Сестра зараз згадала, що ми взагалі родичі, а рідня має допомагати один одному. Але згадала вона це тільки тоді, коли їй знадобилася допомога. До цього вона мала зовсім іншу позицію, що кожен крутиться сам, як може.
Нас виховувала одна мама, бо тата не стало, коли ми з сестрою були зовсім маленькі, вона його пам’ятає трохи, а я вже ні. Жили ми в трикімнатній, яка залишилася після тата.
Коли не стало мами, мені було двадцять чотири роки, а сестрі двадцять сім. Квартира у нас була в рівних частках – моя половина та її половина. Якийсь час ми жили разом, навіть не щодня перетинаючись, кожна мала своє життя, свої інтереси.
У побутовому плані ми з нею вживалися мирно – у кожної була своя спальня, яка за бажання закривалася на ключ, вітальня та кухня були загальними. Прибиранням в основному займалася я, тому що сестра з дитинства спокійно ставилася до безладу, а мене від нього перекручувало.
З грошима жодних суперечок не було – платили навпіл комуналку, а далі кожна жила на свої. Продукти кожна купувала собі сама, бо сестра завжди сиділа на дієтах і харчувалася своєрідно. Мою їжу вона називала комбікормом і навіть не дивилася в її бік.
Звісно, не завжди ми жили мирно, бували й сварки. При спільному проживанні на одній території це неминуче. Зазвичай це було з гостями, яких дуже любила приводити сестра.
Я в такі моменти намагалася йти кудись, але не завжди виходило. Але загалом великих проблем у нас не було. Жили як добрі сусіди.
А потім сестра вдало вийшла заміж та переїхала до свого чоловіка, повісивши замок на свою кімнату. Він у неї заробляв добре, тому сестра одразу ж перестала працювати, почала займатися собою. Ми й раніше особливо близькі не були, а тут взагалі втратили зв’язок після весілля.
У мене на той момент теж вже був наречений. Ми розписалися і стали жити у нашій із сестрою квартирі. Я розуміла, що це все тимчасово, і нам потрібно мати окреме житло, тому ми з чоловіком накопичували на квартиру. Купувати квартиру збиралися на стадії будівництва, щоб вийшло дешевше.
Спокійно ми прожили три роки. Ми із чоловіком відкладали гроші на своє житло, справно платили за комуналку. Сестра ж займалася своїм життям і до нас не лізла. Наше спілкування взагалі звелося до обміну смсками на свята. Мене такий стан справ влаштовував більш ніж.
Я знала, що в сестри з’явилася дитина, на той момент дівчинці було близько трьох років. Дочка у сестри з’явилася тоді, коли ми з чоловіком розписалися. Ми ж із дітьми вирішили не поспішати, бо над нами висіла іпотека.
– Не розумію, чого ви тягнете з дітьми, – кривилася свекруха. – Живете у квартирі, хай навіть вона на половину не твоя, але сестра тут не живе. Спланували б спокійно дитинку.
Дякувати Богу, що чоловік дотримувався іншої позиції. Він також вважав, що планувати дитину потрібно вже лише на своїй території. Час підтвердив правильність наших висновків.
Одного дня сестра прийшла у квартиру, заявивши, що в неї є розмова.
– Мені потрібні гроші, тож я вирішила продати свою частку у квартирі. Можете викупити ви, або я продам комусь на боці, мені все одно.
У нас грошей не було, щоби викупити квартиру. За три місяці до того всі наші накопичення пішли на лікування свекра. У нього виявилася онкологія, тому була потрібна операція та подальша терапія.
Вигребли все, що було, лікарі давали дуже добрі прогнози. Навіть у кредит влізли, бо свекруха сама на інвалідності, їй би його ніхто не дав. Зате свекор ніби пішов на поправку.
Я запропонувала сестрі почекати, щоб ми змогли взяти кредит, але вона відповіла, що часу на це в неї немає. Я пояснила їй ситуацію, попросила увійти в становище, але вона була непохитна.
Я думала, що в неї якісь серйозні проблеми, навіть захвилювалася, але дарма. Виявилося, що сестра хоче нову машину, а чоловік її купувати відмовляється, каже, що стара ще в чудовому стані, а на свої примхи дружина нехай заробляє сама.
На мій погляд, міняти нерухомість на машину безглуздо, але у багатих свої примхи.
Звичайно ж, за тиждень ми нічого зробити не встигли. Зрозумівши, що буде продаж, порадилися з людьми, які в цій справі розуміються і вирішили свою частку теж продавати, купити машину.
– Ви й так стільки років жили у квартирі, я з вас нічого не вимагала, могли б і накопичити.
– Ти могла почекати, гроші б були.
– Люба моя, це життя, кожен крутиться так, як може, а про всіх думати – голова заболить.
Квартиру продали, ми тимчасово переїхали до свекрів. Частину грошей віддали на закриття кредиту, частину на лікування свекра, а що залишилося в іпотеку. Брати довелося однокімнатну, тому що нічого іншого ми не тягнули.
Уся ця історія сталася майже шість років тому. За цей час багато що змінилося. Ми з чоловіком стали добре заробляти, змогли закрити іпотеку на однокімнатну та взяти собі трикімнатну, теж в іпотеку, але все-таки. Купили машину. Нашій дитині майже рік, але я вже працюю, бо свекруха із задоволенням порається з онуком – це її щастя після втрати чоловіка.
Сестра ж розлучилася, не знаю вже, у чому причина. Але після шлюбу і поділу майна вона купила собі однокімнатну в іпотеку, де і живе з дитиною. Працює адміністратором у салоні краси, але грошей їй не вистачає, жити вона звикла широко.
Нещодавно вона зателефонувала мені та попросила зустрітися з нею. На зустрічі вона попросила грошей у борг, суму досить велику.
– Слухай, ти ж зараз добре влаштувалася, допоможи мені закрити іпотеку?Ми ж рідні, маємо допомагати один одному.
А ось від цієї пропозиції я відмовилася. Не стала нагадувати їй її слова з приводу “кожен крутиться так, як може” і “не треба перекладати свої проблеми”.
– Так, не думала, що ти можеш кинути рідну сестру в такій ситуації. Зіпсували тебе гроші, – заявила вона мені
Я вирішила, що мені навіть не потрібно, щоб вона борг повертала. Просто більше не хочу її бачити та чути.
