З’явився реальний шанс вилізти з фінансової ями, але чоловік став у позу і ніяк не хоче прислухатися до голосу розуму.
У ньому дуже не доречно зіграла чоловіча гордість. Тільки б’є вона не туди, куди треба, а по голові, заважаючи йому нормально мислити та не казати дурниць.
Його не влаштовує, що я зароблятиму більше, ніж він. Але це не спонукає його якось рухатися. Його вистачає тільки на те, щоб обурюватись і вставляти палиці у колеса.
А зайві гроші нам були б зараз зовсім не зайві. Хоч іпотеку цю трикляту змогли б закрити скоріше, бо вона вже який рік жили тягне.
Іпотеку ми взяли одразу після весілля. Перший внесок був мінімальним, але ми вважали, що краще вже платити за свою квартиру, аніж за орендовану.
Платіж начебто не дуже великий, але в нас і зарплати останні три роки не вражають своїми розмірами. Тому левова частка сімейного бюджету йде саме на іпотеку.
Давно хочемо машину, але розуміємо, що нам такі покупки зараз просто не по кишені, і коли у нас з’явиться така можливість намагаюся навіть не думати.
Коли ми брали іпотеку з зарплатами у нас все було гаразд нам вистачало в платіж закривати й жити вільно не думаючи про завтра. Але ж повномасштабне вторгнення внесло свої корективи з усіма наслідками роботу ми не втратили, але доходи знизилися відчутно. Аби як зводили кінці з кінцями.
Поступово все налагоджувалося, але на колишній рівень доходу так вийти й не вдалося. У мене із зарплатою стало краще, але чоловік роботу втратив і десь пів року шукав нове місце.
– Я не працюватиму за двадцять тисяч. Це не гроші, а на співбесіди вже ходити не вийде, – крутився чоловік.
Мене вся ця ситуація злила, але я терпіла. Розуміла, що чоловікові теж нелегко доводиться, але він насправді не просто так сидить удома, а мало не щодня їздить на зустрічі з приводу роботи.
Нарешті він влаштувався на нове місце, де зарплата була трохи вищою за мою. Вже стало трохи легше, тим більше чоловік був налаштований оптимістично, там були кар’єрні перспективи.
Щоправда, чоловік усе ще сидить на своєму місці, а два підвищення у нього з-під носа вже забрали. Але він все одно тримався своєї ідеї.
Я ж продовжувала працювати на одному місці, професійно росла, набиралася досвіду, і начальство мене нарешті помітило.
Мені запропонували очолити одну з філій. Там і зарплата суттєво вища, і перспективи відкриваються чудові. Я ідеєю спалахнула.
Єдиний істотний мінус у тому, що філія в іншому місті, яке від нашого знаходиться далеко, тобто доведеться переїжджати.
Хоча я її як мінус не розглядала. У голові склався план, що ми переїдемо, чоловік там знайде собі роботу, а квартиру в цьому місті здамо, щоб іпотека хоча б частково перекривалася з платежу за оренду.
Це спростить нам життя, та й зміна обстановки не завадить. Загалом, я була впевнена, що чоловік мій план схвалить, але ні.
Чоловік мене вислухав, сказав, що треба подумати. Наступного дня заявив, що мені треба відмовитися від цієї пропозиції, бо вона не підходить.
– Ти там зароблятимеш більше за мене я туди не поїду. А якщо ти поїдеш одна – ми розлучимося, – заявив мені чоловік, дивлячись у вічі.
Виявилося, він подивився варіанти з роботою, оцінив свої сили та зрозумів, що вийти одразу на мій рівень заробітку у нього не вийде, а отримувати менше за мене йому гордість не дозволяє.
Виходить, пів року шукати роботу та жити на мої гроші йому гордість дозволяє, а отримувати менше, ніж я – ні. Якась дивна гордість.
Я йому наводила аргументи, що з часом він зможе отримати підвищення і вирости в зарплаті, не треба рубати з плеча, але чоловік стояв на своєму.
Ну, якщо він так, то і я не відставатиму. Сказала, що я поїду у будь-якому разі, а він як хоче. Моя пропозиція поки що чинна. Якщо чоловік хоче розлучення – він його отримає.
Упускати такий шанс я не збираюся, він не щодня випадає. А свою гордість декому треба вчитися вчасно засовувати в одне місце.
Чоловік демонстративно пішов жити до мами, я поки що готуюся до переїзду, чекаю на його рішення. До мого від’їзду лишилося два тижні.
