Останнім часом на мене навалилося багато роботи. Я відкрила своє ательє з пошиття одягу на замовлення, весь вільний час приділяла проєкту, бажаючи якнайшвидше підняти його, та зайняти містечко під сонцем.
Згадавши, що сьогодні благодійна вечеря, про яку заїкнувся чоловік, я схаменулась. Сергій сказав, що мені зовсім необов’язково бути присутньою.
Що він чудово розуміє мою зайнятість і сходить один, але не діло ставитися до сім’ї байдуже. Зателефонувавши керівнику, я повідомила, що сьогодні я не зможу приїхати, оскільки на вечір намалювалися справи, і я маю виглядати відповідно.
Я набрала собі ванну з ароматичними маслами, щоб добре розслабитися і відпочити.
Насолоджуючись ароматами цитрусів та хвої, я заплющила очі. Телефон, що лежав на краю ванни, задзвонив. Я відповіла дочці.
Юля навчалася зараз за кордоном. Як же сильно я скучила за нею. Мені уже хотілося якнайшвидше притиснути її до себе. Хоч уже й не маленька дівчинка, а для мене вона залишиться назавжди дитиною.
– Сонечко, привіт!..
– Мамочко, вітаю тебе! Я вже почитала про твоє ательє. Ти велика розумниця. Тато, мабуть, пишається тобою? Попри те, що могла взагалі не думати про роботу, таки зважилася!
– Я навіть здивувалася спочатку, коли ти мені повідомлення надіслала. І як ти встигаєш з усім? Ще ж і батькові допомагаєш!
– Не хотіла просто розповідати раніше, але робота вже розпочалася. І замовлення є. Мені подобається, адже я завжди хотіла спробувати щось нове.
– Щиро кажучи, бізнес, який ми підіймали з твоїм батьком, завжди душив мене. Я мріяла поринути туди, де можна застосувати творчий підхід, і ось тепер вдалося здійснити свою мрію.
Ми трохи поговорили про погоду, і Юля побігла в університет. За кордон її відправили за обміном, і вже скоро вона мала повернутися додому.
Залишалося пів року. Я посміхнулася. Як сильно мені пощастило з сім’єю. Ця думка радувала мене до самого вечора, поки я не під’їхала до ресторану, де проводилася благодійна вечеря.
– Пані, ми не можемо пустити вас без запрошення, – наполягав охоронець.
– Тоді покличте мого чоловіка. Він має запрошення на дві персони.
– Прізвище у вашого чоловіка яке?
Таке зневажливе ставлення мені зовсім не сподобалося. Як охорона, взагалі, може так поводитися зі своїми гостями?
– Безсонов Сергій Миколайович. Подивіться його у списку!
Охоронець ознайомився зі списком, переглянувся зі своїм приятелем і реготнув.
– Ви щось плутаєте, пані. Розумієте, Безсонов Сергій Миколайович уже пройшов зі своєю дружиною.
– Як пройшов із дружиною? – здивувалася я.
– Ось так. У нас зазначено, що він увійшов зі своєю дружиною. Так що, вам не вдасться обдурити нас і потрапити на захід. Це закрита вечірка, і якщо ви із журналістів, яких не запросили…
– Антоне, що тут відбувається? – З-за спини почувся приємний голос.
Я обернулася і здивувалася, побачивши свого однокласника. Ми з Дмитром уже багато років не спілкувалися, а тут така несподівана зустріч.
– Дмитре? Оце так! Не чекала тебе побачити. Охоронці щось сплутали, кажуть, що мій чоловік уже пройшов із дружиною на запрошення, тому не пропускають, – поскаржилася я.
Дмитро тепло посміхнувся мені й кивнув охоронцям: —
– Вона зі мною.
Як дякувати однокласнику, я, навіть і не знала. Я хотіла зробити чоловікові сюрприз, а слід було зателефонувати йому заздалегідь.
Напевно, Сергій так само як і Дмитро, пошкодував когось і провів за своїм запрошенням?
Про що говорити з однокласником, з яким не спілкувалася дуже давно, я не знала. Я не думала, що він підніметься до таких висот, адже завжди вчився на двійки, постійно вчителі відправляли його до директора. Невже сам став директором?
– Як у тебе справи? Бачу, вийшла вдало заміж, раз у такому місці твій чоловік? – Запитав Дмитро, не перестаючи посміхатися.
– Ми все разом підіймати, починали з нуля, можна сказати. А тепер ось у мене свій бізнес, я відкрила ательє. Якщо потрібний буде індивідуальний костюм, звертайся.
Я простягла Дмитру свою візитівку. Увійшовши до зали, я почала поглядом шукати чоловіка.
– А ти як? Перевершив очікування вчителів і все-таки чудово влаштувався у житті?
– Та що їх очікування? Одні оцінки ще нічого не вирішують, – скромно відповів Дмитро. – Ти не змінилася. Така ж красуня. Приємно було так несподівано зустрітися.
В минулому, Дмитра пропонував мені зустрічатися з ним, але в шкільні роки мені не хотілося думати про стосунки.
Кар’єристка до мозку кісток, я мріяла, якнайшвидше, здобути диплом і вирости, добитися в житті висот, тому відмовила, хоч Діма мені й подобався.
А потім вступила в університет і з друзями з минулого практично перестала спілкуватися. Побачивши чоловіка, я вибачилася, ще раз подякувала Дмитру, що провів мене, і поспішила до чоловіка.
– Моя дружина найкраща. Вона і є моєю натхненницею, – гордо казав Сергій, і в мене аж сильніше забилося серце – так приємно було чути, що він хвалить мене.
Рівно до тієї секунди, поки чоловік не притягнув до себе якусь незнайомку і не цмокнув її в щоку. – Поліно, хочеш щось випити?
Я, як стояла на місці, так ладна була і провалитися. Поліна? Він представив своєю дружиною когось іншого? Та як у нього нахабства вистачило?
– Я не проти, – відповіла я, знаходячись за кілька метрів від чоловіка, який нахабно мацав фігуристу дівчину.
Сергій обернувся, очі його поповзли на лоба, від жаху. Закашлявшись, він попросив у партнерів вибачення, та попрямував у мій бік. Коханка – явно трохи старша за нашу дочку, – подалася слідом за Сергієм, цокаючи шпильками.
– Ти що тут робиш? – спитав у мене пошепки Сергій.
– Прийшла підтримати тебе. Ти ж казав, що важливий захід, – спокійно відповіла я, дивлячись на дівчину, що ластилася до мого чоловіка. – Пояснити нічого не хочеш?
– Тебе тут не повинно бути! – тільки й відповів Сергій. Він перевів погляд на коханку:
– Поль, іди поки що, перекуси чимось. Я незабаром повернуся.
– Схопивши мене за лікоть, він буквально потяг мене до виходу в сад. Переконавшись, що ми відійшли на безпечну відстань і, довкола нікого немає, Сергій гнівно подивився на мене.
– Ти могла все зіпсувати. Я не кликав тебе із собою.
– Бо притягнув іншу?
Напевно, я виросла, бо закочувати скандали не було жодного бажання. Я просто дивилася на чоловіка, та намагалася зрозуміти, чого йому не вистачало?
Чому на старість вирішив піти на таке? І хіба дурні його партнери? Напевно ж вони бачили наші спільні фотографії раніше! Його коханка ні краплі не була схожа на мене.
– Ти стара, Полю! Мені соромно показувати тебе партнерам, тому я завів коханку! А чого ти чекала? Це є нормальна практика.
– У таких колах дружина повинна блищати, а не бути схожою на загнану шкапу. Поля чудово справляється зі своєю роллю!
Напевно, Сергій влаштовував кастинг із відбору коханок? Щоб навіть ім’я було, як у мене. Дивлячись на чоловіка, я відчувала лише одне – сильне розчарування!
– Звичайно, вона виглядає чудово. Їй же не потрібно думати, як допомогти чоловікові з річним звітом і краще влити гроші, щоб залишитися на плаву. Вона розумниця! Хороший вибір, Безсонов!
Чоловік тільки похитав головою.
– Двадцять років шлюбу. Ти серйозно думала, що за цей час у мене єдина? Це нормально! Це ніяк не вплине на наші відносини в майбутньому. Зараз йди потихеньку. Я незабаром приїду додому, і ми все обговоримо.
Нема чого було обговорювати. Я собі висновки зробила. Я не збиралася жити з чоловіком, малювати ідеальну картинку шлюбу тільки тому, що так роблять багато інших.
Нехай роблять, а я не буду! Той, хто зрадив один раз, зробить це знову, так що тішити себе ілюзіями й мріями. не слід.
Я вирішила, що впораюся. У мене свій бізнес пішов угору – не пропаду! Та й половину від усього належного мені, теж отримаю. Нехай тоді чоловік подумає!
Сергій пішов, а я сіла на лаву під тьмяним освітленням ліхтаря. Я просто намагалася осмислити отриману інформацію, думала, як піднести це доньці.
Дмитро підсів до мене майже безшумно. Він не втручався в мою душу, не порушував особисті межі, але його близькість чомусь заспокоювала.
Чоловік почав згадувати шкільні роки, цікаві випадки, і я сміялася, відпустивши всі тривоги. Я, ніби зуміла повернутись у минуле і, на мить, стати тією серйозною, але на той момент ще безтурботною дівчинкою.
Як же добре та легко там було. У дитинстві, куди вже не повернешся.
– Так мріяла подорослішати, а тепер хочу повернутися до школи, – з тугою сказала я.
– Розумію тебе чудово. Якщо тобі потрібна якась допомога, то ти завжди можеш звернутися до мене. І якщо треба, то підвезу додому.
Хоч Дмитро і спостерігав із боку, але певні висновки зумів зробити. Не він один, але партнери не обговорюватимуть вголос те, що подумали.
Натягнувши на обличчя маски прихильності, вони продовжували посміхатися Сергію. Кожен просто грав свою роль, без репетицій, але так витончено.
– А дружина не буде проти? Знаєш… не хотілося б, щоб у тебе…
– У мене немає дружини. Не зміг нікого покохати. Були стосунки, звичайно, але нічого серйозного збудувати не вийшло.
Я не став говорити Поліні, що не міг викинути її з голови весь цей час, щоб вкрай не загострювати ситуацію. Навіщо?
Адже їй і без мене непросто зараз, а я, просто пережиток минулого. І якщо я міг підтримати зараз, то був готовий зробити це, а потім знову зникнути з її життя на тривалий час.
Я погодилася із його пропозицією. Я не питала, де він працює і чому їздить на такій дорогій машині, бо гроші завжди мало хвилювали мене.
Я мріяла про кар’єру та власне житло. Я всього досягла самостійно. Жодного дня не було, щоб чоловік працював, а я прохолоджувалася.
Навіть, коли з’явилася Юля, я ночами бігла, щоб перевірити всю звітність, та допомогти чоловіку. Я була його натхненням, вигадувала нові ідеї для розвитку бізнесу, але перегоріла.
Попрощавшись із Дмитром біля будинку, я увійшла у помешкання, яке було найріднішим колись, а тепер стало чужим.
Я вирішила, що наша дочка досить доросла, щоб прийняти будь-яке моє рішення, але повідомляти зараз про майбутнє розлучення з Сергієм не стала – ні до чого тріпати їй нерви на чужині.
Повернеться і дізнається. Так буде найкраще!
Чоловік мою ідею розлучитися не підтримував зовсім!
– Ти мене влаштовуєш, як дружина. Просто там, у сфері бізнесу, потрібна гарна картинка, і я її роблю.
– Зливаючи гроші, які не просто даються і з неба річкою не течуть, правда? – Огризнулася я у відповідь на промову чоловіка.
– Подумай про дочку! Їй треба влаштовуватись у цьому житті. Розлучення найсильніше вдарить по ній. Тебе це порадує?
– Запізно ти задумався про доньку, Сергію, – сказала я відчуженим голосом.
Спали ми з чоловіком в окремих кімнатах, а на ранок я вирішила, що переїду поки у квартиру, поряд зі своїм ательє, бо бачитися з невірним чоловіком не було жодного бажання.
Сергій був категорично проти розлучення, тому воно мало бути важким, а де брати сили, якщо ще потрібно розвивати бізнес – зрозуміло не було.
Домовитись із чоловіком по доброму, ніяк не виходило. Довелося підключати добрих адвокатів і ділити все майно.
Якщо спочатку я хотіла забрати собі будинок, а йому залишити бізнес, то тепер вирішила, що отримаю від нього все, на що заслуговую.
Зрештою, велика заслуга успішності бізнесу належала мені. Розподіл вдалося здійснити. Хоч би як Сергій намагався підкуповувати суддю і доводити, що лише він працював, але все поділили навпіл.
Дочці Сергій зателефонував, сподіваючись, що вона натисне на мене і вмовить мене не розлучатися. Але Юля повністю зайняла мій бік, та підтримала мене.
Невдовзі, вона повернулася додому. Вона намагалася всіляко допомагати мені з ательє і навіть не відвідала батька. Навіть Юля не могла пробачити батькові зраду!
Моє життя стало поступово налагоджуватися. Відпустити двадцять років шлюбу і жити так, ніби нічого не було, виявилося непросто, але я змогла рухатися далі.
Завдяки роботі я, практично, не думала про зраду чоловіка, а дочка всіляко підтримувала мене. Справи у Сергія пішли не так добре, адже головою у його бізнесі завжди була я.
Він кілька разів намагався повернути мене, навіть попросив у мене вибачення та пообіцяв, що більше жодних зрад не буде, але… що втрачено – не повернеш. Довіру не відновиш, як не намагайся!
Ательє набувало популярності, незабаром у мене з’явилося стільки замовлень, що довелося думати про розширення.
Якось у мене задзвонив телефон. Номер був незнайомий, але я відповіла.
– Це Дмитро. Ти дала мені візитівку на випадок, якщо потрібен буде костюм…
– Ой, Діма, звичайно. У нас, щоправда, зараз черги, але тобі завжди зробимо виняток. – Я зраділа, почувши знайомий голос.
– Щиро кажучи, костюм мені потрібен не терміново, я його просто приводом для дзвінка придумав. Як, щодо зустрічі за філіжанкою кави?
Я засміялася. Відмовлятися я не стала, думаючи, що, можливо, це мій шанс почати все з самого початку?.. У жодному разі поспішати я не планувала.
Хто б і що говорив про роки, що біжать вперед, а я навчилася цінувати й любити, в першу чергу, себе. Час швидкоплинний, але і впадати в крайнощі, вважаючи, що залишишся одна в старості – точно не потрібно.
Однак серце підказувало, що я не помиляюся. І у нас із Дмитром є шанс стати щасливими! Мабуть, ризикну! А ви що скажете?
