біля порогу Дениса зустрічали дві мерзенні пики: дружини, та тестя. І зараз їх схожість із гризунами була найвиразнішою за весь час. Та так, що Дена аж пересмикнуло.
– І де ти був? – Запитав у зятя Олександр Вікторович.
– Де був, там мене вже нема! – Спокійно відповів він. – А я що, звітувати повинен, де я у свої вихідні буваю?
– Ти взагалі завжди і в усьому переді мною звітувати повинен! Ти не забувай, що до нашої родини ти взагалі був ніким!
– Ага, і звали мене «ніяк»! – усміхнувся Денис.
– Ти що, недолугий, огризатимешся зі мною? Ти знаходишся в моїй квартирі, і будь ласкавий, шанобливо зі мною розмовляй! Бо вилетиш звідси, і з роботи, як пробка! І я зроблю тобі таку рекламу містом, що тебе більше нікуди на роботу не візьмуть!
– Мені вже боятися? – Запитав Денис.
– Ти що, зовсім знахабнів, чи що? Ти хоч розумієш, з ким ти розмовляєш?
– Цілком! Інакше я б так не розмовляв! – спокійним тоном відповів він. – І взагалі, вистачить мене своєю хатою тикати! Ви дістали вже зі своєю дріб’язковістю!
– Не дарма кажуть, що менше у людини є, тим вона жадібніша, противніша, шкідливіша! Я чхати хотів на вашу квартиру, Олександре Вікторовичу!
– На вашу квартиру, на вас, якщо на те пішло, і вашу доньку! Така відповідь вас влаштує? Ви мене вже за ці пів року так дістали, що я краще на вулиці деякий час перекантуюся, ніж перебуватиму поряд з вами!
– Пішов геть звідси! – гаркнув тесть. – І з завтрашнього дня ти в мене більше не працюєш, і з завтрашнього дня ти більше взагалі ніде не працюватимеш! І свою машину, дорогий мій зятю, готуй до розділу!
– Ага, розбігся! Це моя машина, і я купував її ще до знайомства з нею! – Денис вказав на дружину. – Тож тут, дорогі мої родичі, ви в прольоті! Я зараз заберу своє і, так і бути, піду геть звідси!
Денис зняв взуття і пішов у квартиру.
-А хто тобі взагалі сказав, що тут є щось твоє? – Почала гарчати Наташа. – З чого ти взяв, що тобі хтось дасть звідси щось забрати?
– А з чого ти взагалі взяла, що я про це когось питатиму? Зараз я вдома! І навіть не починай про свою квартиру! Поки ми з тобою одружені, я вдома!
– Я тут зареєстрований! А коли розлучимося, ось тоді я буду тут не вдома! А розлучимося ми з тобою вже скоро, повір мені! Тож відійди з дороги, та дай мені взяти свої речі!
У Наталії шалено забігали очі. Вона тільки й встигала переводити свій погляд на батька, а з нього на чоловіка. Вона чекала на підтримку. І дочекалася. Але Денис у цей час уже скидав із шафи у велику сумку свої речі.
Олександр Вікторович увійшов до їхньої спальні, в якій вже знаходився Ден. І спробував вирвати у зятя з рук речі, які він абияк запихав у сумку.
– Ти що, щур старий, робиш? – Денис вирвав лахміття із рук тестя. – Ти не зли мене краще, “тату”! – З глузуванням сказав Денис. – Я ж можу і справді силу не розрахувати!
Наташа в цей момент бігала, та голосила по квартирі. Але Денис її не слухав. Олександр Вікторович, той взагалі дуже перелякався за своє здоров’я, і заткнувся, більше нічого не кажучи зятю.
Денис зібрав свої речі, одяг, документи. Серед документів чоловік несподівано знайшов свою трудову книжку. Її він також забрав. Взяв решту найнеобхіднішого, і пішов взуватися.
Зі спальні в цей момент вистрибнув Олександр Вікторович і пропищав Денису в слід:
– Трудову ти не побачиш! Я тобі просто її не віддам!
Ден повернувся до нього і сказав:
– Цю, чи що? – посміхнувся Ден. – Тобі її у мене спочатку забрати треба буде, щоб потім не віддати! Але я не впевнений, що ти зважишся на такий крок!
– Денисе, не йди, будь ласка! – Раптом сказала Наталя. – Давай забудемо все, що було! Я не хочу з тобою розлучатися!
– Зате я хочу! Не уявляєш, як хочу! Просто мрію про це!
– І куди ти зараз підеш? Адже в тебе навіть грошей немає! Залишся вдома! Давай спокійно поговоримо!
– Знаєш, Наталко! Я тебе про це прошу вже кілька місяців, що давай будемо спокійно розмовляти!
– Давай не лаятимемося, давай не тикатимемо мене нічим, ні роботою вашою, ні квартирою! Але ж ти мене не слухала! А щодо грошей…
– Ти що, думаєш, лише ви тут хитро зроблені усі? Повір мені, це не так! На пару місяців у мене є, а далі якось розберуся! Головне – подалі від вашої родини! Все, побачимося при розлученні! Бувайте!
Денис вийшов із квартири, сів у свою машину, та розслабився. За кілька хвилин він зателефонував своєму знайомому і сказав, що до роботи може приступати хоч завтра.
Тільки от є в нього одна невелика проблемка, йому ніде жити поки що, і коротко описав ситуацію.
Друг Дениса моментом вирішив це питання. І сказав, щоб він через годинку під’їхав за однією адресою.
Коли Денис приїхав, йому пояснили, що ця квартира є власністю фірми. І що він може протягом місяця спокійно у ній жити. А за цей час, щоб він підшукав собі інше житло.
Ден просто був щасливим. Він не думав, що йому так пощастить.
У результаті, з Наталією Денис розлучився. Влаштувався на нову, більш оплачувану роботу. Винайняв собі квартиру, а згодом, пішов угору службовими сходами.
А Наталю та її сімейство, особливо тата, він більше навіть не згадував. За поодинокими винятками – наприклад, у зоомагазинах. Чи слушно вчинив Денис, кинувши родину, заради іншої роботи? Що скажете з цього приводу?
