– Ти вдома сидів цілий тиждень, а я у клініці з ранку до вечора пацієнтів оформляла! Ти розумієш, як це складно? – Сердито заявила дружина

Ми з Мариною два роки жили разом душа в душу, поки я не почав працювати вдома.
Мій роботодавець вирішив, що таким чином зможе заощадити на оренді приміщення, та утримання офісу.

– Як класно! Тепер я нарешті зможу вийти з декрету, якщо ти весь час будеш удома, – із захопленням сприйняла цю новину дружина. – Мені вже набридло сидіти у чотирьох стінах, та й гроші зайвими не бувають.

– Стривай, я не зможу одночасно сидіти з дитиною і працювати, – оторопіло промовив я.

– Не хвилюйся, ми віддамо сина в дитячий садок. Все, що тобі буде потрібно, це відводити та забирати його, поки я на роботі, – спокійно відповіла Марина.

– Його точно візьмуть в дитячий садок? Йому ж лише два роки, – скептично поцікавився я.

– Звичайно, якщо ти не знав, то дітей можна з півтора року в приваті ясла віддавати, – з усмішкою відповіла дружина.

– Чому ти не зможеш його відводити та забирати? – Незрозуміло запитав я.

– Ти що забув? У нас у медичній клініці робочий день із десяти до семи. Тому вставати мені о сьомій ранку сенсу немає, а ввечері забрати я просто не встигатиму, – спокійно пояснила вона.

– Логічно. Чому ти вирішила, що тебе знову візьмуть на роботу? – поцікавився я.

– Я ще минулого тижня дзвонила у відділ кадрів, і все дізналася. Вони тільки за те, щоб я повернулася на роботу, – задоволена собою, повідомила Марина. – Хорошими працівниками не розкидаються.

Мені нічого не залишалося, як прийняти її рішення вийти на роботу. Протягом двох тижнів ми прилаштували дитину до дитячого садка, і дружина знову почала працювати в медичній клініці.

Спочатку мене все влаштовувало. З ранку я відводив сина в садочок, після чого готував сніданок, потім прокидалася Марина, снідала перед роботою, та йшла.

Я спокійно працював, і тільки до шостої години йшов за сином. Вже ввечері поверталася дружина, і разом ми готували вечерю.

Проте, вже через місяць Марина почала вимагати від мене, щоб я готував ще й вечерю, бо вона дуже втомлювалася на роботі.

Я увійшов у становище дружини, та пішов їй на зустріч. Щоправда, з того дня я перестав встигати виконувати свою роботу вдень, тому частенько доробляв її після вечері.

У вихідні ми зазвичай проводили генеральне прибирання. Я пилососив, а Марина проводила вологе прибирання.

– Любий, я так вимоталася за цей тиждень… Не міг би ти помити підлогу? – слізно попросила дружина.

– Добре. Погуляй тоді з Мишком у дворі, – не довго думаючи, погодився я.

– Я ж сказала, що втомилася! Невже ти не можеш сам із ним погуляти? – невдоволеним голосом спитала Марина.

– Можу, але я теж весь тиждень працював, – нагадав я дружині.

– Ти вдома сидів цілий тиждень, а я у клініці з ранку до вечора пацієнтів оформляла. Ти розумієш, як це складно? – Сердито заявила дружина.

– Ні, не уявляю! Ну, мабуть, це важче, ніж дебет із кредитом зводити, та писати економічні звіти, – посміхнувся я.

– Не треба викручуватися. Якщо тобі мене не шкода, то так це й скажи, – ображено сказала Марина.

Щоб не роздмухувати сімейний скандал ще сильніше, я пішов на поступки. Я вимив підлогу, погуляв із сином, і навіть приготував їжу на день.

Наступного дня Марина залишила дитину на мене, і до самого вечора просиділа в гостях у подруги.

Звичайно, такий стан справ не влаштовував мене, але відкрито з’ясовувати стосунки з дружиною я не наважувався.

Я сподівався, що дружина сама все зрозуміє і перестане нахабніти. Однак, я глибоко помилявся.
Марина щиро вважала, що коли я працюю з дому, то зовсім не втомлююся, на відміну від неї.

Тому вона цілеспрямовано перекладала на мене всі свої домашні обов’язки. Якось Мишко захворів і його довелося залишити вдома. Зрозуміло, що важко було одночасно доглядати за сином, і повноцінно працювати.

Тому я попросив свою матір, Ангеліну Іванівну, посидіти з дитиною, поки я складав звіти.

– Сину, а чому Марина не взяла лікарняний, щоб із Мишком посидіти? У вас мало грошей? – стурбовано спитала мати.

– Ні, грошей у нас достатньо, на життя вистачає. Просто Марина вважає, що я вдома нічого не роблю, і тому можу доглянути сина, – похмуро відповів я.

– Чому ти їй не пояснив, що це зовсім не так? – Незрозуміло промовила мати.

– Я намагався, але вона не розуміє, й одразу починає скандалити, – невпевнено пробурчав я.

– Що ти там бурмочеш? Як це не зрозуміла? Значить, ти їй погано пояснював, – впевнено заявила мати. – Але нічого, я тобі допоможу.

– Яким чином? Допоможеш заяву на розлучення написати? – похмуро посміхнувся я.

– Ні, звичайно! Просто ви разом з Мишком до мене переїдете на якийсь час, хай Марина зрозуміє, як це без тебе жити. Може, тоді й одумається, = діловим тоном промовила вона.

Наступного дня я разом із сином переїхав у квартиру до матері. Коли Марина повернулася з роботи, вона не виявила вдома ні мене, ні сина, ні готову вечерю.

Марина одразу запідозрила недобре, і зателефонувала мені, проте, замість мене, слухавку взяла свекруха.

– Чого ти хотіла, Марино? – лагідним голоском запитала Ангеліна Іванівна.

– Чоловіка свого почути я хотіла. Я так розумію Льоша з Мишком у вас? Передайте вашому синові, щоб зараз же їхав додому! – сердито скомандувала невістка.

– Сьогодні він точно нікуди не поїде, а от завтра, якщо захоче, то повернеться, – незворушно відповіла свекруха.

– Якщо зараз мені дитину не повернете, то я в поліцію подзвоню! – пригрозила Марина, і поклала слухавку.

Мати запропонувала мені залишитись у неї, а не йти у дружини на поводі. Проте я побоявся доводити конфлікт до виклику поліції, та відвіз сина додому.

– Ти що утнув?! Зовсім зі своєю мамою розумом рушив? Якщо ще раз спробуєш Мишка без моєї згоди до неї відвезти, то я на розлучення подам, – впевнено заявила дружина.

– А хто тоді з ним завтра сидітиме? – посміхнувся я.

– Досить дурня валяти, сам із сином посидиш без сторонньої допомоги, – роздратовано промовила Марина.

– Тоді мені доведеться звільнитися, щоб і за Мишком наглядати, і домашнім господарством займатися. А твоїх грошей нам вистачить? – єхидно поцікавився я.

– Навіщо звільнятися? Ти ж все одно вдома сидиш, у чому складність приготувати їжу, та посидіти з дитиною? – Незрозуміло промовила жінка.

– Нас усіх повернули в офіс, тож із завтрашнього дня я знову їздитиму на роботу, – збрехав я.

– Як? І що нам тепер робити? З ким Мишка залишити? – одразу запанікувала Марина. – Добре, завтра відвезеш його Ангеліні Іванівні.

Я задоволено усміхнувся, і написав матері повідомлення, що завтра до неї приїду. З того дня я почав їздити вранці до матері, та працювати віддалено з її квартири.

Марина ж щиро вірила в те, що я працюю в офісі, тому перестала звалювати на мене домашні обов’язки, і в нашій парі знову настав мир і спокій. Як ви вважаєте, я слушно вчинив, збрехавши дружині, та встановивши справедливість?